Справа № 2-2412/10

     РІШЕННЯ

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя                                                       26.08.2010 року.

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Артемової Л.Г.; при секретарі: Прокопенко Ю.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1  до Військової частини А 1978, Міністерства оборони України,  про стягнення грошової компенсації замість речового майна, -

В С Т А Н О  В И В:

Позивач, звернувшись до суду просить стягнути з  військової частини А 1978 суму невиплаченої грошової компенсації замість речового майна у розмірі 5211,16 грн., зобов’язати військову Зобов’язати Міністерство оборони України виділити грошові кошти військовій частині А 1978 для виплати суми заборгованості за не отримане забезпечення відповідно до проведених перерахунків.

Стягнути з військової частини понесені ним судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення відповідачами вимог Закону України «Про соціальний  і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» щодо виплати компенсації замість речового майна з 2000 року.

В судове засідання позивач не з’явився, просить розглядати справу на його відсутність.

Відповідач, просить розглядати справу на його відсутність та письмово заперечує проти задоволення позову.

Вивчивши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу за контрактом, звільнений 24.10.2005 року (а.с.7).

Ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» було встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Проте, Законом України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, дію частини 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» призупинено в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації.

Дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» була призупинена з 11.03.2000 року, з цього ж дня було припинено фінансування Збройних Сил України щодо виплати грошових компенсацій.

Тобто, під час проходження військової служби, а саме з 11.03.2000 року, позивач не наділявся правом на отримання грошової компенсації замість речового майна в зв’язку із зупиненням дії норми закону, що його встановлювала.

Відтак, діє наступний в часі правовий акт який регулює одні й ті самі суспільні правовідносини, містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього, загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, якій діяв у часі раніше.

Втім, не можна погодитися з доводом позивача про те, що Закон України «Про збройні сили» змінює або скасовує дію Закону України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» в частині призупинення компенсаційних виплат, оскільки право на  речове забезпечення та порядок його отримання встановлено саме Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

Суд виходить лише з того, що Закон України «Про деякі питання щодо економії бюджетних коштів» не визнано  неконституційним він діє на цей час і тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Крім того, суд приймає до уваги ще і той факт, що позивач під час проходження служби та при звільнення не звертався із заявою про видачу йому речового майна або компенсації замість нього.

Справедливим є зауваження відповідача про те, що позивачем втрачено, встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, однак суд відмовляє у задоволенні позову виходячи з того, що не встановлено порушення права позивача відповідачем, оскільки відмова в задоволенні позову виключно з підстав пропущення позивачем строку позовної давності можлива лише за умови, якщо судом буде встановлено, що мало місце порушення права позивача.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень повинен, згідно ст. 19 Конституції, діяти виключно в межах своїх повноважень, з урахуванням того, що він є бюджетною установою, та не може на власний розсуд нараховувати та виплачувати державні кошти.

Вимоги до Міністерства  Оборони України взагалі не ґрунтуються на законі, не можна зобов’язати суб’єкт владних повноважень вчинити дії не передбачені діючим законодавством, оскільки фінансування певних пільг зупинено законом, джерелом фінансування Збройних Сил України є державний бюджет, судом не встановлено, що міністерство вчинило щодо позивача будь – яких дій.

На підставі викладеного, керуючись Законом України«Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» , ст.ст. 15, 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1   відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя