Справа № 2-11517/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2010 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді – Браги А.В.,
при секретарі – Авраменко А.М.,
позивача – ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
07 червня 2010 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявленого позову позивач вказував, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 09 липня 2003 року №1058-IV йому, як учаснику бойових дій, повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, але відповідач не повному обсязі виконує покладений на нього законом обов’язок, що стало приводом для звернення до суду. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену одноразову щорічну допомогу за 2010 рік, як учаснику бойових дій, що за підрахунком позивача, становить 3150,00 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з"явився, просив розглянути справу та прийняти рішення за його відсутністю.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у справі докази, вирішивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок всіх доказів у їх сукупності і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному з’ясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, є учасником бойових дій, що не оспорюється сторонами та підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданого Дніпропетровським ОВК 13.09.1999 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Спору між сторонами щодо наявності у позивача права на отримання щорічної разової грошової допомоги, як інваліду війни, не існує.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII із змінами та доповненнями визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Виплата зазначеної допомоги здійснюється органами соціального захисту населення, розмір мінімальної пенсії за віком визначається на момент оплати, що відповідає Закону про Держаний бюджет на відповідний рік та абзацу першого, частини першої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
За 2010 рік відповідачем було нараховане та сплачене позивачу, як учаснику бойових дій, 380, грн., пославшись на Постанову Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року №299 «Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується в 2010 році згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визначається та діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на підставі Конституції України і повинні відповідати їй.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 09 липня 2003 року №1058-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини, в тому числі і щодо соціальних виплат у вигляді щорічної разової грошової допомоги особам, яким встановлені спеціальні статуси, обумовлені цим Законом
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII визначено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсним. Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII , в редакції до 28.12.2007р., не передбачалася можливість регулювати та змінювати розміри встановлених виплат іншими законами та нормативно-правовими актами. Більш того, положення зазначеного Закону не містять будь – яких обмежень таких виплат в разі відсутності належного фінансування на виплату разової допомоги.
Статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551- XII визначається, що фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету.
Отже, ті обставини, що фінансування відповідача з державного бюджету на виплату цієї допомоги здійснювалось в межах норм передбачених Законами про Державний бюджет України на відповідній рік не може бути підставою для зменшення розміру разової допомоги гарантованої позивачу спеціальним Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551- XII.
Згідно ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII органи праці та соціального захисту населення здійснюють щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, через відділення зв’язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувала) пенсіонером – за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Таким чином, дії відповідача є протиправними, оскільки він повинен в своїй діяльності керуватися Конституцією та Законами України, що не суперечить її вимогам. На відповідача покладається обов’язок нарахування та виплати цієї разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
Таку правову позицію займає і Конституційний Суд України, який рішенням від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) визнав неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» в частині зупинення або звуження пільг, компенсацій і гарантій, на які за Законами України, мають право окремі категорії громадян, у тому числі і інваліди війни.
Крім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп (справа про соціальні гарантії громадян) також зазначив, що у Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що і найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого Законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достятній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально – економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного надзвичайного стану на певний строк.
Отже, Конституційний Суд України зробив висновок та читко розтлумачив, що Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь – яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
В силу зазначеного, право позивача на отримання щорічної грошової допомоги у розмірі семі мінімальних пенсій за віком не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи соціального захисту населення, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людний, яка відповідно до ст.,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду ч прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків ( справа «Кечко проти України», рішення від 08.1 1.2005р.).
Суд вважає, що позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII , а оскільки відповідачем вказане право не визнається, то має і право на отримання недоотриманої частини такої грошової допомоги.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 19, 21, 22, 24, 46, 55, 64 Конституції України, ст. ст. 12, 17, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551 -XII, ст. ст. 209, 212-215, 223 ЦПК України суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в частині невиплати позивачу ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік у розмірі визначеному ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» незаконними.
Зобов'язати Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2010 рік у розмірі визначеному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням різниці, яка була фактично виплачена у цей період.
В іншій частині позовних вимог, – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про його апеляційне оскарження через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, та подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Апеляційна скарга також може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду, без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: А.В. Брага