Справа №  2-2937-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 серпня   2010  року                                                   м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

в складі:  головуючого-судді     Кирилюк Г.М.

при секретарі                                 Вольф Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління пенсійного фонду України в Святошинському  районі міста Києва про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити відповідні  дії  

встановив:

ОСОБА_1  звернулася до  суду з зазначеним позовом до відповідача, просить суд визнати дії відповідача щодо виплати   щомісячного  підвищення  до пенсії  як дитини  війни з порушенням  вимог  Закону  України « Про  соціальний захист  дітей війни» неправомірними. Просить зобов’язати відповідача перерахувати та сплатити їй в повному обсязі недоплачену щомісячне підвищення  до пенсії в розмірі  30% від  мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 01 січня 2006 року по 01 квітня 2010 року загальною сумою 5534 грн. 10 коп.  та сплачувати   щомісячне  підвищення  до  пенсії   у відповідності до  ст..6 вказаного  закону і в подальшому.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на пільги, передбачені цим Законом, а саме: право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. З письмовою заявою про нарахування та виплату грошових коштів вона  звернулась до відповідача, але отримала письмову відмову. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими,  що суперечать чинному законодавству та порушують її право на отримання соціальної допомоги як особи, що має статус дитини війни.  

В судове засідання  позивачка не з’явилась,  просить  слухати справу в її  відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився.  Просить  слухати справу в його відсутність  та застосувати строк позовної давності до вимог позивача. Надав суду письмові заперечення.  

Суд,  дослідивши матеріали справи,  дійшов висновку про   необхідність  часткового  задоволення  позову з таких підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває  на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва, де отримує пенсію.

Відповідачем відмовлено позивачу у перерахуванні та виплаті державної соціальної допомоги як особі, що має статус дитині війни.  

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

Позивачка є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто є дитиною війни і на неї  розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 цього Закону.  

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.  

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.  

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України в 2006 році порядку виплати 30% надбавки до пенсії як особам, що мають статус дітей війни, визначено не було, тому вимога про перерахунок та виплату допомоги за 2006 рік не підлягає задоволенню.  

Законом України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.  

Рішенням Конституційного  Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) пункт 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.  

У пунктах 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визначено, що вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України.  

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.  

Зі змісту наведених положень Конституції України та Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Кодексу.  

Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).  

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.  

Проаналізувавши зазначені положення Конституції України, Кодексу, практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний  Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.  

Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.  

За таких обставин, не підлягає задоволенню вимога щодо перерахунку допомоги з 01 січня 2007 до 09 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом вказаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення знову почали діяти положення статті 6  України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Разом з тим, відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенси, чим порушив таке право позивача. Саме тому його бездіяльність щодо нездійснення підвищення пенсії в період із 09 липня по 31 грудня 2007 року є протиправною.  

Аналогічні положення містяться у рішенні Конституційного  Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.  

Так, у п. 5.4 цього рішення зазначено, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.  

Конституційний  Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.  

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.  

Частинами 2, 3 ст. 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 дано офіційне тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина».  

Визнання Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний  Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.  

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про Конституційний  Суд України» він   приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним  Судом України рішення про їх неконституційність.  

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, наділена државою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання державної соціальної надбавки.  

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.  

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.  

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.  

За таких обставин, з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму. В такому випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

З позовної заяви вбачається, що з 01 січня 2008 року відповідач частково здійснює виплату щомісячної державної соціальної надбавки як дитині війни, але лише у розмірі 10 %від прожиткового мінімуму  для осіб, які  втратили  працездатність.  

Відповідно до частини 1, 2 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.  

Вимога позивача про зобов’язання відповідача призначити та виплачувати в подальшому підвищення до пенсії не підлягає задоволенню, оскільки права позивача в цій  частині   останнім не порушені.  

З огляду на наведене, передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державна соціальна надбавка підлягає перерахуванню та виплаті у період   з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 квітня 2010 року, за виключенням вже проведених виплат.

По  вказаним вимогам  позивачем не  пропущено  строк  позовної давності.

Вимога про відшкодування витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив ТОВ «Надія» 300 гривень за консультаційно-правові послуги при поданні позовної заяви внаслідок порушення прав особи, як дитини війни.  

Разом з тим, суду не надані докази, що особа, яка безпосередньо надавала ці послуги є працівником ТОВ «Надія» та є фахівцем у галузі права.

Відповідно  до ст. 88  ЦПК  України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 56 гривень по сплаті судового збору та 120  грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.  

Керуючись статтями 22, 46 Конституції України, Рішеннями Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, статтями 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 73 Закону України «Конституційний Суд України», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –  

Вирішив:

Позов задовольнити  частково.

Визнати дії Управління  Пенсійного  фонду України в Святошинському районі  м. Києва  щодо виплати місячного  підвищення   до пенсії, як дитині війни, з порушенням  вимог  Закону  України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському  районі м. Києва   нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення  до пенсії,  відповідно  до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 квітня 2010 року, за виключенням вже проведених виплат.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі  м. Києва  на користь  ОСОБА_1  56 гривень судового збору та   витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120  гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.  

Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається   протягом десяти днів  з дня його   проголошення.  Особи, які брали участь у справі, але не  були присутні в судовому засіданні, можуть подати   апеляційну  скаргу  протягом  десяти днів  з дня отримання  копії  цього  рішення.

 Суддя :