Справа № 2-3319\10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 серпня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Виниченко Л.М.
при секретарі Суддя А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати йому пенсії з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправними; зобов»язати відповідача провести перерахунок та виплату йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду 2 групи, згідно вимог ст. 50 зазначеного Закону, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням визначеного законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.07.2007 р. по 01.07.2010 р. в сумі 14461 грн. 50 коп. з урахуванням проведених виплат; зобов»язати відповідача призначити додаткову пенсію, згідно вимог ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що він являється постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, має 2 групу інвалідності, яка встановлена безстроково, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва. В зв»язку з цим має право на отримання державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме розмір його додаткової пенсії не повинен бути нижчим від 75 % мінімальної пенсії за віком, яка згідно ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте йому виплачується державна та додаткова пенсія в значно нижчому розмірі, ніж передбачено зазначеним Законом. На його звернення відповідач відмовив йому у здійсненні перерахунку пенсії з посиланням на те, що нарахування проводиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530. Така відмова є протиправною, оскільки Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми виплат, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлених Законом, а надано право роз»яснення порядку застосування цього Закону.
В судове засідання позивач та представник відповідача не з»явились, в поданій до суду заяві позивач просить розглянути справу у його відсутності, відповідачем суду надані письмові заперечення на позов в яких управління пенсійного фонду просить розглянути справу у відсутності їхнього представника та відмовити в задоволенні позову (а.с. 30, 31).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що, позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 3 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 12).
Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позивача, відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визнано інвалідом II групи з 14.12.1998 року безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серії КИЕ-1 №074555 (а.с. 13).
Положеннями статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 12).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вказана норма Закону була змінена 28.12.2007 року, нова редакція зазначеної статі 50 Закону набрала чинності з 01.01.2008 року, проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
За таких обставин, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону від 19.12.1991 року, 01.07.1992 року, позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Умови призначення і виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Призначення і виплата пенсій здійснюється Управліннями пенсійного фонду України в районних, районних у містах Києві та Севастополі за місцем реєстрації або місцем проживання постраждалих осіб.
За таких обставин Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва є належним відповідачем в даній справі.
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Зі змісту статі 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інший нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, відсутній.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.
Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Отже, для позивача, як інваліда II групи, та особи, щодо якої встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії, розмір додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.
Позивач листом від 29.06.2010 року звертався до відповідача з проханням провести перерахунок та виплату недоотриманих ним коштів додаткової пенсії з 01.07.2007р. по 01.07.2010 р., однак в цьому йому було відмовлено (а.с. 14-17).
Суд не приймає доводи відповідача в тій частині, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" порядок обчислення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов»язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва керувався розміром, визначеним постановами КМУ, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.
Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок виплат, не порушуючи положень вищевказаного Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, доводи Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про призначення пенсії виключно на нормах, які встановлені постановами Кабінету Міністрів України, не можуть прийматись судом як доказ правомірності діянь відповідача, оскільки спірні правовідносини регулюються Законами і саме Законом чітко вказаний розмір державної та додаткової пенсій.
Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституція України не надає права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Встановлюючи час, з якого потрібно зробити перерахунок пенсії та виплату грошових сум, суд враховує положення частини 2 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
За вищевикладених обставин, позов в частині заявлених вимог щодо зобов»язання відповідача призначити, здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягає задоволенню.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» за № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати судового збору.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг на правову допомогу в розмірі 500 гривень судом встановлено наступне.
Згідно ч. 2 ст. 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Оскільки Закону, про який йдеться у ст. 84 ЦПК України, на даний час немає, розмір компенсації з урахуванням обставин конкретної справи, визначає суд відповідно до вимог постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справи і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590. Вказаною постановою КМУ передбачений граничний розмір компенсації у цивільних справах на правову допомогу у випадку, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, а саме граничний розмір не може перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 % розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
В матеріалах справи наявні рахунок ТОВ «Надія» від 29.06.2010 р. на сплату консультаційно-правових послуг на ім»я позивача (а.с. 19), квитанція про сплату останнім коштів в сумі 500 грн. за надання юридичних послуг (а.с. 18), довідка з ЄДРПОУ ТОВ «Надія» із зазначенням видів діяльності товариства, в перелік яких включено діяльність адвокатських об»єднань та індивідуальна адвокатська діяльність (а.с. 23), акт приймання-передачі послуг від 29.06.2010 р. (а.с. 20) та довідка щодо проведеної роботи в якій зазначено, що обсяг затраченого часу при наданні юридичних послуг складає чотири години (а.с. 21, 22).
Отже, враховуючи вимоги вищенаведеної постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590, а також те, що у червні 2010 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 884 грн., особі, яка надає правову допомогу за повний робочий день мають виплачуватися кошти в розмірі 44 грн. 20 коп. З урахуванням того, що за обсягами часу фахівцями у галузі права було витрачено 4 год., підлягає стягненню на правову допомогу сума 22 грн. 10 коп.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Керуючись ст. ст. 46, 92, 152 Конституції України, ст. ст. 14, 49, 50, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 28, 45, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справи і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 р. № 590, ст. ст. 10, 11, 58-60, 62-64, 88, 208, 215-218 ЦПК України суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, як інваліду 2 групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва призначити, здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), який став інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01.07.2007 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених позивачеві виплат.
Стягнути з Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_1 втрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 22 грн. 10 коп., а всього 142 (сто сорок дві) грн. 10 коп.
В решті заявлених вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя