Судове рішення #10723172

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

20 серпня 2010 р.                         Справа № 2-а-3161/10/0270                          м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,

Суддів:    ОСОБА_4   

                    ОСОБА_1

розглянувши у  порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2   

до:   Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Господарського суду Вінницької області  

про: визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі – позивач) до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Господарського суду Вінницької області (далі – відповідачі) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та зобов’язання вчинити дії.

Позовні вимоги позивача, який з 1992 року працює суддею Господарського суду Вінницької області, мотивовані тим, що в порушення ст. 130 Конституції України відповідачами протиправно допущено заборгованість перед позивачем по заробітній платі по щомісячному грошовому утриманню за 2006, 2007, 2008, 2009 роки. Як зазначив позивач, посадовий оклад, починаючи з вказаного періоду неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., що встановлено Постановою КМУ України № 865 від 03.09.2005 року. Пункт 4-1 даної Постанови, яким передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України та Закону України “Про судоустрій України”, а тому був скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.

У відповідності до заявлених позовних вимог позивач просить визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед ним по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 “Про оплату праці суддів” та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”; стягнути з Державної судової адміністрації України на свою користь заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 142282,14 грн. та щомісячного грошового утримання в сумі 164259,81 грн.; зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”; зобов'язати Державну судову адміністрацію України та Господарський суд Вінницької області відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік” від 27.04.2010 року №2154-VI, провести позивачу з 01.01.2010 року перерахунок розміру заробітної плати та щомісячного грошового утримання; допустити рішення суду до негайного виконання.

В судове засідання позивач не з’явився, проте надав заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі (вх.№18022 від 20.08.2010 р.).

Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не з’явилась, проте надала суду заяву від 18.08.2010 року, в якій просила провести розгляд справи без її участі (вх.№17883 від 18.08.2010 р.). Також в наданих суду письмових запереченнях представник ДСУ України зазначила, що посадові оклади суддів можуть бути визначені лише виключно постановою Кабінету Міністрів України, а відтак у Державної судової адміністрації України відсутні правові підстави щодо донарахування позивачу заробітної плати та грошового утримання в зазначений період. Як стверджує відповідач, асигнування для збільшення окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а відтак не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Враховуючи викладене, представник відповідача просила суд у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України відмовити в повному обсязі.

Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, причин неявки повноважного представника не повідомило.

Від Господарського суду Вінницької області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №452 від 05.08.2010 року (вх.№17187 від 10.08.2010 р.), в якому даний відповідач просив розглянути справу без участі його повноважного представника.

Беручи до уваги вищевикладене та керуючись ч. 6 ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку здійснити розгляд справи в даному випадку в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року № 2559-ХІІ ОСОБА_2 обрано суддею Господарського суду Вінницької області, де він і працює по даний час заступником голови суду.

Посадовий оклад заступника голови Господарського суду Вінницької області встановлено в розмірі 3154 грн.

Розмір вказаного посадового окладу визначено схемою посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів, відповідно до додатку 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”  в розрахунку 9,5 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір посадових окладів встановлено виходячи із 332 грн. мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. ст. 9 і 10 Закону України “Про оплату праці”.

Згідно із ст. 9 Закону України “Про оплату праці”, яка визначає умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 10 цього ж закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється  Верховною Радою  України  за  поданням  Кабінету  Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.  

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законами України “Про державний бюджет України” на 2006, 2007, 2008, 2009 роки встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році: з 01.01. - 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році: з 01.01. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році: з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10. - 545 грн., з 01.12. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01. - 605 грн., з 01.04. - 625 грн., з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.

Як вбачається з позовної заяви та наданих письмових заперечень проти позову, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України також не заперечує того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати, з урахуванням вказаних розмірів мінімальної заробітної плати, проведені не були.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заробітної плати та щомісячного грошового утримання, а також довідки про заробітну плату та щомісячне грошове утримання за 2006, 2007, 2008 та 2009 роки (а.с.8-17).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, поданих заперечень та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.

Статтею 14 Закону України “Про судоустрій України” передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про статус суддів” та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-1/2004, про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України “Про статус суддів”, гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: “Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.”

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. згадані судові рішення залишені без змін.

Таким чином, суд вважає, що вказаними рішеннями в повному обсязі відновлено положення Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів” у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати,  яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.

В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України “Про статус суддів” гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.

В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України “Про статус суддів” створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.

Статтею 123 Закону України “Про судоустрій України” визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

З викладеного вбачається, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України “Про статус суддів”, не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачеві проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за 2006-2009 р.р.

Відповідно до проведених розрахунків Господарського суду Вінницької області, сума заборгованості по заробітній платі разом за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року, яка підлягає виплаті позивачу, становить 142282,14 грн.

Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачене статтею 44 Закону України “Про статус суддів”.

Оскільки щомісячне грошове утримання працюючим суддям нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка з 01.01.2006 р. по даний час не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 р., то і по щомісячному грошовому утримання позивачу допущена заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості по щомісячному грошовому утриманню за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2009 року становить 164259,81 грн.

Суд вважає, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність відповідачів у справі.

Так, згідно ст. 126 Закону України “Про судоустрій України” Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно ч. 2 п. 1 до Указу Президента України “Про Положення про Державну судову адміністрацію України” від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 даного Указу передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.  

Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України  відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.  

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.   

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України та Господарського суду Вінницької області та стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню працюючого судді в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.

Крім того, суд, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне також зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”; зобов’язати Державну судову адміністрацію України та Господарський суд Вінницької області відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік” від 27.04.2010 року №2154-VI, провести з 01.01.2010 року перерахунок позивачу розміру заробітної плати та щомісячного грошового утримання, а також допустити зазначене судове рішення в частині виплати позивачу заробітної плати та щомісячного грошового утримання у межах стягнення за один місяць до негайного виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Однак, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255-257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед суддею Колбасовим Федором Федоровичем по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про оплату праці суддів" та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів".

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2009 р. в сумі 142282,14 (сто сорок дві тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 14 коп.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2009 р. в сумі 164259,81 (сто шістдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 81 коп.

Зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" для виплати ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в сумі 142282,14 (сто сорок дві тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 14 коп. та щомісячному грошовому утриманню в сумі 164259,81 (сто шістдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 81 коп.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України та Господарський суд Вінницької області відповідно до розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2010 рік" від 27.04.2010 року №2154-VI, провести з 01.01.2010 року ОСОБА_2 перерахунок розміру заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

Постанову в частині виплати ОСОБА_2 заробітної плати та щомісячного грошового утримання у межах стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Порядок і строки апеляційного оскарження постанови визначені ст. 186 КАС України. Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.

Головуючий суддя                                         Вільчинський Олександр Ванадійович

Судді                                                                    Жданкіна Наталія Володимирівна

                                                                      

                                                                          Іващук Олена Іванівна



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація