Справа 22-ц-574/2010 року Головуючий 1-ї інст. – Шестак О.І.
Категорія: із договорів Суддя-доповідач – Солодков А.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2010 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - судді Солодкова А.А.,
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Даниленко В.М.
при секретарі - Соколовій А.В., Білицькій Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діють в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які діють в інтересах ОСОБА_9 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11, комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним договору дарування та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування, -
в с т а н о в и л а :
У червні 2007 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 укладений між ним, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_12, та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 13 березня 2001 року, привести сторони у первісний стан, анулювати свідоцтво про право власності, видане відповідачеві на вказаний будинок, та здійснити державну реєстрацію на спірний будинок за ним.
Свої вимоги позивач та його представники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мотивували тим, що позивач проживає у Сполучених Штатах Америки, під час перебування в місті Харкові у 2007 році йому стало відомо про існування спірного договору дарування. При укладенні якого було порушено вимоги ст. 23 КпШС України, а саме на дарування була відсутня згода ОСОБА_6, яка на той час перебувала у шлюбі з позивачем.
У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із самостійним позовом, в якому також просила визнати недійсним вказаний договір дарування будинку, анулювати державну реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_10 та поновити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9
Свої вимоги ОСОБА_6 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мотивували тим, що у 2008 році, коли справа за позовом ОСОБА_9 розглядалася у суді, позивачці стало відомо про існування спірного договору дарування. Спірний будинок сторонами було придбано за час їхнього шлюбу, тобто він перебував у спільній сумісній власності подружжя. Порушуючи її право на власність, договір було вчинено без її згоди. Позовні вимоги ОСОБА_9 ОСОБА_6 та її представники підтримали, наполягали на їх задоволенні.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2008 року зазначені позови були об’єднані в одне провадження.
Представник відповідача ОСОБА_10 - ОСОБА_13 проти позовів заперечував, наполягав на тому, що при укладенні спірного договору дарування від 13 березня 2001 року були дотримані всі вимоги закону, а позивачами пропущено строк позовної давності. Наведені ними нібито поважні причини такого пропуску не є таковими, оскільки сторони дійшли згоди стосовно розподілу їхнього сумісно нажитого майна ще у 2003 році, під час розлученя у США. Просив застосувати позовну давність.
Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», про час та місце слухання справи було повідомлено, свого представника в судове засідання не надіслало, причини неявки суду не повідомило.
Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 проти позовів ОСОБА_9 та ОСОБА_6 заперечувала, вказавши, що при укладенні посвідчуваного нею договору дарування були дотримані всі вимоги закону.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2009 року в задоволенні позовів ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представники ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та представники ОСОБА_9 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, при цьому посилалися на порушення норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія вважає можливим закінчити розгляд справи у відсутності представників ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_14 та ОСОБА_15 і представників ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які дали пояснення в попередніх судових засіданнях.
Так, представники позивачів зловживають своїми процесуальними правами протягом судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Слухання справи неодноразово відкладалось через їхню неявку з різних причин.
Судова колегія визнає неповажними причини неявки в останнє судове засідання представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_14 Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5 про причини неявки в останнє судове засідання 21 травня 2010 року не повідомила, про час і місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в справі доказами, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.1993 року, р.№5-2527, ОСОБА_9 належав жилий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1. На час придбання будинку ОСОБА_9 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6
На підставі довіреності, виданої ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_12 29.05.1998 року на право відчуження вказаного домоволодіння та укладення відповідних договорів, ОСОБА_12 був укладений 13.03.2001 року договір дарування жилого будинку із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_10 На час укладання договору дарування строк дії довіренності не закінчився. Факт і дата видачі довіренності, обсяг повноважень повіреного сторонами не заперечуюються.
ОСОБА_6 згоди на укладання договору не надавала і не була повідомлена про укладення договору дарування.
