Справа № 2-358/10

місто Одеса

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    28 липня 2010 року                          

     Київський районний суд  міста Одеси у складі:

     Головуючого  - судді   Непоради М. П.

     при секретарі -            Панченко О.В.,  Єрьоменко Л.В., Яіцькой А. І.

розглянув  у відкритому судовому засіданні, в залі суду,  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до  Дочірнього підприємства «Система», третя особа -  орган опіки та піклування  Київської районної адміністрації Одеської міської ради    про усунення  перешкод в користуванні  житловим приміщенням,     -

ВСТАНОВИВ:

       Позивач ОСОБА_2  звернувся до суду  із позовом до  Дочірнього підприємств «Система», яким  просить визнати  за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1  право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати  Дочірнє підприємство «Система» не чинити  ОСОБА_2,ОСОБА_3 та ОСОБА_1  будь – яких перешкод у користуванні  житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

      Позивач  в мотивуванням своїх вимог зазначає, що  20.02.2002  він вселився та зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1 В той же час  разом із ним  за цією адресою вселилась та зареєструвалась  його дружина – ОСОБА_3   ІНФОРМАЦІЯ_1  у подружжя народився  син- ОСОБА_2  В теперішній час  вони всі разом мешкають за адресою: АДРЕСА_1.

      Відповідач – ДП «Система», який є власником  житлового приміщення  перешкоджає ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1  мешкати у спірному приміщенні, постійно намагається  виселити   сім’ю з приміщення, опечатують вхідні двері до житла, ставлять замки та забивають  вхідні  двері цвяхами.

      Окрім того, як зазначає  позивач,  відповідач  ДП «Система» безпідставно вказує на систематичне порушення правил проживання та добросусідства, недбале ставлення  до займаного ним приміщення,  порушення правил   користування електричною енергією, використовування електроенергії  поза пристроями  обліку.

      Позивач також обґрунтовує  свої позовні вимоги тим, що з 2002 року він  зареєструвався та вселився в житлове приміщення  за адресою: АДРЕСА_1 У своїх запереченнях до позовної заяви  та в уточненнях від 07.07.09 до первинної позовної заяви,  відповідач   визнав, що  у 2002 році позивач  поселився до квартири АДРЕСА_1,а 20.02.2002 був зареєстрований за цією адресою.  

     У судовому засіданні  представник  позивача   позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

      Відповідач,  третя особа у судове засідання   не з’явились, хоча, відповідно до   статей 74- 77 ЦПК України, були  повідомлені   про дату, час та місце   проведення  судового засідання,   про причини   своєї  неявки  у судове засідання не повідомили,   клопотання від відповідачів про розгляд справи  за  їх відсутності  до суду не надходили.

      Суд,  у зв’язку з неявкою  відповідачів  у судове засідання, враховуючи  відсутність   відповідних заперечень з боку  представника позивача, ухвалив слухати  справу за відсутності  відповідачів  у порядку  заочного розгляду справи.

      Заслухавши  думку, доводи та пояснення представника позивача,  дослідивши  матеріали справи, оцінивши  всі докази зібрані  у справі у їх  сукупності, суд вважає,  що позовні вимоги   підлягають задоволенню  виходячи з обставин, встановлених  під час судового розгляду справи.

       Так, судом  встановлено, що  відповідно до договору   купівлі-продажу  від 12.02.2001 (а.с. 88), посвідченого  Лічман І. М.,  приватним нотаріусом  Одеського міського нотаріального округу  Дочірнє підприємство «Система» придбало у власність від  ТОВ «Одеський  міський  науково-технічний  центр»  окремо  стоячі  будівлі, що знаходяться  в АДРЕСА_1.  

Вказані  будівлі належали  Одеському міському науково – технічному центру на підставі  свідоцтва про право власності № 29, виданого  Представництвом  по управлінню комунальною власністю  Одеської міської Ради  01.10.1996 року.

При цьому на час набуття  права власності  ТОВ «Одеський міський науково -  технічний центр» приміщення  будинку  займали   фізичні  особи – наймачі, які користувались  зазначеним приміщенням  на правах  користування   приміщеннями  державного  або громадського житлового фонду.  

        Відповідно до   угоди від 12.02.2001 (а. с. 87)  ДП «Система»  прийняла зобов’язання  по відселенню мешканців  будинку по АДРЕСА_1.      

       20.02.2002 ОСОБА_2  зареєструвався та   вселився до житлового приміщення  по АДРЕСА_1 (а.с. 45).  Разом із ним   за вказаною адресою  вселилась його дружина.  

У 2003 році  у подружжя народився  син (а.с. 63).  

На даний момент з 2002 року подружжя  ОСОБА_2  разом із малолітньою дитиною мешкає  за вказаною адресою.

            На запит суду відділ  у справах  громадянства, імміграції та реєстрації  фізичних осіб ОМУ ГУМВС України    в  Одеській області повідомив, що підстави реєстрації позивача ОСОБА_2  за адресою: АДРЕСА_1 зберігались 5 років, і знищені у встановленому порядку 01.01.2008.

            Судом досліджено домову книгу для  прописки громадян, які  проживають за  адресою: АДРЕСА_1 і встановлено, що  за змістом книги всі мешканці  зазначеного будинку, відомості  про яких є  в домовій книзі, реєструвались саме в спірному будинку в цілому,  без визначення конкретної  квартири. Тобто  реєстрація позивача – ОСОБА_2 здійснювалась  на тих же підставах, в тому ж порядку, як і реєстрація інших  мешканців будинку.

