Категорія №6.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 серпня 2010 року Справа № 2а-4458/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – начальник юридичного відділу
Іваненко С.О. (довіреність від 01.06.2010 № 7306/10)
від відповідача – не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську
до товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл»,
про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, у розмірі 645037,61 грн.,
ВСТАНОВИВ:
08 грудня 2006 року державна податкова інспекція в Жовтневому районі у м. Луганську звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 645037,61 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що на підставі направлення від 16.05.2006 № 775 державною податковою інспекцією в Жовтневому районі у м. Луганську проведена позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» вимог законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005.
Мале приватне підприємство «Конан» зареєстроване відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської області 04.10.2000, реєстраційний номер 25370169Ю0010716. Рішенням власника мале приватне підприємство «Конан» перереєстровано в товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської області. Свідоцтво про державну перереєстрацію від 24.07.2002, реєстраційний номер 25370169Ю0032421. Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі у м. Луганську 10.10.2000 на податковий облік взято підприємство за № 4254, перереєстровано 08.08.2002 у зв`язку із зміною форми власності та засновників. Свідоцтво платника податку на додану вартість № 311396112340 анульовано 21 квітня 2006 року на підставі результатів інвентаризації, як незвітуючого підприємства більше одного року (з лютого 2004 року по квітень 2006 року).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-плюс» у грудні 2005 року мало взаємовідносини з товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», яке зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 22.01.2003 за № 25370169Ю0043005 та взяте на податковий облік державною податковою інспекцією в Жовтневому районі у м. Луганську. Директором вищезазначених підприємств на час проведення перевірки був ОСОБА_2.
09 червня 2005 року господарським судом Луганської області за заявою боржника про власне банкрутство була винесена постанова № 20/75б по справі про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців та призначено ліквідатора.
На думку позивача, на підставі пункту 2 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» директор товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» ОСОБА_2 не мав повноважень на укладення жодних угод після 09 червня 2005 року.
Позивач вважає, що в діях осіб, які виступали в якості представників при укладенні договору від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» вбачається умисна форма вини зі спрямованістю на порушення основних принципів суспільного ладу, а саме – вони уклали угоду на постачання дизельного палива з товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», оскільки: по-перше, представники товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-плюс» були обізнані, що засновник і директор підприємства після визнання підприємства банкрутом на мав повноважень до фінансово-господарської діяльності фірми; по-друге, директор ОСОБА_2 порушив вимоги статті 658 та пункту 4 статті 687 Цивільного кодексу України, оскільки договір підписаний особою, яка не мала на це повноважень; по-третє, наявність умислу у діях осіб, які виступали від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» також свідчить той факт, що підприємству було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість за неподачу податкової звітності до податкового органу терміном більше року.
Таким чином, в діях осіб, які виступали від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», реалізуючи свій прямий умисел, направлений на приховування від оподаткування прибутків та доходів, а також на укладення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, уклали з товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» угоду на отримання дизельного палива.
Виконуючи обов`язки за угодою в жовтні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» поставило товар, згідно податкових накладних з 03.10.2005 по 31.10.2005 на загальну суму 645037,61 грн., при цьому не звітувало до податкового органу і не декларувало податкові зобов`язання, чим завдало державі шкоду у вигляді недоплати податку на додану вартість та несплатою податку на прибуток. Розрахунки за товар між товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» та товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» здійснювались у безготівковій формі з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-плюс».
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», виконуючи обов`язки по договору перед товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», не встановило наявність повноважень у сторони по договору щодо укладення угоди.
Враховуючи викладене, позивач просив визнати зобов`язання по угоді між товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» недійсним на підставі частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, як таке, що вчинене з метою, завідомо протиправною інтересам держави та суспільства, та застосувати до сторін правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, а саме, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» на користь держави суму 645037,61 грн.
Постановою господарського суду Луганської області від 08 лютого 2007 року у справі № 9/897 пд-ад у задоволенні позову відмовлено (арк. справи 88-89).
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року у справі № 9/897 пд-ад постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовну заяву державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську задоволено, визнано недійсним господарське зобов’язання з купівлі-продажу дизельного пального на суму 645037,61 грн. між товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» грошові кошти в сумі 645037,61 грн. та з товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» грошові кошти в сумі 645037,61 грн. (арк. справи 166-172).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2010 року постанову господарського суду Луганської області від 08 лютого 2007 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року у справі № 9/897 пд-ад скасовано, справу направлено на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду (арк. справи 222-226).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року справу № 2а-4458/10/1270 за адміністративним позовом державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську до товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 645037,61 грн. прийнято до провадження (арк. справи 229).
30 червня 2010 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду провадження у справі № 2а-4458/10/1270 за позовом державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську до товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 645037,61 грн. в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» закрито у зв’язку з його ліквідацією (арк. справи 252-253).
