КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-267/09 Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" серпня 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Зайця В.С., Цвіркуна Ю.І.
при секретарі Ломанової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу державної автомобільної інспекції УМВС України в Чернігівській області, інспектора групи організації дорожнього руху відділу державної автомобільної інспекції міста Чернігова Бордакова Олександра Миколайовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії СВ № 006810 від 30 грудня 2008 року про накладення штрафу в розмірі 450 гривень.
Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 лютого 2009 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.
До суду апеляційної інстанції сторони не з’явилися. Про день і час та місце слухання справи були сповіщені належним чином і завчасно.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністативного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 грудня 2008 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Рено»державний номер НОМЕР_1 здійснив рух на заборонений сигнал світлофора «жовтий», чим порушив п.8.7.3.г Правил дорожнього руху України (далі Правила).
В наслідок чого була складена постанова про адміністративне порушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП та накледно на позивача штраф в сумі 450 гривень.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 прийшов до висновку, що факт порушення позивачем вимог ч.2 ст.122 КУпАП підтверджений належними доказами і не спростований позивачем.
З таким рішенням, як не відповідним обставинам справи, вимогам матеріального закону, не може погодитись суд апеляційної інстанції.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення»( із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Ухвалене у справі судове рішення названим Верховним Судом України критеріям не відповідає.
Відповідно до п.1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати передбачені ними вимоги, а особи, які порушують їх, відповідно до п.1.9. цих Правил несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №341, одними з основних завдань ДАІ є забезпечення безпеки дорожнього руху, удосконалення регулювання дорожнього руху, захист прав та законних інтересів учасників дорожнього руху (п. 2, п. 4).
Відповідно до Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом МВС України №1111 від 13 листопада 2006 року, діяльність підрозділів ДАІ здійснюється відповідно до принципів дотримання законності, забезпечення прав особи та верховенства права, забезпечення безпеки усіх учасників дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями), а саме гп. 8.7.3. сигнали світлофора мають такі значення: г) жовтий забороняє рух і попереджує про наступну зміну сигналів.
У відповідності до ч. 2 ст. 122 КУпАП проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньої розміткою 1.12(стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 Місце зупинки», якщо їх не має –не ближче 10 метрів до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо вони відсутні та усіх інших випадках –перед перехрещуванню проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Однак п.8.11 Правилами дорожнього руху передбачено випадок, згідно з яким водію дозволяється рухатися на жовтий сигнал світлофору в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці передбаченому пунктом 8.10 цих Правил , не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Таким чином, Правилами передбачено випадок руху автомобілю при жовтому сіналі світлофору, при якому виключається адміністративна відповідальність.
Згідно із ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність данної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, сам по собі факт здійснення позивачем при даних обставинах руху на жовтий сигнал світлофору не є підставою у данному віпадку для притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.122 КАС України, так як у протоколі не зазначено при яких обставинах ОСОБА_2 здійснив руз на жовтий сигнал світлофору.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2 здійснив рух на жовтий сигнал світлофору.
Позивач не погодився з протоколом про адміністративне правопорушення, про що свідчить запис у протоколі, так як рухався на зелений сигнал світлофору, та закінчив маневр на жовтий сигнал.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, згідно з матеріалів справи доводи позивача не чим не спростовані. Відповідач не довів обґрунтованості та правомірності оскаржуваної постанови.
З огляду на матеріали справи, висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення не ґрунтується на належних і достатніх доказах.
Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Враховуючи з’ясовані обставини та аналізуючи норми закону, є підстави вважати, що оскаржуване рішення відповідача прийняте без належної перевірки та поспішно і ґрунтується на припущеннях. Проте рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що постанова інспектора по справі про адміністративне правопорушення СВ 006810 від 30 грудня 2008 року є протиправною, оскільки винесена без достатніх доказів та з порушенням норм закону.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволеню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Деснянського районого суду м.Чернігова від 10 лютого 2009 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.122 КупАП - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за частиною 2 статті 122 КУпАП –закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 25 серпня 2010 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: В.С.Заяць
Ю.І.Цвіркун
Повний текст постанови виготовлений 25 серпня 2010 року.