Справа №  2- 194 /10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ           УКРАЇНИ

26 серпня  2010р.                              Вільногірський міський суд Дніпропетровської обл.

у складі:

головуючого                                                           судді  Болоніної М.Б.

при секретарі                                                                    Шараповій О.О.

за участю позивача                                                           ОСОБА_1

                  відповідача                                                      ОСОБА_2

                  представника відповідача            адвоката   Сторожка В.С.

                  відповідача за зустрічним позовом               ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду у м. Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – Комунальне підприємство «Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства м.Вільногірська») про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4  (третя особа – Комунальне підприємство «Виробниче об’єднання житлово-комунального господарства м.Вільногірська») про вселення в жиле приміщення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення,

                                                                В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ОСОБА_5  з позовом до  ОСОБА_2. про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1, де зазначає наступне.

Спірна квартира, яка складається з однієї жилої кімнати площею 17,0кв.м. і перебуває у комунальній власності територіальної громади, була надана матері позивача – ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 За час свого життя ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з відповідачем і прописала його у спірну квартиру. На теперішній час у квартирі за паспортним обліком зареєстровані сторони та малолітня донька позивача – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідач у вересні 2007р. добровільно залишив квартиру і  не проживає там на протязі 2 років, при цьому забрав всі свої особисті речі і  предмети домашнього вжитку, у тому числі і ті, які йому не належали. Вселятися до квартири він не намагався, квартирою не цікавиться, участі у її утриманні не приймає, комунальні платежі не сплачує.      

 Позивач вважає, що відповідач не користується спірним жилим приміщенням без поважних причин більше 6 місяців, має житло на праві приватної власності у м.Верхівцеве Дніпропетровської обл., тому може бути визнаний таким, що втратив право користування спірною квартирою, що є підставою для зняття його з паспортної реєстрації.

Відповідач у попередньому судовому засіданні позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом (ар.с.23-25), а в подальшому з уточненим зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про вселення до спірного жилого приміщення, усунення перешкод у здійсненні права користування ним шляхом виселення ОСОБА_4 та зняття з паспортної реєстрації неповнолітньої дитини позивача (ар.с.64-67), де зазначає, що перебував у шлюбу з ОСОБА_6, після її смерті за згодою позивача переоформив квартиру на своє ім’я, значиться там зареєстрованим до теперішнього часу. Без його згоди та повідомлення позивач вселила до квартири свого співмешканця ОСОБА_4, а також зареєструвала за паспортним обліком їх спільну  дитину, що перешкоджає йому користуватися житлом. Відповідачу відомо, що ОСОБА_4 має у спільній приватній власності інше житло у АДРЕСА_2, де йому належить ? частка. У вересні 2007р. позивач разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_4 неодноразово створювали неможливі обставини для проживання відповідача у квартирі, погрожували йому притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він був вимушений, частково забравши своє майно, переїхати до своєї рідної сестри та її родини у АДРЕСА_2, де він мешкає по цей час.  У квітні 2008р. позивач замінила замки на вхідних дверях квартири, а на початку 2009р. нею були замінені старі двері на нові металеві, відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням надати йому ключі від вхідних дверей квартири, на що йому всякий раз було відмовлено. Непроживання відповідача носить вимушений характер,  позивач та її співмешканець перешкоджають йому вселитися до квартири і проживати там, з цього приводу він був змушений звернутися із заявою до Вільногірського МВ ГУМВС щодо неправомірних дій позивача.

Відповідач дійсно має у приватній власності двокімнатну квартиру у м.Верхівцеве, однак вона не придатна для проживання, оскільки потребує капітального ремонту. Іншого житла він не має, вимушений тимчасово проживати у своїх родичів, тому що позбавлений можливості користуватися спірним житлом.

 У судовому засіданні позивач підтримала свій позов, не визнала зустрічний, суду також пояснила, що спірну квартиру отримали її батьки, після їх розлучення мати вийшла заміж за відповідача, прописала його у квартиру. Після смерті матері у позивача з відповідачем була домовленість, що вона з сім’єю залишиться проживати у квартирі, а він буде шукати інше житло. В подальшому ОСОБА_2 погодився звільнити квартиру тільки після того, як вона сплатить йому 20 000грн., тобто ? вартості квартири, від чого вона відмовилась. У вересні 2007р. відповідач добровільно виїхав з квартири, вивіз з неї всі речі і меблі, придбав собі житло у м.Верхівцеве, мешкає там зі своєю дружиною. Про переоформлення договору найму квартири на відповідача після смерті матері їй відомо не було, свого дозволу на це вона не надавала. Перешкод у користуванні квартирою вона  відповідачу не чинила, замки на вхідних дверях  не міняла, навесні 2009р. поставила залізні двері для захисту квартири, ключі від дверей ОСОБА_2 не просив, оскільки до квартири не з’являвся. Комунальні платежі, які нараховуються на відповідача, він не сплачує, існує велика заборгованість. На вселення ОСОБА_2 до квартири позивач не згодна, проживає в однокімнатній квартирі зі своїм чоловіком та двома неповнолітніми дітьми, донька ОСОБА_7 зареєстрована там після народження. Після судових засідань у серпні 2009р. до неї звертався дільничний інспектор міліції, перевіряв скаргу відповідача. Зі своїм чоловіком ОСОБА_4 вона у спірній квартирі мешкає з 28.07.2008р., шлюб між ними укладено 01.03.2010р., ОСОБА_4 і ОСОБА_2 разом не проживали жодного дня.

