Справа № 2а-12088/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2010 року м. Одеса Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Хлюстіна Ю.М.
при секретарі судового засідання: Кравець Я.А.
за участю сторін:
від позивача представники - Кіянський С.О. ( по довіреності)
- Бушуєва І.О. (по довіреності)
від відповідача представники - Костенко А.А. ( по довіреності)
- Врублевська І.В. (по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»до державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання протиправними та скасування припису від 28.09.2009 року № 396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, винесений державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний»та рішення від 29.09.2009 року № 364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін прийняте державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний», -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернулось державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний»до державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області про визнання протиправними та скасування припису від 28.09.2009 року № 396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, винесений державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний»та рішення від 29.09.2009 року № 364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін прийняте державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний», мотивуючи це тим, що позивач не згоден з приписом відповідача від 28.09.2009 р. N 396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін та рішенням відповідача від 29.09.2009 р. N 364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін і вважає зазначені акти суб'єкта владних повноважень підлягають скасуванню, оскільки позивачем жодним чином не було порушено п. 2.2 Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торговельного порту України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 р. № 574, п. п. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. № 28, у редакції постанови від 25.12.2008 р. № 1449 а також не було порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води» (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 р. № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові та письмових поясненнях.
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що Інспекцією в ході перевірки встановлено, що в порушення чинного законодавства позивач в період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в Інспекції державного портового нагляду необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту. Також перевіркою встановлено, що в порушення п. п. 6.29 - 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. №28, у редакції постанови НКРЕ від 25.12,2008 р. №1449, позивачем в період з 01.01.09 р. по 31.08.09 р. був розрахований плановий тариф на передачу електричної енергії стороннім організаціям (субспоживачам) в розмірі 0,2528 грн. кВт/год з урахуванням рівня рентабельності у розмірі 58 відсотків до виробничої собівартості замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. (без ПДВ) за 1 кВт/год.
Також в порушення постанови КМУ від 10.07.2006 р. №955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»зі змінами та доповненнями, внесеними постановами КМУ від 27.02.2007 р. №297 та від 24.10.2007 р. №1267, при розрахунку тарифів на послуги тепловодопостачання враховувалась рентабельність в розмірі 35% замість граничного рівня 12% до повної собівартості адміністративні витрати включалися до планової собівартості у розмірі 42,7% від основної заробітної плати замість граничного рівня 5% до виробничої собівартості, без витрат на збут.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом по справі встановлені наступні факти та обставини.
Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області проведено перевірку дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, які надаються судно - та вантажовласниками.
За результатами перевірки, 25 вересня 2009 р. Інспекцією складено акт №000497 (аркуші справи 14-25) в якому зафіксовано, що в порушення Положення про Інспекцію державного портового нагляду морського торгівельного порту України, затвердженого наказом Мінтрансу України від 18.10.2000 р. за №574 (надалі Положення), позивач у період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в ІДПН необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту, а також в порушення п. п. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. № 28, у редакції постанови від 25.12.2008 р. № 1449, позивачем при передачі електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами з 01.01.2009 р. був розрахований плановий тариф у розмірі 0,2528 грн. з урахуванням рівня рентабельності 58 відсотків до планової собівартості, замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. за ІкВт./год. та в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»(зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 р. № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», позивачем при формуванні тарифів на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення з 01.01.2009 р. враховувався завищений рівень рентабельності 35 відсотків, замість граничного 12 відсотків до собівартості послуг. Крім того, адміністративні витрати розраховувались в розмірі від 9 до 10 відсотків до виробничої собівартості, замість граничного рівня 5 відсотків. При цьому планові витрати на зазначені послуги не погоджені з Інспекцією по цінах.
Судом встановлено, що 28.09.2009 року Інспекцією винесено припис (аркуш справи 48) № 396 «Про виконання законних вимог щодо усунення порушень Державної дисципліни цін», яким відповідач зобов'язав позивача в місячний термін усунути порушення шляхом приведення цін (тарифів) у відповідність до вимог вищевказаних нормативно - правових актів, а також переглянути тарифи на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення згідно діючого законодавства, погодивши розрахунки планових витрат на зазначені послуги з Держінспекцією цін.
29.09.2009 року Інспекцією прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін за № 364 (аркуш справи 49), яким прийнято рішення вилучити у позивача в доход державного бюджету 1257302,77 грн. суми додатково отриманої виручки та 2514605,54 грн. штрафних санкцій.
Враховуючи вищезазначене, суд вживши передбачені законом заходи, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин у справі, у т.ч. з урахуванням встановлених під час розгляду справи фактів, приходить до висновку, що оскаржу вальний припис та рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що вони винесені на підставі хибних висновків до яких згідно акту перевірки прийшов відповідач.
Згідно з ч. 2 і ч. З ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення»контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 статті 11 вказаного Закону.
