Справа 22-4210

 Головуючий у 1 інстанції Півоварова Ю.О.

Категорія 42

Доповідач Червинська М. Є.

рішення

іменем україни

8 липня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі

Головуючої: Червинської М. Є. Суддів: Барсукової О.І., Лісового О.О.

При секретарі Баранові В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 17 лютого 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи виконком Пролетарської районної у м. Донецьку ради, Пролетарський районний відділ Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, про виселення,

встановив:

В серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом до відповідачів, посилалась на те, що відповідач, який є її сином та його дружина -відповідачка по справі, порушають правила співжиття в квартирі, роблять неможливим проживання з ними, в зв»язку з чим вона вимушена звертатися до правоохоронних органів, суду. Просила виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК України.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 17 лютого 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають доказам по справі, не грунтуються на нормах матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є наймачем квартири АДРЕСА_1, відповідачі є членами сім»ї наймача. Суд дійшов до висновку, що підстав для виселення відповідачів не має, оскільки позивачкою не доведено, що відповідачі систематично порушають правила співжиття або роблять неможливим для позивачки проживання із нею в однієї квартирі. Суд дійшов до висновку, що виникли неприязнені стосунки між сторонами не є підставою для виселення відповідачів.

В судовому засіданні позивачка підтримала доводи апеляційної скарги, відповідачка просила скаргу відхилити, відповідач, треті особи в судове засідання не з»явились, про час і місце судового засідання повідомлені, подали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідача, доводи позивачки, відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга піддягає частковому задоволенню, рішення суду зміні з наступних підстав:

Встановлено, що позивачка є наймачем квартири АДРЕСА_1, в квартирі зареєстровані та проживають відповідач ОСОБА_2 та його неповнолітня дочка. Відповідачка проживає в квартирі, але в неї не зареєстрована.

Відмовляючи в позові про виселення відповідачів з квартири, суд виходив з того, що позивачкою не доведені підстави для виселення відповідачів, які передбачені статтею 116 ЖК України. Такий висновок суду відповідає доказам по справі і грунтується на законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Звернувшись до суду з позовом про виселення на підставі ст. 116 ЖК, позивачка посилалась на те, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для неї проживання в квартирі.

В п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 з наступними змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз»яснено, що при таких підставах виселення слід виходити з того, що при триваючий антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

На підтвердження підстав для виселення позивачка посилалась на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про адміністративне правопорушення, звернення до органів внутрішніх справ. З постанов про відмову в порушенні кримінальної справи вбачається, що слідчими органами не встановлено порушень з боку відповідачів, провадження в адміністративній справі відносно відповідача закрите, з постанови не випливає, що судом встановлена вини відповідача у правопорушенні. За таких обставин висновок суду про те, що позивачка не надала належних доказів про систематичне порушення відповідачами правил співжиття й щодо вживання до них заходів запобігання і громадського впливу, а тому щодо відсутності підстав для виселення відповідачів на підставі ст. 116 ЖК, є обгрунтованим.

Висновки суду в рішенні щодо відсутності підстав для виселення відповідачів відповідно до ст. 116 ЖК України відповідають доказам по справі і грунтуються на законі. Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.

Проте при вирішенні спору, суд в рішенні посилався на те, що відповідачка вселилась в спірну квартиру за згодою наймача як член його сім»ї, набула права користування жилим приміщенням, відповідно до ст. 64 ЖК України. Зазначені висновки суду є зайвими, оскільки позовні вимоги відповідачкою про визнання за нею права користування жилим приміщення в спірній квартирі або інші не предъявлялись.

Встановивши, що відсутні підстави для виселення відповідачів з квартири згідно із ст. 116 ЖК України, а позивачкою позов пред»явлений тільки за зазначеною нормою матеріального права, суд не мав законних підстав для висновків в рішенні щодо набуття права користування жилим приміщенням відповідачки, щодо законності її вселення в квартиру в якості члена сім»ї тощо. Оскільки такі висновки є зайвими при вирішенні спору про виселення на підставі ст. 116 ЖК України, вони підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення суду.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 17 лютого 2009 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 в якості члена сім»ї наймача та за його згодою, з посиланням на ст. 64 ЖК України, як зайві.

В решті частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.