Справа №2-243

                                                                                                                                               2010 року

                                  Р І Ш Е Н Н Я

          І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

29 червня 2010 року                                                  смт Куйбишеве

    Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

    головуючого судді                 Горбачова Ю.М.,

    при секретарі судового засідання         Понькі Н.А.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1   до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області (далі – УПФУ) про  перерахунок та виплату підвищення до пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

20 травня 2010 року ОСОБА_1  звернувся із зазначеним позовом до суду, в якому вказав, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004 року (далі за текстом – Закон №2195-IV) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте Управлінням ПФУ така надбавка до пенсії у повному розмірі не нараховувалась та не виплачувалась. Позивач зазначив, що бездіяльність Управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому у повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону №2195-IV є неправомірною та такою, що суперечить Конституції України та Законам України. За наведених обставин позивач прохала зобов’язати відповідача – Управління ПФУ здійснити їй перерахунок підвищення до пенсії  за період з 09 липня 2007 року по грудень 2007року, з 22 травня по грудень 2008 року, за січень-грудень 2009рік та за січень-травень 2010 року, та надалі виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% за віком, стягнути з відповідача на її користь судові витрати в сумі 45,50 гривень .

    Позивач та представник відповідача в судове засідання не з’явились, про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином, до суду подали заяви з проханням слухати справу без їх участі.

Крім цього, відповідач подав письмові заперечення, в яких позовні вимоги повністю не визнав, посилаючись на те, що призначення та виплата позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни, здійснюється в повному обсязі згідно до чинного законодавства .  

    Виходячи з наведеного, а також положень ч.2 ст.158 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.  

Позивач, який народився 04 грудня 1938 року, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується його паспортом та відміткою в пенсійному посвідченні, копії яких є у матеріалах справи та не заперечується відповідачем. Згідно із ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статус дитини війни має особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.  

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Куйбишевському   районі Запорізької області, отримує пенсію за віком та має правовий статус «дитини війни», що надає йому права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".  

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.  

    Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Дію ст.6 Закону №2195-IV було зупинено ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року (з урахуванням положень п.12 ст.71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону №2195-IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року визнано неконституційними п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли дію ст.6 Закону №2195-IV.

Отже, управління Пенсійного фонду України повинно було зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з 09 липня 2007р. З матеріалів справи та письмових заперечень відповідача вбачається, що управління будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачці в частині її підвищення відповідно до положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році не здійснював, а також не проводив виплату.

За таких обставин суд вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 09 липня 2007р.  

Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI текст ст.6 Закону №2195-IV було змінено та встановлено, зокрема у частині першій, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що призупиняли дію ст.6 Закону №2195-IV.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Проте, рішенням Конституційного суду України №10-рп від 22 травня 2008р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції.

Таким чином, дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відновлено, тому суд вважає правомірними вимоги позивачки також в частині зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату підвищення з 22 травня 2008р.  

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.  

Таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18 листопада 2004року.  

У 2009р. та 2010р. дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008р. щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.  

За положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003р. №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

Згідно ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003р. мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Що стосується доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону №2195-IV , то вони є безпідставними.

Суд вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття “мінімальна пенсія за віком”, про яке йдеться в ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.  

Положення ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування підвищення до пенсії згідно ст.6  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого даною статтею, мінімального розміру пенсії за віком.  

Не визначеність у Законі іншого, ніж вищенаведеній нормі Закону, розміру для обчислення підвищення до пенсії особам зі статусом «дитина війни», не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як про це визначено у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

За таких обставин, посилання відповідача на положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є недоречними та судом до уваги не приймається.  

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував щомісячно позивачеві ОСОБА_1,  як дитині війни, підвищення до пенсії з 01 січня 2008 року – 47 грн., з 01 квітня 2008 року по 22 травня 2008 року – 48 грн. 10 коп., а починаючи з 22 травня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 в розмірі 48 грн. 10 коп., з 01 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп. та з 01 жовтня 2008 року по теперішній час – 49 грн. 80 коп.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону №2195-IV, який має вищу юридичну силу.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений відповідно: з 01 січня 2008 року – 470 грн., з 01 квітня 2008 року – 481 грн., з 01 липня 2008 року – 482 грн., з 01 жовтня 2008 року – 498 грн., з 01 листопада 2009 року – 573 грн., з 01 січня 2010 року – 695 грн., з 01 квітня 2010 року – 705 грн..

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за вказані періоди перерахунок надбавки до пенсії позивачу та виплатити їй пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-IV.

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог позивача, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV).

Відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо правомірності його бездіяльності, також як і не наведено підстав не застосування у виниклих правовідносинах належним чином положень ст.7 Закону №2195-IV, якою визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

В своїх запереченнях відповідач вказав, що позивач 20 жовтня  2009року вже звертався з позовом до Куйбишевського районного суду по справі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, оскарження бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України і здійснення перерахунку та виплати підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України №2195 від 18 листопада .

Судом встановлено, що за позовом ОСОБА_1 до УПФУ 27 листопада 2009 року винесено рішення, яким зобов’язано УПФУ в Куйбишевському районі Запорізької області здійснити перерахунок ОСОБА_1  надбавки до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 20 жовтня  2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням раніше проведених підвищень до пенсії «Дітям війни» за відповідні періоди.

Тому позовні вимоги позивача за період з 20 жовтня  2008 року по 31 грудня 2008 не підлягають задоволенню, оскільки вже були вирішені судом.

Що стосується вимог позивача про зобов’язання УПФУ в Куйбишевському районі надалі нараховувати та виплачувати підвищення  до пенсії,  то вона задоволенню не підлягає, оскільки суди не вправі вирішувати спори на майбутнє.

 Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов  ОСОБА_1  - задовольнити  частково .

Визнати бездіяльність   Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за період  з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007року, з 22 травня  2008 року по 19 жовтня  2008 року, з  01 січня 2009 року по 31 грудня 2009року, з 01 січня 2010 року по 31 травня 2010 року перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» -   неправомірною

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1    недоотриману за період  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007року, з 22 травня  2008 року по 19 жовтня  2008 року, з  01 січня 2009 року по 31 грудня 2009року, з 01 січня 2010 року по 31 травня 2010 року  суму пенсії,  підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004р. та вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати , з урахуванням фактично сплачених сум у цей період.

Стягнути   з Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області на користь ОСОБА_1  45 гривень 50 копійок  в рахунок відшкодування судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено   в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції – Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

            Суддя:                                       Горбачов Ю.М.