            Окрім того  судом встановлено, що  з моменту набуття  права власності  ДП «Система» на правах наймодавця не скористалось  своїм правом, передбаченим  ст. ст. 72, 108 Житлового кодексу УРСР  і не зверталось до суду  з позовом про визнання користувача  таким  що втратив право користування житловим приміщенням, чи   розірвання договору найму за ініціативою  наймодавця.

         Також суду не було надано доказів того, що договір найму між наймачем, членами його сім’ї, наймодавцем  було змінено, чи існувала згода сторін  на  зміну договору  найму. Відповідно до ст. 103  Житлового кодексу УРСР  договір найму жилого приміщення  може бути змінений   тільки  за згодою  наймача, членів його сім’ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених  Основами житлового  законодавства Союзу РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.  

        Оскільки  предметом  судового дослідження є правовідносини пов’язані з користуванням  житлового приміщення, а предметом доказування є  факт  користування жилим приміщенням, суд вважає  доцільним звернутись до положень діючого законодавства, яким  ці правовідносини врегульовані.

        Відповідно до статті 15 ЦК України  кожна особа має право  на захист свого цивільного  права у разі його порушення, невизнання  або оспорювання.

         Відповідно до  ч.1. а. 2 ч. 2 ст.16 ЦК України  кожна особа має право  звернутись  до суду за захистом  свого особистого  немайнового або майнового  права та інтересу, в тому числі  визнання права.

        Так, Главою 2  Житлового кодексу УРСР   врегульовані питання  користування  жилими приміщеннями в будинках державного і громадського  житлового  фонду.

        Відповідно до статті 65 Житлового кодексу УРСР наймач  вправі в установленому порядку за письмовою  згодою  всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане  ним жиле  приміщення свою дружину,дітей, батьків, а також інших осіб.  

        Особи, що вселились  в жиле  приміщення як члени сім’ї наймача, набувають  рівного з іншими членами сім’ї  права користування жилим  приміщенням,якщо  при вселенні  між  цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

        Відповідно до  пункту 9  Постанови  Пленуму Верховного Суду України від  12.04.1985 р. № 2 «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»  вирішуючи спори  про право користування  жилим  приміщенням  осіб,  які вселилися до наймача, суд повинен  з’ясувати, чи дотриманий  встановлений порядок  при їх вселенні, зокрема: чи була  письмова згода  на це всіх  членів сім’ї  наймача, чи прописані  вони в даному жилому  приміщенні, чи було це приміщення  постійним  місцем їх проживання, чи вели  вони з  наймачем   спільне господарство, тривалість часу їх проживання,  чи не обумовлювався  угодою між   цими особами, наймачем   і членами  сім’ї, що проживають з  ним, певний  порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз’яснив  Пленум  Верховного Суду України  в пункту 15 Постанови  від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні  правосуддя», наявність  чи відсутність  прописки сама по собі не може  бути підставою  для визнання  права користування  жилим приміщенням  за  особою, яка  там  проживала чи вселилась туди як члени сім’ї  наймача (власника) приміщення,  або ж для відмови їй у цьому.

        Відповідно до  статті 57  ЦПК України доказами  є будь – які   фактичні  дані,  на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин,  що обґрунтовують  вимоги  і заперечення сторін, та інших  обставин, які мають значення для вирішення справи.

         Відповідно до статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять   інформацію щодо предмета доказування.

        Відповідно до частини  1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які  беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.  

        Судом достовірно  встановлено, а відповідачем, як слідує з заперечень на позовну заяву, не  заперечується факт того, що  ОСОБА_2 разом із своєю сім’єю  проживає за вказаною адресою: АДРЕСА_1 з 20.02.2002року  по теперішній час.        

        Відповідно до  ст. 29 ЦК України  місцем проживання  фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання  в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

        Відповідно до  ст. 379 ЦК України   житлом фізичної особи  є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені  та придатні  для постійного проживання в них.

        Таким чином, суд вважає  що  ОСОБА_2 є належним користувачем житлового приміщення,  яке розташовано за адресою: місто Одеса,  провулок Ванний, 12,  оскільки набув таке право   відповідно до наведених норм Житлового кодексу УРСР, ЦК України.

        Окрім того, відповідно до  статті 65  Житлового кодексу України право  користування житловим приміщенням  набули члени сім’ї ОСОБА_2 – ОСОБА_3та малолітній ОСОБА_2

         На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 15, 57, 58, ч. 1. ст. 61, 209, 212, 213, 214, 215,  223, 224- 226,  228, 294 ЦПК України, ст. ст. 65, 103 ЖК УРСР, ст. ст. 15, ч.1. а. 2 ч. 2 ст.16, 29, 379 ЦК України (в редакції 2003  року), пунктом 9  Постанови  Пленуму Верховного Суду України від  12.04.1985 р. № 2 «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», пунктом 15 Постанови  від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні  правосуддя»,   суд,  -

ВИРІШИВ:

               Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 -  задовольнити.

               Визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 право користування житловим  приміщенням, яке  знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

               Зобов’язати Дочірнє підприємство «Система»  не чинити  ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1  будь – яких перешкод в користуванні  житловим приміщенні, яке  знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

               Заочне рішення  може бути  переглянуте судом, що його ухвалив,за письмовою заявою  відповідача, яку  може бути подано  протягом  десяти днів з дня  отримання його копії.

              У разі  залишення  заяви  про перегляд  заочного рішення без задоволення, заочне рішення  може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом  подачі  заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду  подається  протягом  двадцяти  днів  після  подання заяви про апеляційне  оскарження, або в порядку  частини 4 статті 295 ЦПК України.

Головуючий                                                                                     М. П. Непорада