Справа №2о-1/2009
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2009 року Шевченківський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Бужак Н П.
народних засідателів Проводар В.П.,
Воробйова В О. При секретарі Очалюк М В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання особи недієздатною.
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про визнання недієздатною ОСОБА_4, мотивуючи тим, що остання страждає тяжким психічним захворюванням і в силу захворювання не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В судовому засіданні заявник заяву підтримала, просила її задовольнити , пояснивши, що є онукою ОСОБА_4., проживала з нею до 2002 року.
З 2002 року вона стала помічати, що поведінка бабусі стала неадекватною, оскільки та стала проявляти агресивність, збирала і приносила до квартири сміття, обвинувачувала її у вчиненні крадіжки речей, які в квартирі знаходились. У неї з бабусею склалися погані відносини, оскільки та перестала її пускати в квартиру, пред»явила позов про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі. На лікування бабуся відмовляється йти. Вона хоче допомогти бабусі, тому і звернулась до суду з даною заявою.
Орган опіки на піклування Шевченківської районної у м. Києві ради поклався на думку суду у вирішенні спору, зазначивши, що у справі не проведено судово-психіатричної експертизи, а тому визначитись, чи страждає ОСОБА_4 психічними розладами не можливо.
Заслухавши заявника, представника органу опіки та піклування, свідків, дослідивши докази, суд не вбачає підстав для задоволення заяви з наступних підстав.
ОСОБА_4. проживає в квартирі АДРЕСА_1
ОСОБА_2 є її онукою зі сторони доньки ОСОБА_7, яка постійно мешкає в Російській Федерації.
ОСОБА_3 була зареєстрована в вищезазначеній квартирі разом з ОСОБА_4..
Проте, з 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стали виникати конфлікти, сварки, що переросло в неприязні відносини.
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщення в квартирі АДРЕСА_1, а остання з позовом про її вселення в квартиру.
На сьогоднішній день позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без розгляду, а позовні вимоги про вселення ОСОБА_2. в квартиру задоволено.
В судовому засіданні заявник не оспорювала, що відношення бабусі до неї є негативним, вона не бажає з нею спілкуватися, не пускає в квартиру, а також пояснила, що між ними виникали конфлікти, які переростали в сварки та побиття. Вона знімала побої, зверталася за допомогою до правоохоронних органів.
Судом встановлено, що з 2002 року ОСОБА_2 фактично в квартирі, де мешкає її бабуся, не проживає, не надає останній ніякої матеріальної допомоги, не опікується нею, не приймає мір до надання їй медичної допомоги загального характеру, зокрема лікування з приводу захворювань, які не стосуються її психічного стану.
Із пояснень свідка ОСОБА_8 - сина ОСОБА_4. вбачається, що він єдиний цікавиться матір»ю, матеріально її допомагає, водить до лікарняних закладів та займається її лікуванням. Дані свідчення свідка підтверджуються медичною документацією, яка була долучена судом до матеріалів справи та досліджена і, яка свідчить, що дійсно протягом 2007-2008 років ОСОБА_4 неодноразово проходила стаціонарне лікування в медичних закладах м. Києва, в тому числі перенесла операцію на очах.
Також свідок ОСОБА_8 пояснив, що матір заявника, яка є донькою ОСОБА_4 матір»ю також не цікавиться, протягом довгих років взагалі не приїзжала до неї.
Сама заявник ОСОБА_2 проживала з бабусею до 1995 року, потім виїхала, проживала зі своїм чоловіком.
Свої обіцянки доглядати за бабусею заявник не виконувала, хоча ОСОБА_4 потребувала постійно догляду, потім осліпла, не могла купувати собі продуктів, готувати їжу. Визнання ОСОБА_4 недієздатною заявнику потрібно лише для того, щоб забрати квартиру його матері.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що проживає в будинку АДРЕСА_1 Зі слів ОСОБА_2 йому відомо, що ОСОБА_4. стала вести себе неадекватно, влаштовувала сварки. Він чув сварки в квартирі, однак не був присутнім при них. ОСОБА_4 йому розповідала, що її обкрадують діти і онуки. Останні 5 років в квартирі ОСОБА_4 він не був і не знає, хто проживає в квартирі. Саму ОСОБА_4 він бачив приблизно 8 років тому. Проте, який стан здоров»я ОСОБА_4., свідку не відомо.
Свідок ОСОБА_11 - чоловік заявника, пояснив, що перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі з 1997 року. Влітку 2002 року дружина йому повідомила, що бабуся її вигнала, не відкрила двері на її вимогу і не пустила в квартиру. Більше він з ОСОБА_4. не спілкувався і не бачив її. З 2002 року дружина стала проживати з ним у м. Жовква, Львівської області.
Свідок ОСОБА_9, яка є донькою ОСОБА_4., пояснила, що постійно мешкає в Російській Федерації. Останні роки, вона з матір»ю не спілкується, а та її вигнала, коли вона приїхала до неї, заявивши, що 20 років її не бачила і не хоче бачити.
Поведінка матері дала їй підстави зрозуміти, що остання має психічні розлади здоров»я. ОСОБА_2 звернулась до медичної установи, щоб ОСОБА_4. направити на лікування, але брат ОСОБА_8 не дав такої можливості.
Судом у справі призначалась амбулаторна судово-психіатрична експертиза для встановлення психічного стану ОСОБА_4. та для вирішення питання, чи потребує вона опіки.
Зазначена експертиза не була проведена, оскільки ОСОБА_3, як заявник, не забезпечила явки ОСОБА_4 до медичного закладу для проведення експертизи, незважаючи на те, що судом численні рази повідомлялась про необхідність забезпечити явку ОСОБА_4. до експертної установи. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 ухиляється від явки в експертну установу та, що була повідомлена про день та час проведення експертизи, заявник не надала.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 6 червня 2007 року відмовлено заявнику в задоволенні заяви про примусове направлення ОСОБА_4. на амбулаторну судово-психіатричну експертизу (а.с. 93).
Як встановлено судом, незважаючи на наявність родинних відносин між заявником та ОСОБА_4., між ними протягом тривалого часу існують неприязні взаємовідносини, що фактично унеможливлює не лише їх спілкування, але й спільне проживання.
У судах розглядаються справи, які стосуються права проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1
Також судом встановлено, що заявник фактично ніякої допомоги ОСОБА_4. не надає, матеріально їй не допомагає, проживає окремо зі своєю сім»єю за межами м. Києва. Фактично її турбота про ОСОБА_4. заключається в тому, що вона звернулась до суду з даним позовом та один раз зверталась до лікаря-психіатра для проведення обстеження бабусі.
Доказів того, що ОСОБА_4. страждає психічним захворюванням та в силу такого захворювання не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, заявник не надала. Відсутній відповідний експертний висновок, який би підтвердив наявність психічних розладів здоров»я у ОСОБА_4
Фактично пояснення ОСОБА_2 щодо психічного стану здоров»я ОСОБА_4. ґрунтуються лише на її власних ствердженнях та припущеннях.
Пояснення свідків, суд не може прийняти до уваги як доказ того, що ОСОБА_4. страждає психічним захворюванням, оскільки свідки не мають спеціальних знань в області психіатрії для надання такого висновку і, крім того, їх пояснення також носять характер припущення.
Досліджені судом витяги із історії хвороби на ОСОБА_4. та медична документація не містять записів про те, що ОСОБА_4. страждає психічним захворюванням., не розуміє значення своїх дій та не може ними керувати.
Під час розгляду судом заяви ОСОБА_2 щодо примусового направлення ОСОБА_4. на судово-психіатричну експертизу, в судовому засіданні приймала участь лікар -психіатр Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 Нагорна Т. В. (а.с 71), яка пояснила, що на обліку в ПДН ОСОБА_4 не перебуває. Вона один раз розмовляла з ОСОБА_4 в коридорі, бачила, що та дуже роздратована , а тому вважає, що її необхідно обстежити.
Пояснень, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 страждає психічним захворюванням, лікар не надала.
За таких обставин, суд вважає, що заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4. страждає психічним захворювання, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує встановлення над нею опіки, а тому заява про визнання особи недієздатною не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 236-241, 10,59,60,209 ,212,213,215,218 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заяви про визнання недієздатною ОСОБА_4.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів заяви про апеляційне оскарження та подання протягом 20 днів після подання заяви апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.