Статтею 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення»передбачена відповідальність, за порушення державної дисциплін цін: вилучення в доход відповідного бюджету суми необґрунтовано одержаної виручки та стягнення штрафу.
Повноваження та компетенція відповідача визначені постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року N 1819, якою затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами.
Відповідно до цього Положення Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому; Держцінінспекція має серед інших право: проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів; у межах своєї компетенції вимагати від керівників та інших посадових осіб органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які перевіряються, усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів; приймати рішення тро вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами.
Директивним наказом Мінекономіки від 01.03.2001 р. N 3-Д «Про відносини з Державною інспекцією з контролю за цінами, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра економіки України», визначено стратегічні цілі та основні завдання Держцінінспекції, якими (забезпечення реалізації державної цінової політики шляхом організації та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування ціні і тарифів; Держцінінспекція самостійно виконує функції, які передбачені законодавством юридичних осіб, а також специфічні контрольно-наглядової функції з реалізації цінової політики держави в межах завдань наданих для їх виконання.
Відповідно до пп. 3.8 п. 3 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з «питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 р. N 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за N 1047/6238, Державна інспекція з контролю за цінами, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таї Севастополі на підставі проведених ними перевірок суб'єктів господарювання приймають рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення вимог законодавства, яким передбачено такі санкції та їх розміри.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку відповідача в процесі проведенні перевірки, оскільки відповідач виконував покладені на нього державою та законом обов'язки. Але ці висновки суду не стосуються процедури складання акту про результати перевірки та прийняття оскаржу вальних припису та рішення.
Так, відповідно до п.2.2 Положення, оформлення прибуття суден в порт і виходу з порту є обов'язком інспекції державного портового нагляду, на яку покладені функції державного нагляду за безпекою судноплавства в порту.
Відповідач, згідно акту перевірки, прийшов до висновку, що в порушення вищезазначеного Положення, позивач у період з 01.01.2009 року по 31.08.2009 року за оформлення приходу та відходу суден в ІДПН необґрунтовано стягував плату згідно місцевих тарифів, затверджених начальником порту.
Статтею 4 Закону України «Про ціни та ціноутворення»№507 від 03.12.1990 року Кабінету Міністрів України надані повноваження в галузі ціноутворення, а саме визначати: перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; та повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Судом встановлено, що державою зафіксовано та регулюються Постановою КМУ №1544 від 12.10.2000 р. «Про портові збори»та наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214 «Про затвердження Зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торгівельних портах України»усі спеціалізовані послуги морських торгівельних портів та усі портові збори. Згідно даних нормативних актів тарифи оплати послуг за оформлення приходу та відходу суден в інспекції державного портового нагляду не визначені. Тобто, регулювання цін державою на ці послуги не встановлювалось, а тому і повноваження відповідача на контроль за ними відсутній.
Суд не може погодитись з зазначеними в акті перевірки твердженнями відповідача щодо того, що корабельний, канальний, якірний та причальний збори, являють собою плати за послуги, які надаються портам і судновласникам щодо безпечного входу суден в порт, стоянки в порту та виходу з порту, оскільки жоден з вищенаведених портових зборів не має своїм цільовим призначенням покриття вартості послуг Інспекції державного портового нагляду з оформленням приходу та відходу суден і утримання ІДПН, у зв'язку з чим використання Портом коштів від вищенаведених портових зборів для покриття вартості послуг ІДПН з оформлення приходу/відходу суден та утримання ІДПН неможливе, тому що суперечить імперативному правовому припису ч. 4 ст. 84 Кодексу торгівельного мореплавства України.
Відповідно до акту №000497 (аркуші справи 14-25), перевіркою також встановлено, що в порушення п. п. 6.29, 6.30, 6.31, 6.32 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.06.1996 р. № 28, у редакції постанови від 25.12.2008 р. № 1449, позивачем при передачі електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами з 01.01.2009 р. був розрахований плановий тариф у розмірі 0,2528 грн. з урахуванням рівня рентабельності 58 відсотків до планової собівартості, замість фактичних витрат у розмірі 0,16 грн. за ІкВт./год.
Проте, суд вважає, що Інспекцією при проведенні перевірки з питання обґрунтованості встановлення Портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами порушено вимоги ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. N 877-У (з наступними змінами і доповненнями).
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 05.04.2007 р. N 877-У (з наступними змінами і доповненнями), у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначається в тому числі предмет здійснення заходу.
Судом встановлено, що згідно з посвідченням № 461 від 07.09.2009 р. (аркуш справи 54), на підставі якого відповідачем проводилась планова перевірка позивача, предметом здійснення зазначеної перевірки були питання дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, що надаються судно - та вантажовласникам, згідно вимог наказів Мінтрансу від 31.10.1995р. №392. 15.12.2000р. №711. 12.10.2000р. № 1544. на послуги з тепло- , водопостачання, водовідведення, а також утримання будинків та прибудинкових територій, згідно діючого законодавства.
Отже, суд приходить до висновку, що питання обґрунтованості встановлення Портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами не входило до предмету здійснення перевірки Порту Інспекцією по цінах, яка проводилась з 07.09.2009 р. по 25.09.2009 р. па підставі посвідчення № 461 від 07.09.2009 р.
Тому, суд вважає, що усі висновки відповідача з зазначеного питання, викладені у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р. та оскаржуваних приписі й рішенні Інспекції, є необґрунтованими та безпідставними та, згідно з вимогами ч. 3 ст. 70 КАС України, не відносяться до допустимих доказів по справі у зв'язку з тим, що вони одержані з порушенням закону.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», акт, який складається посадовою особою органу державного нагляду (контролю) у разі виявлення порушень вимог законодавства за результатами здійснення планового або позапланового заходу, повинен містити предмет державного нагляду (контролю).
Як вбачається з акту перевірки № 000497 від 25.09.2009 р,. до предмету здійснення державного нагляду (контролю) включені питання дотримання діючого порядку формування та застосування тарифів на послуги, які надаються судно- та вантажовласникам, згідно вимог наказів Мінтрансу від 31.10.1995р. №392, від 15.12.2000р. №711, від 12.10.2000р. № 1544 (зі змінами та доповненнями) та інші послуги.
Тобто, судом встановлено, що предмет державного нагляду (контролю), що вказаний у посвідченні № 461 від 07.09.2009 р. на проведення перевірки, не відповідає предмету здійснення державного нагляду (контролю), що вказаний у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., а саме: предмет здійснення державного нагляду (контролю) у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р. відповідачем абсолютно безпідставно розширено шляхом включення до питань перевірки «інших послуг».
Таким чином, суд приходить до висновку, що фактично перевірка Порту з питання обґрунтованості встановлення Портом тарифу на передачу електричної енергії субспоживачам технологічними електричними мережами проведена Інспекцією без посвідчення (направлення) на здійснення такої перевірки, що є порушенням абз. 2 п. 5 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Як вбачається з акту перевірки №000497 (аркуші справи 14-25), перевіркою також встановлено, що в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 «Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»(зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007 р. № 297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», позивачем при формуванні тарифів на послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення з 01.01.2009 р. враховувався завищений рівень рентабельності 35 відсотків, замість граничного 12 відсотків до собівартості послуг. Крім того, адміністративні витрати розраховувались в розмірі від 9 до 10 відсотків до виробничої собівартості, замість граничного рівня 5 відсотків. При цьому планові витрати на зазначені послуги не погоджені з Інспекцією по цінах.
Суд вважає, що у цій частині оскаржувані припис і рішення відповідача та висновки, зроблені у акті перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., також є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Висновок відповідача про безпідставність врахування позивачем при формуванні тарифів на теплову енергію рентабельності в розмірі 35 %, замість граничного розміру 12 %, є помилковим та суперечить положенням Закону України «Про теплопостачання»від 02.06.2005 р. № 2633-IV.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»від 02.06.2005 р. № 2633- IV, тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
А ч. 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»передбачено, що тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
На виконання наведеного правового припису ч. 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, у п. 24 якого встановлений граничний рівень рентабельності для підприємств, що надають такі послуги, у розмірі 12 %.
Таким чином, Законом України «Про теплопостачання»передбачена заборона на встановлення тарифу на теплову енергію, який забезпечує рівень рентабельності нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України у п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води (12 %). Однак, жодних обмежень щодо встановлення тарифу на теплову енергію, який забезпечує рівень рентабельності вище граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України, Закон України «Про теплопостачання»не містить.
Тому, суд вважає, що встановлення Портом рентабельності в розмірі 35 % відповідає вимогам чинного законодавства, а висновок Інспекції по цінах про допущення Портом порушення законодавства ґрунтується на помилковому тлумаченні відповідачем п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, без урахування вимог ч. ч. 1, 5 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання».
Висновок відповідача про безпідставність врахування позивачем при формуванні тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення рентабельності в розмірі 35 %, замість граничного розміру 12 %, є помилковим, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до п. 1 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959, цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Крім того, виходячи зі змісту вищенаведеного Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, цей Порядок стосується формування тарифів на послуги, що відносяться до житлово-комунальних (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»від 24.06.2004 р. № 1875-ІУ, з наступними змінами і доповненнями).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець, який надає такі послуги, є суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 2 Статуту Порту, затвердженого у новій редакції наказом Міністра транспорту та зв'язку України від 31.01.2008 р. № 113, метою створення Порту є організація і здійснення перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший, обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених Порту території та акваторії, перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать Порту, а також для забезпечення безпеки судноплавства в Порту та отримання прибутку. Отже, житлово-комунальні послуги не включені до основних видів діяльності Порту, що підтверджується також актом перевірки № 000497 від 25.09.2009 р., а саме на стор. 1 вказаного акта зазначено, що Порт здійснює діяльність в галузі господарства «транспорт», тобто порт не відноситься до суб'єктів, які надають житлово-комунальні послуги. Крім того, послуги з водопостачання та водовідведення не надаються Портом централізовано, що підтверджується наступним.
Відповідно до ст. 59 Водного кодексу України, під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.
При цьому у ст. 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
У свою чергу, відповідно до п. 1.5 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14.02.2001 р. № 35/34 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.03.2001 р. за № 183/5374 (з наступними змінами і доповненнями, які регулюють діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, система централізованого водопостачання - комплекс об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом забору, виробництва, транспортування та подачі питної води споживачам; система централізованого водовідведення - комплекс об'єктів, споруд, колекторів, зв'язаних єдиним технологічним процесом відведення та очищення комунальних стічних вод населених пунктів.
Отже, наведені правові норми ст. ст. 48, 59 Водного кодексу України та п. 1.5 Ліцензійних умов свідчать, що:
1) обов'язковими ознаками діяльності суб'єкта господарювання з централізованого водопостачання є здійснення таким суб'єктом господарювання усіх наступних технологічних процесів, пов'язаних між собою: забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування; виробництво; транспортування; постачання води споживачам;
2) обов'язковими ознаками діяльності суб'єкта господарювання з централізованого водовідведення є здійснення таким суб'єктом господарювання усіх наступних технологічних процесів, пов'язаних між собою: відведення комунальних стічних вод населених пунктів; очищення комунальних стічних вод населених пунктів.
Проте, судом встановлено, що Порт не здійснює водозабір (безпосередньо з водних об'єктів на підставі дозволу на спеціальне водокористування) та у Порта відсутній кінцевий пункт приймання господарчо-фекальних стоків (Порт передає їх для очищення Одеському припортовому заводу). Отже, Порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення.
Крім того, відповідності до п. 21 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 01.06.2000 р. № 1775-ІП (з наступними змінами і доповненнями), господарська діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню.
Судом встановлено, що Порт не отримував ліцензії на здійснення господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення саме тому, що він не надає послуги з водопостачання та водовідведення централізовано.
Факт того, що порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, повністю підтверджується попередніми актами перевірки фінансово-господарської діяльності Порту державними контролюючими органами, які наділені повноваженнями перевіряти дотримання вимог законодавства з питань ліцензування господарської діяльності, а саме: актом від 17.11.2009 р. № 319/23-50/04704790 «Про результати планової виїзної перевірки державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2009», складеним ДПА в Одеській області (аркуші справи 107-110), актом від 17.12.2008 р. № 05-13/481 ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»за період з 01.07.2007 по 30.09.2008 року, складеним Головним контрольно-ревізійним управлінням України (аркуші справи 116-132).
Так, у п. 3.7.1 «Дотримання вимог законодавства з питань ліцензування господарської діяльності»акта перевірки Порту ДПА в Одеській області (стор. 85 акту) та п. 4 Довідки про загальну інформацію щодо державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»та результати його діяльності за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009 р., яка є додатком № 2 до зазначеного акта (аркуші справи 111-115), Державною податковою адміністрацією в Одеській області не було виявлено порушень Портом законодавства з питань ліцензування господарської діяльності у частині надання портом послуг з водопостачання та водовідведення.
У розділі 3 «Відповідність фактичної діяльності Порту передбаченій Статутом та іншими регуляторними актами (ліцензіями, сертифікатами, квотами, дозволами тощо)»акта ревізії Порту ГоловКРУ контролюючим органом не було виявлено порушень Портом законодавства з питань ліцензування господарської діяльності у частині надання портом послуг з водопостачання та водовідведення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вищевикладене повністю підтверджує той факт, що Порт не здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим сфера дії Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 959, не поширюється на Порт.
Суд вважає, що відповідачем не надано доказів правомірності прийнятого рішення про застосування фінансових санкцій до позивача, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасну розумного строку.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»обґрунтовані, законні та підтвердженні доказами, а отже підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про ціни і ціноутворення», Законом України «Про теплопостачання», ст. ст. 2, 6,7, 8, 9, 11,49, 51, 86, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити адміністративний позов державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»до державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області.
Визнати протиправним та скасувати припис від 28.09.2009 року № 396 про виконання вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, винесений державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний».
Визнати протиправним та скасувати рішення від 29.09.2009 року № 364 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін прийняте державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області стосовно ДП «Морський торговельний порт «Южний».
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в десятиденний строк з дня отримання постанови в повному обсязі у відповідності до вимог передбачених ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 02 вересня 2010 року.
Суддя