ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий по 1-ій інст.Гончарова І.М. Справа №22-а-1989/07
Шевченківський райсуд міста Чернівці Рядок статзвіту №37
Доповідач : Обрізко І.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2007 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Обрізко І.М.,
суддів: Улицького В.З.
Багрія В.М.
за участю секретаря - Фацієвич М.Р.
представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Чернівецької міської ради, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартир та свідоцтв на право власності на них ,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_3. звернулась в 2001 році до місцевого суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартир по АДРЕСА_1 у місті Чернівці та свідоцтв на право власності на них. Поскільки, в ході судового розгляду квартиру останній відчужив ОСОБА_5, а той - ОСОБА_6, то стороною позивача були збільшені позовні вимоги та, зокрема і до вказаних осіб, і ставилось питання, окрім викладеного, ще й визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири, що належала ОСОБА_7.
Справа була розглянута Ленінським районним судом м. Чернівці 14 серпня 2002 року та постановлено рішення про задоволення позову в частині визнання недійсною приватизацію квартир. Решта позовних вимог вирішена не була. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 21 січня 2004 року, яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду України від 4 квітня 2006 року, дане рішення було скасоване і справа направлена на новий судовий розгляд.
Ухвалою місцевого суду від 25 квітня 2007 року позовні вимоги за клопотанням сторони позивача були роз'єднані, а саме в частині визнання приватизації недійсною розгляд проведено в порядку адміністративного судочинства, а вимоги щодо визнання свідоцтв про право власності, договорів дарування та купівлі-продажу квартири недійсними виділено для розгляду в порядку цивільного судочинства.
Адміністративний позов був заявлений ОСОБА_3. як в своїх інтересах, та і в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4, яка на день розгляду справи є повнолітньою, тому останню підставно притягнуто до участі в справі в якості співпозивача. ОСОБА_5, якому квартира була подарована ОСОБА_7. та ОСОБА_6, яка на даний час є власницею квартири №АДРЕСА_1, притягнуті до участі в справі в якості третіх осіб.
Вимоги стороною позивача мотивовані тим, що вони проживали в одній квартирі з ОСОБА_7. Рішенням Ленінського (Шевченківського) райвиконкому м.Чернівці від НОМЕР_1 було дозволено перепланувати будинок №АДРЕСА_1 в цьому ж місті і створити дві ізольовані квартири в будинку при умові подання окремо складеного проекту. На замовлення ОСОБА_7. було виготовлено документацію на розподіл квартири з відступом від проектного плану будинку та інвентарної справи, що суттєво змінило її розміри. В подальшому останній звернувся до Ленінського (Шевченківського) районного суду м. Чернівці з позовом про примусовий розподіл квартири згідно внесених змін. Рішенням суду від 20.09.1996 року позов ОСОБА_7. було задоволено та зобов'язано змінити договір найму жилого приміщення і зобов'язано виконавчий комітет Ленінської районної ради м. Чернівці укласти окремі договорі найму. Дане рішення 26 жовтня 2000 року було скасоване президією Чернівецького обласного суду і направлено справу на новий судовий розгляд та рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2001 року в позові відмовлено.
Проте, на підставі рішення суду від 20.09.1996 року ОСОБА_7. звернувся у відділ приватизації Чернівецького міськвиконкому з проханням видати йому свідоцтво на право власності на займані житлові приміщення. 13 лютого 1997 року йому було видане свідоцтво на право власності на загальну площу 32,3 кв. м. в квартирі № АДРЕСА_2 в м. Чернівці. В грудні 1997 року позивачка також звернулась у відділ приватизації житлового фонду та приватизувала займану нею та донькою житлову площу. На даний час в зв'язку з тим, що судом в позові ОСОБА_7. до неї про зміну договору найму житлової площі відмовлено за безпідставністю, його вимоги були незаконними, то вважає всі послідуючі дії ОСОБА_7 щодо приватизації квартири також такими, що суперечать законодавству.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2007 року відмовлено в позовних вимогах про визнання недійсними розпоряджень органу приватизації № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 про передачу у приватну власність квартири № 1 в будинку №АДРЕСА_1 в м. Чернівці ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також свідоцтв про право власності на них. Суд виходив з того, що порушень з боку органу приватизації при проведенні такої допущено не було, а плутанина в нумерації не є підставою для скасування розпорядження про приватизацію, в якому зазначені всі індивідуальні ознаки кожного з жилих приміщень.
