№2-1244\10

                                      РІШЕННЯ

                                                                                   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2010р.                                                м.Виноградів

          Виноградівський районний  суд Закарпатської  області у складі головуючого  судді А.А.Надопта, при секретарі І.О.Ребізант, за участю позивачів, та їх представника по дорученню ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, який діє по дорученню в інтересах відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення з житлового приміщення,

                                                                                        ВСТАНОВИВ:

          Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на який засвідчено Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого розпорядженням Виноградівської РДА від 19.12.2000р. за №691. Будинок зареєстрований в реєстрі про права власності на нерухоме майно, витяг 24837594 від 18.12.2009р.  КП Виноградівського РБТІ. Будинок побудований позивачем в 1985р., загальною площею 74,2 кв.м., житлова площа 37, кв.м., також наявна літня кухня та господарські будівлі.

    Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі вказують, що надали згоду відповідачу ОСОБА_2 користуватись жилим приміщенням, але він зайняв весь житловий будинок і проживає в ньому з членами своєї сім»ї- дружиною ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4, а позивачі змушені проживати в літній кухні. Відповідачі дбайливо не ставляться до житлового будинку, ведуть своє індивідуальне будівництво, проте не бажають мати власне житло.

    Далі позивачі вказують, що з 2000р. житлово-побутові відносини з сім»єю відповідачів погіршились, які самоправно порушують права позивачів, не враховують, що вони люди похилого віку, порушують правила користування житловим будинком. Відповідач, зокрема, порушує санітарні умови для проживання позивачів в будинку і робить нестерпним життя, забороняє їм користуватись подвір»ям і присадибною територією, у зв»язку з чим між ними виникають постійні сварки і образи, відповідач погрожує вчинити насильницькі дії над позивачами, систематично порушує правила користування житлом і робить співжиття неможливим, а заходи запобігання та громадського впливу виявились безрезультатними.

    Вважаючи, що порушене їх право власника, оскільки відповідачі неправомірно позбавили їх права користування, володіння та розпорядження своїм будинком, порушують їх цивільні і житлові права, відповідачі добровільно не бажають виселетись з будинку, у зв»язку з чим позивачі просять суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житлом позивачів та виселети їх з житлового приміщення без надання іншого житла.

           В судовому засіданні позивачі та їх представник свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві та просили такі задоволити.

          Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги позивачів щодо їх виселення з будинку не визнав та заперечував проти їх задоволення посилаючись на те, що вимоги позивачів є необґрунтованими і незаконними, а докази, на які вони посилаються, не відповідають дійсності, навмисно перекручені, якими вони вводять суд в оману, а відтак у позові просив відмовити.

        Заслухавши пояснення сторін та перевіривши докази у справі в їх сукупності та взаємозв"язку, суд приходить до наступного.

Конституцією України (ст.41) передбачено непорушність права приватної власності.

В судовому засіданні на підставі належних та достовірних доказах встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на який засвідчено Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого розпорядженням Виноградівської РДА від 19.12.2000р. за №691 \а.с.8\. Будинок зареєстрований в реєстрі про права власності на нерухоме майно, витяг №24837594 від 18.12.2009р. \а.с.9\, виданий КП «Виноградівське РБТІ». Спірний будинок, відповідно до Технічного паспорту \а.с.10\ побудований в 1985р., загальною площею 74,2 кв.м., житлова площа 37, кв.м., до якого входять також літня кухня та господарські будівлі.

Таким чином власником даного будинку є  саме позивач ОСОБА_2. На даний час, як встановлено у суді, в належному позивачу будинку проживають також відповідачі по справі, син позивачів із своєю сім»єю.

За змістом ст.317 ч.1 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном, який відповідно до ст.319 ч.1 зазначеного Кодексу володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.    

Цивільним законодавством гарантовано (ст.321 ч.1 ЦК України), що право власності є  непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна відповідно до ч.1 ст.391 ЦК  України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі вказували, що відповідачі неправомірно позбавили їх права користування, володіння та розпорядження своїм будинком, порушують їх цивільні і житлові права, відповідачі добровільно не бажають виселетись з будинку, систематично порушують правила користування житлом і роблять співжиття неможливим, а заходи запобігання та громадського впливу на них виявились безрезультатними, проте суд вважає, що їх позовні вимоги належними та достовірними доказами не доведені, а також не узгоджуються з вимогами матеріального права, оскільки умовою задоволення даного позову є встановлення судом факту протиправності дій відповідачів.

Відповідно до вимог ст.ст.10,11,59,60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Житловим кодексом України (ч.1 ст.116), зокрема, передбачено, що якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого житлового приміщення.

Між тим, як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 постанови від 12.04.1985р. №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжитті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім»ї на підставі ст.116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст.ст.58-59 ЦПК України про належність та допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватись письмовими доказами.

Суд констатує, що в матеріалах справи даних про те, що до відповідача та членів його сім»ї застосовувались будь-які заходи запобігання чи громадського впливу, як цього вимагає ст.116 ЖКУ, відсутні. Не надали таких доказів і відповідних даних позивачі і під час розгляду даного спору у суді.

Таким чином суд вважає, що позов безпідставний і не підлягає до задоволення, оскільки в судовому засіданні не встановлено фактів порушення відповідачами прав позивачів як власників, не має даних про те, що до відповідача та членів його сім»ї застосовувались будь-які заходи запобігання чи громадського впливу.

          На підставі наведеного і відповідно до вимог ст.41 Конституції України, ст.ст.317,319,321,391 ЦК України, ст.116 ЖК України та керуючись ст.ст.10 п.3,11 п.1,60 п.1,212-213,215,218 ЦПК України, суд-

                                                                                                  РІШИВ:

          У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення з житлового приміщення– відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області через Виноградівський районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

  Головуючий:                                                                         А.А.Надопта