 Відповідач позов не визнав, підтримав свої зустрічні позовні вимоги, суду пояснив, що у 1989р. уклав шлюб з матір’ю позивача, прописався до квартири, позивач в той час проживала і працювала у м.Верхівцеве. Після смерті дружини він переоформив договір найму квартири на себе, позивач проти цього не заперечувала. З 2004р. позивач з чоловіком та дитиною почала проживати у спірній квартирі, він дав їм 2 000 доларів для придбання будинку у м.Верхвцеве з умовою, що він залишиться проживати у спірній квартирі. Розписку в отриманні грошей він з позивача не брав, оскільки довіряв їй. В подальшому позивач та її чоловік почали перешкоджати йому користуватися квартирою, погрожували фізичною розправою, внаслідок чого він у вересні 2007р. був вимушений тимчасово виїхати з квартири до владнання обстановки, проживає у своєї сестри у м.Верхівцеве, там же і працює.  При виїзді він забрав свої особисті речі і предмети домашнього вжитку, які придбав під час подружнього життя. У квартирі, яка належить йому на праві приватної власності, проживати неможливо, він має намір здійснити там капітальний ремонт,  повністю замінити вікна, двері, підлогу, сантехніку і опалення. Протягом 2008-2009р. він неодноразово намагався вселитися до спірного  жилого приміщення, але до квартири позивач та її чоловік його не впускали, двері йому не відчиняли, ключів від нових замків та дверей не надавали, до міліції або інших органів він не звертався, сподіваючись на добровільне вирішення спору. У серпні 2009р. він приїхав з депутатом Верхівцевської міської ради та свідками, вони дзвонили до квартири, але двері їм ніхто не відчинив, про що було складено акт. Також у серпні 2009р. він звертався до Вільногірського МВ ГУМВС із заявою щодо неправомірних дій позивача та її чоловіка, постанову про відмову в порушенні кримінальної справи не оскаржував, зі скаргою приватного обвинувачення позивача та її чоловіка до суду не звертався. Комунальні послуги по спірній квартирі він не оплачує, тому що ними не користується  і в квартирі не проживає. Про те, що у квартирі проживає ОСОБА_4, другий чоловік позивача, він не знав,  дозволу на його вселення та реєстрацію малолітньої дитини позивача не надавав. Відповідач має намір вселитися до квартири  і проживати там, оскільки не має іншого житла, вважає за необхідне виселити чоловіка позивача і зняти з паспортної реєстрації їх малолітню дитину.

Під час судового розгляду справи відповідач уточнив, що перешкоди у користуванні спірною квартирою йому чинив перший чоловік позивача – ОСОБА_8, саме на його неправомірні дії він скаржився до МВ ГУМВС у серпні 2009р.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 – чоловік позивача – позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, суду пояснив, що спільно з позивачем проживає з 26.07.2008р., 23.04.2009р. народилась їх спільна дитина, 01.03.2010р. вони зареєстрували свій шлюб.  Проживанню ОСОБА_2 у спірній кватирі він не перешкоджав, ніколи з ним не спілкувався, перший раз побачив  у судовому засіданні. По комунальних платежах існують великі борги, у листопаді 2009р. у квартирі відключено холодну воду, позивач не має можливості встановити лічильники, оскільки всі документи  оформлені на ОСОБА_2, який не приймає ніякої участі в утриманні житла. Відповідач має у власності ? частку квартири у м.Вільногірську, де проживає його мати та сестра з двома неповнолітніми дітьми.

      3 особа по справі – КП „ВО ЖКГ м. Вільногірська”, наймодавець спірної квартири  – на протязі розгляду справи своїми листами (ар.с.15,37,73) просила справу розглядати без участі їх представника і винести рішення на розсуд суду.

      Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а у зустрічному позові ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позовні вимоги позивача знайшли своє повне підтвердження  під час судового розгляду справи.

 У відповідності до ст.ст.71,72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців, цей строк може бути продовжено при відсутності з поважних причин. У випадку відсутності особи понад встановлені строки ця особа може бути в у судовому порядку визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Пояснення позивача в обґрунтування позовних вимог, надані нею у судових засіданнях під час розгляду справи,  були підтверджені показаннями свідків та письмовими матеріалами справи.

Так, свідок ОСОБА_9, сусідка позивача, показала суду, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі більше 2 років, при виїзді машиною забрав багато речей і предметів меблів. Про перешкоди, які чинила йому позивач з чоловіком, свідку нічого невідомо, вона вважає, що ОСОБА_2 переїхав  на постійне місце проживання до м.Верхівцеве, де купив собі кватиру.

З показань свідка ОСОБА_8, колишнього чоловіка позивача, виходить, що він жив у спірній квартирі до квітня 2007р., тобто до розлучення з позивачем,  ОСОБА_2 ніколи не  бив і йому не погрожував, замки і двері не міняв. У 2007р. ОСОБА_2  добровільно залишив спірне жиле приміщення, в нього є житло у м.Верхівцеве.

Згідно заяви відповідача ОСОБА_2 та договору найму жилого приміщення (ар.с.6,7-8) ОСОБА_2 з 03.12.2001р. є наймачем спірного житла, за паспортною реєстрацією по квартирі значаться сторони та малолітня донька позивача, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ар.с.9),  актом депутата Вільногірської міської ради від 20.02.2009р., що був складений за участю сусідів позивача (ар.с.10), констатується непроживання відповідача у спірному жилому приміщенні  більше 2 років. У відповідності до свідоцтва про шлюб (ар.с.61) позивач та відповідач за зустрічним позовом  ОСОБА_4 перебувають у шлюбі з 01.03.2010р.

Таким чином, з пояснень всіх учасників процесу, у тому числі і відповідача ОСОБА_2,  та письмових матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 не користується спірною квартирою з вересня 2007р., свої обов’язки квартиронаймача не виконує, утримання квартири та оплату комунальних послуг не здійснює;  його речі у спірному жилому приміщенні відсутні, він фактично мешкає і працює у м.Верхівцеве, має у приватній власності житло. Зазначені обставини дають підстави вважати його відсутнім у спірному жилому приміщенні понад строки, встановлені діючим житловим законодавством, внаслідок чого він може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Заперечення відповідача проти позову, викладені у формі зустрічного позову, виявились необґрунтованими та такими, що суперечать іншим доказам, зібраним по справі.

П.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985р. №2 «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу  України» (із послідуючими змінами) роз’яснює, що у справах про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності, у тому числі внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї, суд може продовжити пропущений строк.

Докази, надані по справі відповідачем в обґрунтування зустрічних позовних вимог з посиланням на неможливість користуватися спірним житлом внаслідок перешкод з боку позивача та членів її сім’ї, суд вважає непереконливими.

Свідок ОСОБА_10, сестра відповідача, яка неприязно відноситься до позивача, показала суду, що  після смерті  матері позивач почала створювати ОСОБА_2 умови, за яких він не міг  проживати у квартирі – погрожувала йому, поміняла замки на дверях, не надавши йому ключів, тому він був вимушений залишити квартиру, тимчасово проживає у неї. Квартира, яку ОСОБА_2 придбав у м.Верхівцеве, для проживання непридатна, там проводиться капітальний ремонт.

Свідок ОСОБА_11, мешканець м.Верхівцеве, показав суду, що ОСОБА_2 у серпні 2009р. попросив його відвезти депутата ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_13 до м.Вільногірська, вони прибули туди о 8.00 годині ранку, двері у спірній квартирі їм ніхто не відчинив.  

Акт від 28.07.2009р. (ар.с.27) був складений депутатом Верхівцевської міської ради ОСОБА_12 лише зі слів ОСОБА_2 та його родичів, тому ствердження про неодноразову заміну замків у спірній квартирі є досить голослівними. Акт від 01.08.2009р. (ар.с.28), складений у присутності депутата Верхівцевської міської ради ОСОБА_12 і свідків, мешканців м.Верхівцеве, який констатує факт заміни замків і дверей без зазначення конкретної дати такої заміни, також не є свідченням того, що позивач протягом 2007-2009р. створювала ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою.

Постановою дільничного інспектора Вільногірського МВ ГУМВС від 12.08.2009р. (ар.с.84)   було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст.129 КК України за відсутністю у її діях складу злочину, заявнику ОСОБА_2 запропоновано звернутись до суду для підтримання обвинувачення за ст.356 КК України у приватному порядку. З пояснень відповідача під час розгляду справи виходить, що він зазначену постанову не оскаржив, зі скаргою приватного обвинувачення щодо дій позивача або її чоловіка до суду не звертався.

Крім того, згідно відмовних матеріалів №582 за заявою ОСОБА_2, які було оглянуто у судовому засіданні, до Вільногірського МВ ГУМВС із заявою щодо неправомірних дій позивача і її чоловіка відповідач ОСОБА_2 звернувся лише у серпні 2009р, тобто після пред’явлення до нього позову про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, під час судового розгляду справи ОСОБА_2 уточнив, що у своєму поясненні на ім’я начальника МВ ГУМВС він мав на увазі першого чоловіка позивача – ОСОБА_8, який погрожував йому   фізичною розправою.

Таким чином, суду не надано жодного доказу того, що позивач та її чоловік ОСОБА_4 своїми діями перешкоджали відповідачу користуватись спірною квартирою протягом 2007-2009р.р. Судом під час розгляду справи встановлено, що перший чоловік позивача – ОСОБА_8 проживав у квартирі до квітня 2007р., після розлучення з позивачем квартиру покинув. Другий чоловік позивача – ОСОБА_4 почав проживати у спірній квартирі з липня 2008р., з ОСОБА_2 жодного разу не зустрічався, тому ствердження відповідача у своєму зустрічному позові, що ОСОБА_4 з вересня 2007р. перешкоджав йому користуватися квартирою і погрожував притягненням до кримінальної відповідальності (ар.с.65-66), позбавлені будь-яких підстав.

До стверджень відповідача про відсутність у нього іншого житла суд відноситься критично. З пояснень учасників процесу встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності має двокімнатну квартиру у м.Верхівцеве. Факт неможливості проживання у цій квартирі, який засвідчений актами депутата Верхівцевської міської ради і техніка КП «Верхньодніпровське БТІ» (ар.с.26,70), не має значення у справі, що розглядається, оскільки ОСОБА_2 проводить у своїй квартирі капітальний ремонт за власним бажанням,  встановлює індивідуальне опалення, замінює санітарне обладнання, тобто своїми діями створив тимчасові умови для неможливості користування квартирою. До того ж фотознімки, долучені до зустрічного позову (ар.с.29-33), які не містять посилань на те, ким, коли, де і з якою метою вони були виготовлені, не можуть служити належним доказом у справі.

З огляду на вищевикладене, суд доходить наступних висновків.

Відповідач ОСОБА_2 відсутній за місцем його паспортної реєстрації  більше 2 років, судом не знайдено доказів того, що він мав поважні причини для цього, а саме – створення позивачем та членами її сім’ї перешкод у користуванні квартирою. З вересня 2007р. до серпня 2009р. ОСОБА_2 за захистом своїх нібито порушених житлових прав до правоохоронних органів не звертався, позови про вселення та усунення перешкод в здійсненні права користування квартирою до суду не подавав, інтересу до спірного житла взагалі не проявляв. Факти неодноразової заміни позивачем замків на вхідних дверях спірної квартири, як і погрози фізичною розправою з боку чоловіків позивача, відповідачем не доведено.  

Наявність прописки ОСОБА_2 у спірному жилому приміщенні сама по собі не може бути підставою для збереження за ним права користування спірною квартирою після спливу встановлених строків, як це зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя».

Таким чином, зустрічні позовні вимоги відповідача про вселення в спірне жиле приміщення, які були заявлені лише після звернення позивача до суду, імітація спроби вселення до квартири у серпні 2009р., звернення до Вільногірського МВ ГУМВС за захистом від неправомірних дій позивача та її чоловіка також у серпні 2009р., на думку суду, носять формальний характер, свідчать про бажання відповідача створити  видимість інтересу до спірного житла і направлені не на фактичне користування квартирою за її призначенням, тобто для проживання, а мають на меті отримання  від позивача  якоїсь грошової компенсації.  

 У відповідності до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985р. №2 «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу  України» (із послідуючими змінами) наймачеві, який був відсутнім у жилому приміщенні понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права, тому зустрічні позовні вимоги відповідача ОСОБА_2 про його вселення, виселення ОСОБА_4 та зняття з паспортної реєстрації малолітньої дитини позивача задоволенню не підлягають.  

Від відшкодування судових витрат за рахунок відповідача позивач відмовилась.

 Керуючись ст.ст.10,11,58-60,209,212, 213,215,218 ЦПК України,  ст.71,72 ЖК України, суд

                                                             В И Р І Ш И В:

Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м.Верховцево Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл., таким, що втратив право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1, що є підставою  для зняття його з паспортної реєстрації за вказаною адресою.

      У задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про вселення в жиле приміщення, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

      Копію повного рішення направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в порядку ст.222 ЦПК України.

СУДДЯ                                            М.Б. БОЛОНІНА