ОСОБА_3., ОСОБА_4. не погодились із вказаним судовим рішенням, подали апеляцію, в якій із-за порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду дослідженому просять його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.
При цьому вказується на ті ж підстави, що і в позові, а також звернуто увагу на неможливість реального розподілу будинку по висновку експертизи за № НОМЕР_4. Ведеться мова й про незаконність відчуження квартири ОСОБА_7.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що дійсно рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 20 вересня 1996 року було зобов'язано виконком Ленінської районної ради укласти з ОСОБА_7. окремий договір найму на кімнати площею 16,1 кв.м., 9 кв.м. та кладовку 5,15 кв. м., а з ОСОБА_3. на кімнату площею 16,3 кв.м., кухню 14,8 кв.м. коридор і ванну.
Президією Чернівецького обласного суду від 26 жовтня 2000 року рішення Ленінського районного суду м. Чернівці скасоване.
Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2001 року в задоволенні позову ОСОБА_7. до ОСОБА_3. про зміну умов договору найму приміщення відмовлено з тих підстав, що на час розгляду справи не існувало вже подібного договору, про зміну якого йшлося в позові, позаяк сторони приватизували належні їм житлові площі.
В подальшому, за заявою ОСОБА_3. ухвалою Ленінського районного суду м. Чернівці від 12 лютого 2002 року за нововиявленими обставинами вище зазначене рішення скасоване, а ухвалою Шевченківського районного суду від 15 листопада 2006 року провадження у справі за позовом ОСОБА_7. до ОСОБА_3. про зміну договору найму жилого приміщення закрито в зв'язку зі смертю першого.
З огляду на викладене, місцевим судом зроблено вірний висновок, що позовні вимоги ОСОБА_7. до ОСОБА_3. про зміну договору найму жилого приміщення по суті судом не вирішені.
Однак, на даний час є діючим рішення виконкому Ленінської районної ради м.Чернівці від 6 грудня 1996 року, прийняте на підставі рішення Ленінського районного суду від 20.09.1996 року, про проведення розподілу особових рахунків між ОСОБА_7., за яким закріплено дві кімнати житловою площею 26,5 кв.м. та кладова площею 5,8 кв.м., а за ОСОБА_3. одну кімнату житловою площею 16,3кв.м., кухню 14,8 кв.м., коридор 3,6 кв.м. та ванну 2,3 кв.м., причому стороною позивача воно не оскаржене.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з ч.3 ст. 195 КАС України, не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином є підставною позиція місцевого суду, що порушень з боку органу приватизації при постановленні ним оспорюваних розпоряджень не допущено. В підтвердження вказаного, позивачка ОСОБА_3. та покійний ОСОБА_7. добровільно приватизували належні їм житлові площі, подавши відповідні заяви до органу приватизації та отримавши свідоцтва про право власності, як це передбачено вимогами ч.2 ст. 8, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п.5 Положення ДКЖКХ України за № 56 від 15.09.1992 року «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян».
Покликання апелянтів на висновок експертизи за № НОМЕР_4 як на підставу для визнання приватизації та свідоцтв про власність недійсними не є аргументовані за наявності не скасованого рішення виконкому Ленінської районної ради м.Чернівці від 6 грудня 1996 року.
Доводи щодо незаконності відчуження жилого приміщення ОСОБА_7. до правовідношень, які досліджуються, правового значення не мають.
Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також має відсутність невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду міста Чернівці від 14 травня 2007 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Обрізко І.М.
Судді Улицький В.З. Багрій В.М.