СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

22 грудня 2009 року   Справа № 2-5/3150-2009

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивач: не з'явився, фізична особа - підприємець  ОСОБА_1,

відповідача: Прокопець Ігор Святославович, довіреність б/н від 03.12.08,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця  ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Гаврилюк М.П.) від 03 вересня 2009 року у справі №2-5/3150-2009

за позовом   фізичної особи - підприємеця  ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)  

до  Білогірського районного споживчого товариства (вул. Нижньогірська, 13,Білогірськ,97600)  

про визнання правочину дійсним та визнання права власності

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Білогірського районного споживчого товариства, про визнання угоди про намір купівлі-продажу нерухомого майна від 01 вересня 2005 року дійсною; визнання права власності на нерухоме майно –хлібозавод літ. «А», площею 892.2 кв.м., майстерню літ. «Б», площею 35.0 кв.м., котельну літ. «В», площею 123.2 кв.м., склади літ. «Г», «Ж», «Л», «М», «Н», площею 125.6 кв.м., адміністративний, побутовий корпус літ. «Д», площею 160.1 кв.м., мішкотруску літ. «Е», площею 56.1, контору –клуб літ. «З», площею 166.8 кв.м., гараж літ. «И», площею 15.6 кв.м., морозильну камеру літ. «К», площею 22.4 кв.м., прохідну  літ. «П», «О», площею 52.6 кв.м., насосну літ. «Р», площею 5.4 кв.м., сольову яму літ. «Т», площею 78.0 кв.м., мієчну літ. «Т», площею 14.6 кв.м., споруди, площею 1 485.8 кв.м., а всього загальною площею 6 200.00 кв.м., вартістю 101 000.00 кв.м., - розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 2-6).

Нормами матеріального права позивач свої вимоги не обґрунтував.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від  03 вересня 2009 року у справі № 2-5/3150-2009 (суддя Гаврилюк М.П.) у позові суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 111-114).

Не погодившись з рішенням суду, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати  та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В своєї апеляційній скарзі заявник вказує на те, що судом до уваги було прийнято лише доводи відповідача, а доводам позивача, напроти, не була надана відповідна правова оцінка.

Так, сторона зазначає, що питання про двосторонню реституцію, який був нею поставлений, судом першої інстанції вирішений не був, а у добровільному порядку повернути неї кошти в сумі 101 000.00 грн.  та обладнання, вартістю в сумі 192424.00 грн., відповідач відмовився.

Також,  особа, що звернулася з апеляційною скаргою вважає неправильними посилання відповідача на наданий ним статут, оскільки в період узгодження сторонами  умов договору  купівлі-продажу діяла інша редакція статуту, яка передбачала право голови правління споживчого товариства укладати договори (стаття 35 Статуту).

У судове засідання, призначене на 22 грудня 2009 року,  позивач не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 157), будь-яких клопотань на адресу суду не надходило.

Враховуючи, що явка представників сторін обов’язковою не визнавалася, та що, відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившегося  позивача.

Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01 вересня 2005 року між Білогірським споживчим товариством (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір про намір купівлі-продажу нежитлових приміщень (а.с. 17).

Відповідно до пункту 1 договору відповідач має намір передати, а позивач –придбати у власність (купити) нежитлове приміщення, що належить Білогірському районному споживчому товариству, а саме - хлібозавод літ. «А», площею 892.2 кв.м., майстерню літ. «Б», площею 35.0 кв.м., котельну літ. «В», площею 123.2 кв.м., склади літ. «Г», «Ж», «Л», «М», «Н», площею 125.6 кв.м., адміністративний, побутовий корпус літ. «Д», площею 160.1 кв.м., мішкотруску літ. «Е», площею 56.1, контору –клуб літ. «З», площею 166.8 кв.м., гараж літ. «И», площею 15.6 кв.м., морозильну камеру літ. «К», площею 22.4 кв.м., прохідну  літ. «П», «О», площею 52.6 кв.м., насосну літ. «Р», площею 5.4 кв.м., сольову яму літ. «Т», площею 78.0 кв.м., мієчну літ. «Т», площею 14.6 кв.м., споруди, площею 1 485.8 кв.м., а всього загальною площею 6 200.00 кв.м., вартістю 101 000.00 кв.м., - розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2.1 договору відповідач зобов’язався протягом трьох днів з моменту повної оплати позивачем суми за об’єкт нерухомості, укласти договір купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.2.2 договору оплата за об’єкт нерухомості вноситься у вигляді пайових внесків, які позивач вносить через касу відповідача.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що після виплати позивачем 50 % від вартості об’єкту нерухомості сторони підписують акт приймання-передачі об’єкту нерухомості, який є невід’ємною частиною договору.

04 грудня 2006 року спірний об’єкт нерухомості переданий позивачу, що підтверджується актом приймання-передачі нежитлових приміщень (а.с. 19).