При реєстрації зазначеного правочину ОСОБА_12 письмово повідомив, що ОСОБА_9 на момент укладення договору у шлюбі не перебуває. Нотаріус ніяким іншим чином факт перебування ОСОБА_9 у шлюбі не перевіряла.
ОСОБА_9 знаходився у шлюбі з ОСОБА_6, зареєстрованому Московським районним відділом РАГС м.Харкова 28.04.1990 року. У відповідності з рішенням, ухваленим 21 січня 2003 року Окружним судом округу Кук, штат Іллінойс, США, по справі №02 D 230878 ОСОБА_6 проти ОСОБА_9 шлюб було розірвано, на підставі чого Московським відділом РАЦС м.Харкова 07.03.2003 року було вчинено відповідний актовий запис №1521.
Відповідно до ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачі ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не довели належним чином, що дізналися про порушення своїх прав в строки, вказані у позовних заявах.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачі повинні були дізнатися про вибуття спірного будинку з їх володіння під час вирішення питання про розірвання шлюбу та розподіл майна. Так, між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 29.11.2002 року у США було укладено угоду про врегулювання відносин подружжя після розлучення, ст.3 якої вирішені майнові питання. Згідно п.1 ст.3 даної угоди ОСОБА_6 та ОСОБА_9 здійснили повне розголошення іншим стосовно характеру і розмірів їх особистого і спільного подружнього майна; згідно п.С ст.3 проведено поділ нерухомого майна, ОСОБА_6 зберігла будь-яке та все нерухоме майно, розташоване в США, а ОСОБА_9 зберіг все нерухоме майно, розташоване в Україні. Кожна із сторін відмовилась від будь-якого права на звернення із будь-яким позовом проти іншого відносно цього розподілу нерухомого майна. Згідно п.3 резолютивної частини рішення Окружного суду округу Кук, штат Іллінойс, США від 21.01.2003 року вказана угода ратифікована, підтверджена і схвалена даним рішенням суду та є частиною судового рішення, яку сторони повинні виконувати. Вказане рішення набуло законної сили, ніким не оскаржувалось та підлягає виконанню сторонами.
Судова колегія не приймає до уваги посилання позивачів, що копія рішення, прийнятого 21.01.2003 року Окружним судом округу Кук, штат Іллінойс, США по справі №02 D 230878 ОСОБА_6 проти ОСОБА_9 про розірвання шлюбу, отримана з порушенням закону, не є належним доказом по справі та не відноситься до предмету доказування.
Суд першої інстанції обґрунтовано послався на Гаазьку конвенцію, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року, шляхом проставляння апостилю. Крім того, як вбачається зі змісту апостилю, проставленого державним серетарем штату Іллінойс, рішення суду від 21.01.2003 року є публічно-правовим документом. Тобто доступ до нього є вільним і будь-яка особа може безперешкодно отримати належним чином засвідчену копію цього документу.
Крім того, вказане рішення легалізоване та виконане в Україні при реєстрації розірвання шлюбу в Московському РАЦС м.Харкова 07.03.2003 року.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане рішення є належним доказом у вказаній справі та свідчить про те, що з вказаної дати повинен обчислюватися трирічний строк позовної давності, оскільки сторони мали з'ясувати та вирішити долю всього майна, яке знаходилось в їхній спільній сумісній власності.
Суд першої інстанції обґрунтовано застосував позовну давність, встановлену цивільним та сімейним законодавством для вирішення вимог майнового характеру, оскільки ОСОБА_6 заявлено цивільно-правову вимогу про визнання угоди дарування недійсною.
Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно з'ясував та підтвердив наявними в справі доказами всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діють в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які діють в інтересах ОСОБА_9 – відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2009 року – залишити без змін.
Скасувати заходи забезпечення позову про заборону ОСОБА_10 вчиняти дії по відчуженню будинку АДРЕСА_1, застосовані ухвалою апелційного суду Харківської області від 04 жовтня 2007 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: