ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

 

ПОСТАНОВА

         

28.09.07                                                                                           Справа№ 18/233

Господарський суд Львівської області в складі

головуючого-судді                                                                Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання                                      Колтун Ю.М.

у відкритому судовому засіданні в м.Львові

 

розглянувши справу за позовом

Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Самбірському районі Львівської області

 

до	Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

 

про	стягнення коштів

 

                                                                                        

з участю відповідача  - ОСОБА_1.

представників сторін:

від позивача:    Стецьків Р.С. -начальник юридичного відділу (довіреність за №5649/9/10-0 від 18.05.2007 року);    

від відповідача:  ОСОБА_2. -представник (довіреність від ІНФОРМАЦІЯ_1року),  

 

В С Т А Н О В И В :

 

що ДПІ у Самбірському районі Львівської області звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. в дохід держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав у сумі 64060 грн. 00 коп.

        Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в період з ІІ кварталу 2004 року по І квартал 2007 року здійснював підприємницьку діяльність без відповідного дозволу - ліцензії.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просять позов задоволити.

Відповідач у запереченні проти позову від ІНФОРМАЦІЯ_1року зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на первинні бухгалтерські документи, які б засвідчували факт здійснення господарської діяльності  з транспортного обслуговування населення. Також, у запереченні зазначено, що діяльністю з транспортних перевезень населення відповідач не займався.

В доповненні до заперечення проти позову від 10.09.2007 року відповідач вважає, що органи державної податкової служби не мають права звертатись до суду з такими позовами, а тому просить закрити провадження у справі.

У клопотанні від 14.09.2007 року, відповідач також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Відповідач та його представник в судовому засіданні просять в позові відмовити, з викладених підстав.

 

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами виїзної планової перевірки ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 року по 31.03.2007 року було складено акт за НОМЕР_1року.

В акті перевірки зазначено, що фактично у період з 01.04.2004 року по 31.03.2007 року згідно з документами, наданими для перевірки, встановлено здійснення без ліцензійної діяльності, а саме приватним підприємцем ОСОБА_1. надавались послуги з перевезень пасажирів автобусами, чим було порушено п.33 ст.9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 року за №1775-ІІІ (З наступними змінами та доповненнями).

Виручка від без ліцензійної діяльності, як зазначено в акті перевірки склала ІІ-ІV квартали 2004 року -27440 грн. 00 коп., 2005 рік -30270 грн. 00 коп., 2006 рік -5650 грн. 00 коп., І квартал 2007 року -700 грн. 00 коп.

Орган державної податкової служби вважає, що в даному випадку зазначена виручка є коштами, одержаними без встановлених законом підстав, а тому підлягають стягненню в дохід держави.

Така позиція органу державної податкової служби не може бути прийняти судом виходячи з наступного.

 

У відповідності до преамбули Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Органом ліцензування, у відповідності до вимог ст.1 цього ж Закону, є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

У відповідності до вимог п.2 ч.1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року за №509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за, зокрема,  наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

Згідно п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Як вбачається з наведених норм, повноваження органу державної податкової служби обмежуються лише виявленням фактів порушень у сфері ліцензування та повідомленням органів, які видали ліцензію, про такі факти.

У відповідності до вимог п.8 ст.3 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, орган державної податкової служби не наділений повноваженнями звернення до адміністративного суду з даним позовом.

 

Слід також зазначити у відповідності до вимог ч.1 ст.238 ГК України, передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.  Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Одним із видів адміністративно-господарської санкції є безоплатне вилучення прибутку (ст.239 ГК України).

Згідно ст.240 ГК України, прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Спеціальною нормою -ч.2 ст.22 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” передбачено, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що даним законом не передбачено такого виду відповідальності, як стягнення в дохід держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав.

Більше того, органом державної податкової служби не дотримано вимог ч.1 ст.71 КАС України і відповідно не представлено доказів в підтвердження наявності обставин, які б свідчили, що відповідачем здійснювалась господарська діяльність, яка підлягає ліцензуванню. 

З врахуванням викладеного, суд вважає, що у органу державної податкової служби були відсутні матеріальні правові підстави, які б обґрунтовували правомірність стягнення коштів до державного бюджету.

 

Суд не може залишити поза увагою і той факт, що при зверненні до суду органом державної податкової служби не було враховано положень ст.250 ГК України, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з акту перевірки, виручка від без ліцензійної діяльності отримувалась протягом ІІ-ІV кварталів 2004 року, 2005 року, 2006 року, І кварталу 2007 року, а органом державної податкової служби не враховано, що в даному випадку, по деяких порушеннях минув строк застування адміністративно-господарських санкцій. 

 

Не можуть братись до уваги посилання відповідача на те, що провадження у справі підлягає закриттю з підстав відсутності повноважень у органу державної податкової служби на звернення з такими позовами, оскільки ст.157 КАС України не передбачено таких підстав для закриття провадження у справі.

 

Суд, також, не бере до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду, оскільки останній дізнався про можливе порушення інтересів держави після проведення перевірки 16.06.2007 року. 

 

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про необгрунтованість та безпідставність позовних вимог і вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

 

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати із сторін.

 

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

                                           

                                                 ПОСТАНОВИВ:

 

1.          В задоволенні позову відмовити.

2.          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

3.          Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

         

 

Суддя