Квитанціями до прибуткового касового ордеру від 07 лютого 2007 року № 295, від 25 вересня 2006 року № 2038, від 28 вересня 2005 року № 4277, від 26 вересня 2005 року № 4261, від 13 вересня 2006 року, від 31 жовтня 2005 року, від 06 квітня 2006 року б/н, від 12 вересня 2006 року № 1941, від 04 квітня 2006 року № 1941 підтверджується, що позивачем сплачено відповідачу суму в розмірі 101 000.00 грн. за призначенням платежу –«пайовий внесок»(а.с. 20-21).

Отже, позивач вважає, що  його право власності на спірні нежитлові приміщення виникло на підставі договору про намір купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року, однак, у зв’язку з невизнанням відповідачем за ним такого права, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від  03 вересня 2009 року у справі № 2-5/3150-2009 у позові суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 111-114).

При цьому, суд дійшов висновку, що правочин –договір про намір купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року був укладений сторонами з порушенням норм чинного законодавства, а саме –в наступному сторонами не було укладено договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, у зв’язку з чим підстав для визнання права власності на спірне майно немає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для  скасування рішення суду виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статі 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Позивач вважає, що право власності на спірне нерухоме майно виникло у нього на підставі угоди купівлі-продажу від 01 вересня 2005 року, яку він просить визнати дійсною, оскільки сторони домовилися відносно усіх суттєвих умов договору та відбулося його повне виконання обома сторонами. Так, позивач сплатив повну вартість  предмету купівлі-продажу в розмірі 101 000.00 грн. (а.с. 20-21), а відповідач передав спірне майно покупцеві, що підтверджується актом від 04 грудня 2006 року (а.с. 19).

Як слідує з матеріалів справи, сторонами 01 вересня 2005 року був укладений договір про намір купівлі-продажу нежитлових приміщень (а.с. 17).

Статтею 635 Цивільного кодексу України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з пунктом 2.1.1. договору, сторони зобов’язались протягом трьох днів, з моменту сплати покупцем вартості об’єкту нерухомості, укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.

Тобто, спірний договір від 01 вересня 2005 року є попереднім договором та повинен був бути виконаний сторонами у певний строк.

Як було встановлено судовою колегією, пункт 2.1.1 договору в частині укладення нотаріального договору купівлі-продажу продавцем виконаний не був.

Згідно частини 2 статті 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, якщо одна із сторін попереднього договору  безпідставно (без поважних причин) ухиляється від укладення  основного договору, інша сторона має право звернутися з вимогою, по-перше, про спонукання до укладення договору та, по-друге, про відшкодування збитків, завданих простроченням укладення основного договору, якщо інше не встановлено самим попереднім договором  або актами цивільного законодавства. У разі якщо внаслідок ухилення (прострочення)  однією із сторін інша сторона втратила інтерес відносно укладення основного договору, вона, у відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України, може відмовитися від укладення основного договору та вимагати відшкодування збитків.

Як було встановлено апеляційною інстанцією з такими вимогами позивач до суду не звертався.

У відповідності до частини 3 статті 635 Цивільного кодексу України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Таким чином, оскільки умови пункту 2.1.1 попереднього договору сторонами виконані не були, судова колегія вважає, що зобов’язання, встановлені попереднім договором від 01 вересня 2005 року, припинилися.

Позивач звернувся за захистом свого порушеного права шляхом пред’явлення позову про визнання угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 01 вересня 1995 року дійсною.

Однак, такі позовні вимоги задоволенню на підлягають, виходячи з наступного.

Згідно статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.

Тобто, згідно зі статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо він підлягає такій реєстрації (пункт 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 2 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Отже, чинними нормами  Цивільного кодексу України не передбачена можливість визнання судом дійсним правочину у разі недодержання сторонами за ним вимог закону щодо його обов’язкової державної реєстрації.

Така правова позиція Верховного Суду України також викладена при розгляді аналогічних справ (постанови від 10 березня 2009 року № 09/065, від 09 вересня 2008 року тощо).

Таким чином, позовні вимоги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 є безпідставними, а спірний договір не підлягає визнанню дійсним. При цьому, вимога про визнання права власності, як похідна, також задоволенню не підлягає.

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно наявності домовленості відносно  купівлі-продажу нерухомого майна не можуть бути прийняти до уваги суду, внаслідок недотримання сторонами законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Посилання заявника на незастосування судом першої інстанції двосторонньої реституції не приймаються судовою колегією, оскільки таких позовних вимог позивачем не заявлялося.

З урахуванням викладеного, рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог підлягає залишенню без змін, однак, з підстав, викладених в постанові апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.   Рішення  господарського суду Автономної Республіки Крим від 03  вересня 2009 року у справі № 2-5/3150-2009  залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді