УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року серпня «10» дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого – Лугового М.Г.
суддів - Демченка М.О., Моїсеєнко Т.М.
з участю прокурора – Марченко Н.В.
засудженого – ОСОБА_1
захисника - ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Суми кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, Петренка В.І., засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 1 червня 2010 року, яким
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимий,
в пред’явленому обвинуваченні за ст. 289 ч. 2 КК України визнаний невинним і по суду виправданий за відсутністю в його діях складу злочину на підставі ст. 6 п.2 КПК України.
Засуджений за ст. 189 ч. 2 КК України до позбавлення волі строком на три роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Сумській області 302 грн. 40 коп. судових витрат.
Доля речових доказів вирішена відповідно до ст. 81 КК України.
В С Т А Н О В И Л А:
В середині червня 2009 року ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 зателефонував ОСОБА_4, який займається на власному автомобілі ВАЗ 21124, реєстраційний номер НОМЕР_1, перевезенням людей, та попросив останнього відвезти його в борг на пляж на вул. Тополянську в м. Суми. По дорозі ОСОБА_1 наказав ОСОБА_4 близько 16 години того ж дня забрати його з пляжу та довести додому, на що останній відповів, що буде зайнятий і щоб він зателефонував близько 17 години. Зателефонувавши в призначений час ОСОБА_4, ОСОБА_1 наказав йому приїхати на вул. Тополянську, але той відповів, що зараз на замовленні і коли звільниться не знає, а в подальшому вимкнув свій мобільний телефон та поїхав додому.
Наступного дня, в вечірній час, ОСОБА_1 біля ресторану „ Східний Експрес” по пл. Привокзальній в м. Суми став пред’являти ОСОБА_4 претензії з приводу того, що він не забрав його з пляжу і він із-за нього втратив гроші. ОСОБА_1 став виказувати незаконну вимогу передачі ОСОБА_4 на його користь грошової суми в розмірі п’яти тисяч гривень, і коли потерпілий відмовився віддавати дану грошову суму ОСОБА_1, він став виказувати в бік останнього погрози заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, чим створив умови для реального сприйняття потерпілим даних погроз.
Після цього ОСОБА_4 пообіцяв ОСОБА_1 передати йому грошову суму в розмірі 4 тис. грн., на що останній наказав потерпілому на наступний день приїхати до нього додому, щоб вирішити, що в подальшому з ним робити.
Побоюючись за своє життя, ОСОБА_4 разом з дружиною через декілька днів поїхав мешкати до м. Біла церква Київської області, а повернувся в м. Суми лише в жовтні 2009 року.
В кінці жовтня 2009 року о 19 годині під час телефонної розмови ОСОБА_4 с ОСОБА_1, потерпілий сказав що в нього не має таких грошей і віддавати він нічого не буде. ОСОБА_1 з погрозою застосування тяжких тілесних ушкоджень та вбивства ОСОБА_4 вимагав передачі грошей в сумі 2 тис. 500 грн., на що ОСОБА_4 погодився.
30 жовтня 2009 року близько 19 години, ОСОБА_4 біля нічного закладу „Модерн” на вул. Ковпака в м. Суми передав 200 грн., як частку грошової суми ОСОБА_1, який продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру на незаконне заволодіння грошима ОСОБА_4 продовжував виказувати незаконні вимоги передачі другої частини грошей, погрожуючи при цьому спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, які останній сприймав як реальні в разі невиконання вимоги.
4 листопада 2009 року о 10 годині 50 хвилин при передачі грошової суми в сумі 2 тис. грн. ОСОБА_4 ОСОБА_1 по вул. Набережна річки Стрілка в м. Суми біля кафе „Бістро”, останній був затриманий працівниками міліції.
У зміненій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Петренко В.І. просить вирок суду змінити перекваліфікувавши дії засудженого на ч.1 ст. 189 КК України так як під час судового слідства не було добуто достатньо доказів на те що в діях засудженого була кваліфікуюча ознака погроза спричиненням тяжких тілесних ушкоджень і вбивством. Міру і вид покарання просить залишити призначену судом.
У поданій апеляції засуджений ОСОБА_1 вважає вирок суду надто суворим, оскільки суд, при призначенні покарання не в повній мірі врахував те, що він щиро розкаявся, раніше до відповідальності не притягувався, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, крім того, його мати перенесла тяжке захворювання, тому потребує постійного догляду. Просить вирок суду змінити, виключити з обвинувачення кваліфікуючу ознаку „погроза заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або вбивства”, перекваліфікувавши його дії на ч. 1 ст. 189 КК України та обрати міру покарання з застосуванням ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_1, і захисника ОСОБА_2, які підтримали апеляцію засудженого, прокурора Марченко Н.В., яка підтримала змінену апеляцію перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає , що вони задоволенню не підлягають.
Провівши судове слідство по справі суд перевірив зібрані органами слідства, дав їм належну оцінку і цілком обгрунтовано і законно прийняв щодо кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України, як вимагання у потерпілого передачу грошей з погрозою вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
При цьому суд незважаючи на заперечення засудженого проти того, що він погрожував потерпілому фізичною розправою у разі відмови у передачі йому грошей поклав в основу вироку покази потерпілого ОСОБА_5 . який як під час досудового слідства так і в суді пояснив те що він раніше з підсудним знайомий не був. Він декілька раз його підвозив на автомобілі безкоштовно, а коли у нього не получилось в серпні 2009 року забрати ОСОБА_1 із пляжу, куди він його одвозив безкоштовно, останній наступного дня пред’явив вимогу сплати п’яти тисяч гривен. Коли потерпілий відмовився в передачі підсудному грошей йому стали погрожувати фізичною розправою з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, і вбивством. Сприймаючи погрози як реальні потерпілий вимушений був разом з дружиною і дітьми виїхати проживати в м. Білу Церкву, а коли в жовтні 2009 року повернувся в м Суми, вимоги стосовно передачі грошей з боку підсудного повторились, повторились також і погрози щодо спричинення тяжких тілесних ушкоджень або вбивства. Він вимушений був звернутись з письмовою заявою до правоохоронних органів.
Такі пояснення потерпілий давав як під час досудового слідства так і в суді, вони були однотипні, послідовні і у суда не виникло сумнівів щодо їх правдивості, так як ці покази підтверджені і іншими доказами по справі, які були перевірені судом і їм дано належну оцінку.
Сам же засуджений ОСОБА_1 під час досудового слідства визнавав себе винним у вчиненні незаконного вимагання і в показах підтверджував той факт що він погрожував потерпілому вбивством і спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, а лише в суді заперечував цей факт пославшись на то, що стосовно нього працівники міліції чинили психологічний тиск.
Така заява засудженого за дорученням суду була перевірена прокурором і не знайшла свого підтвердження. А тому колегія суддів визнає вимогу прокурора в апеляції щодо перекваліфікації дій засудженого на ч.1 ст. 189 КК України і вимогу засудженого в апеляції виключити з обвинувачення « погрозу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або вбивства » безпідставними і тому не знаходить підстав до задоволення апеляцій.
Що стосується призначеного судом покарання засудженому у виді позбавлення волі на визначений у вироку строк то воно на думку колегії суддів відповідає вимогам ст. 65 КК України. Судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного і обставини що обтяжують і пом’якшують покарання в тому числі і ті, на які посилається засуджений в апеляції, а саме: щире каяття, характеристику за місцем проживання, і з урахуванням цих обставин суд призначив мінімальний строк покарання передбачений санкцією статті КК України, за якою він визнаний винним.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 362, 366, 377 КПК України колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Вирок Ковпаківського районного суду м. Сум від 1 червня 2010 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляцію і апеляцію прокурора, який брав участь під час розгляду справи в суді першої інстанції Петренка В.І., без задоволення.
С У Д Д І:
Луговий М.Г. Демченко М.О. Моїсеєнко Т.М.