Заявою про уточнення позовних вимог від 30 червня 2010 року б/н позивач змінив позовні вимоги та просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» кошти, отримані за нікчемною угодою, в розмірі 645037,61 грн. (арк. справи 248).
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30 червня 2010 року б/н.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином (арк. справи 237, 257, 259). В запереченнях проти позову від 08 лютого 2007 року б/н (арк. справи 71-72) відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на те, що на момент укладання угоди товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» мало статус юридичної особи та відкритий в установі банку рахунок, крім того, жодний законодавчий акт не зобов’язує і не наділяє підприємства правами щодо перевірок інших підприємств, з якими вони мають господарські відносини.
Про наявність умислу посадової особи може свідчити лише вирок суду, який набрав законної сили, а ні як не факт порушення кримінальної справи. Представник відповідача зазначив, що кримінальна справа, на яку посилається позивач, скасована постановою апеляційного суду Луганської області.
На думку відповідача, є незрозумілим, яким взагалі доказом спрямованості умислу може вважатися постанова господарського суду про визнання товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» банкрутом.
Сам по собі можливий факт порушення господарюючим суб’єктом вимог податкового законодавства є підставою для застосування до нього передбачених податковим законодавством відповідної відповідальності за таке порушення, а не визнання угоди недійсною.
В свою чергу, відповідач зазначив, що сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки послуги (товари) не виключені законом із цивільного обігу, законом не вимагається ліцензування і відсутні будь-які обмеження щодо їх надання.
Під час нового судового розгляду справи відповідач правом подати заперечення проти позову не скористався.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Правову позицію щодо розгляду справ даної категорії висловила Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 09 лютого 2010 року за результатами розгляду за винятковими обставинами справи № 2а-509/08 за позовом державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова до приватної фірми «Росток» та приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко» про визнання недійсними господарських зобов’язань та стягнення в доход держави всього одержаного. Правова позиція Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України така.
Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов'язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов'язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб’єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом жовтня 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» на підставі усної домовленості поставив товариству з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» дизельне паливо на загальну суму 645037,61 грн., у тому числі 107506,27 грн. – податок на додану вартість, про що видані податкові накладні від 03.10.2005 № 443, від 05.10.2005 № 444, від 06.10.2005 № 445, від 10.10.2005 № 446 та № 447, від 12.10.2005 № 448, від 13.10.2005 № 449, від 14.10.2005 № 450, від 19.10.2005 № 451, від 22.10.2005 № 452, від 28.10.2005 № 453, від 31.10.2005 № 454 (арк. справи 7 - 18). На підставі виданих товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» податкових накладних товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 107506,27 грн.
В період з жовтня по листопад 2005 року з поточного рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» перераховано 1522280,00 грн. грошових коштів за дизельне паливо, у тому числі податок на додану вартість – 253713,36 грн., що підтверджується рухом грошових коштів за період з 01.10.2005 по 30.11.2005 по рахунку № 260095716 товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», що відкритий в Луганській обласній дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», та рухом грошових коштів за період з 01.10.2005 по 30.11.2005 по рахунку № НОМЕР_1 товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», що відкритий в Луганській обласній дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (арк. справи 116-119, 120-123).
В листі Луганської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 05 квітня 2007 року № 12-05/2455 зазначено, що право розпорядження рахунками як товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», так і товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» мав директор цих підприємств ОСОБА_2 (арк. справи 114-115).
Постановою господарського суду Луганської області від 09 червня 2005 року у справі № 20/75б визнано банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором ОСОБА_3 (арк. справи 52-53).
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16 жовтня 2006 року по справі № 20/75б ОСОБА_3 звільнено від виконання повноважень ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс», новим ліквідатором по справі № 20/75б призначено арбітражного керуючого Мамрукова О.А. (арк. справи 155-156).
Згідно із статтею 23 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, а укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
Відповідно до статті 25 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор з дня свого призначення здійснює зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.
В порушення вищезазначених норм Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» після 09 червня 2005 року продовжувало здійснювати підприємницьку діяльність, здійснювало операції з продажу товару (дизельне пальне), нараховувало і одержувало податок на додану вартість в складі ціни товару, видавало податкові накладні, на підставі яких товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» зменшувало свої податкові зобов’язання перед бюджетом, при цьому товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» не сплачувало податки і збори до бюджету і взагалі їх не декларувало і не звітувало до податкових органів з 01 січня 2004 року, що відображено в акті державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 19 травня 2006 року № 133/23-31139616 (арк. справи 126-131).
Матеріалами даної справи достеменно підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» було обізнано щодо здійснення підприємницької діяльності товариством з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» всупереч чинному законодавству, оскільки засновниками обох відповідачів є тіж самі особи (ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3). Безпосередньо цими особами прийнято рішення про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» (ухвала господарського суду від 09 червня 2005 року у справі № 20/75б, протокол загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» від 04 квітня 2005 року № 1 (арк. справи 52-53, 157-158). Директором обох відповідачів у цей період також була одна і таж особа - ОСОБА_2, який здійснював керівництво обома товариствами, одноособово розпоряджався рахунками в установах банку.
Однією із підстав скасування Вищим адміністративним судом України судових рішень у цій справі стало те, що судами обох інстанцій в порушення статей 69, 159 КАС України не встановлено безпосереднього керівника товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» на час укладення та виконання спірної угоди, осіб – учасників усної домовленості про поставку дизельного палива та їх відношення до відповідачів, що має суттєве значення для правильного вирішення спору по даній справі.
Згідно з частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення судом касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Під час нового розгляду справи суд не зміг встановити безпосереднього керівника товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» на час укладення та виконання спірної угоди, осіб – учасників усної домовленості про поставку дизельного палива та їх відношення до відповідачів, через те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців від 17.06.2010 за № 6199342 ліквідовано (державна реєстрація припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом відбулась 22 жовтня 2008 року за № 1 382 117 0003 015613 (арк. справи 241-243), а представники товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» у судові засідання, що були призначені на 30.06.2010, 15.07.2010 та 04.08.2010, не прибули, хоча про дату, місце та час слухання справи були повідомлені належним чином (арк. справи 237, 257, 259).
З огляду на вимоги статей 23 та 25 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», права керівника товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» (юридичної особи – банкрута), у тому числі щодо укладання договорів та підписання фінансово-бухгалтерських документів, належали у період з 09 червня 2005 року до 16 жовтня 2006 року ліквідатору – голові ліквідаційної комісії ОСОБА_3, з 16 жовтня 2006 року ліквідатору – арбітражному керуючому Мамрукову О.А.
При візуальному порівнянні підпису, що міститься на податкових накладних від 03.10.2005 № 443, від 05.10.2005 № 444, від 06.10.2005 № 445, від 10.10.2005 № 446 та № 447, від 12.10.2005 № 448, від 13.10.2005 № 449, від 14.10.2005 № 450, від 19.10.2005 № 451, від 22.10.2005 № 452, від 28.10.2005 № 453, від 31.10.2005 № 454 (арк. справи 7 - 18), з підписами, що містяться у картці із зразками підписів та відбитком печатки, що подана для відкриття рахунку товариству з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» (арк. справи 28), статуті товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» (арк. справи 19), статуті малого приватного підприємства «Конан» (арк. справи 30), статуті товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» (арк. справи 33), у картці із зразками підписів та відбитком печатки, що подана для відкриття рахунку малому приватному підприємству «Конан» (арк. справи 44), в запереченнях на адміністративний позов від 08.02.2007 б/н (арк. справи 71-72). в акті державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська від 18.05.2006 № 121/23-32326439 «Про результати виїзної планової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» код ЄДРПОУ 32326439 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 31.03.2006» (арк. справи 134-147), протоколі загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» від 04 квітня 2005 року № 1 (арк. справи 157-158), судом встановлено, що підпис, який міститься на податкових накладних, не належить ані директору товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» ОСОБА_2, ані ліквідатору товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» – голові ліквідаційної комісії ОСОБА_3, якому у жовтні 2005 року у відповідності із статтями 23 та 25 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» належали права щодо укладання договорів та підписання фінансово-бухгалтерських документів.
З огляду на вищезазначене суд вважає, що усна домовленість товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», на підставі якої протягом жовтня 2005 року товариству з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» було поставлено дизельне паливо на загальну суму 645037,61 грн., у тому числі 107506,27 грн. – податок на додану вартість, про що видані податкові накладні від 03.10.2005 № 443, від 05.10.2005 № 444, від 06.10.2005 № 445, від 10.10.2005 № 446 та № 447, від 12.10.2005 № 448, від 13.10.2005 № 449, від 14.10.2005 № 450, від 19.10.2005 № 451, від 22.10.2005 № 452, від 28.10.2005 № 453, від 31.10.2005 № 454, є правочином, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та направлена на безпідставне формування податкового кредиту та протиправне одержання доходу за рахунок відшкодування податку на додану вартість.
У відповідності із статтею 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, усна домовленість товариства з обмеженою відповідальністю «Конан-Плюс» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл», на підставі якої товариству з обмеженою відповідальністю «ТрансОйл» протягом жовтня 2005 року було поставлено дизельне паливо на загальну суму 645037,61 грн., у тому числі 107506,27 грн. – податок на додану вартість, була укладена і виконана у жовтні 2005 року, а з позовом до суду позивач звернувся 08 грудня 2006 року.
За таких обставин суд вважає, що до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, в розмірі 645037,61 грн., оскільки строк їх застосування, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України, сплинув, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 15 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 04 серпня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 94, 158-163, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 4 статті 167 КАС України постанова складена у повному обсязі 09 серпня 2010 року.
Суддя Чернявська Т.І.