Категорія №2.23
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 липня 2010 року Справа № 2а-2946/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – не прибув
від відповідача – не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області
до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області
про зобов’язання прийняти до відшкодування витрати на виплату і доставку допомоги на поховання ОСОБА_1 у розмірі 996,21 грн.,
ВСТАНОВИВ:
19 квітня 2010 року управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області, в якому просить зобов’язати відповідача прийняти до відшкодування витрати на виплату і доставку допомоги на поховання ОСОБА_1 у розмірі 996,21 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
ОСОБА_1, яка отримувала пенсію у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок професійного захворювання, померла 30 березня 2009 року. Сім’ї померлої пенсіонерки була виплачена допомога на поховання в сумі 988,40 грн., витрати на доставку цієї суми склали 7,81 грн.
В позові позивач зазначив, що пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, регламентовано, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію. Порядком відшкодування не передбачено умовою для відшкодування допомоги на поховання наявність висновку про причинний зв’язок смерті померлого пенсіонера з трудовим каліцтвом.
Акт щомісячної звірки витрат на поховання за особовими справами потерпілих, яким щомісячно виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за квітень 2009 року разом зі списком цих осіб із зазначенням виплачених сум допомоги на поховання були направлені відповідачеві для погодження, але останній не прийняв до відшкодування суму такої допомоги.
Позивач вважає, що неприйняття до заліку сум допомоги на поховання пенсіонера, який отримував пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок професійного захворювання, є безпідставним та таким, що не відповідає Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а тому просить суд зобов’язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області прийняти до відшкодування витрати на виплату і доставку допомоги на поховання ОСОБА_1 у розмірі 996,21 грн.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином (арк. справи 34). Заявою від 14 липня 2010 року № 2а-2946/10/1270 позивач просить розглянути справу без участі його представника (арк. справи 35).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти позову від 05 липня 2010 року № 01/-9 (арк. справи 30). В запереченнях проти позову відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на таке.
Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачений і відповідно не виплачується такий вид допомоги як на поховання особи, що отримувала пенсію по втраті годувальника. Статтею 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що всі страхові виплати, які провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, мають бути пов’язані із ушкодженням здоров’я застрахованої особи, що сталося внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Допомога на поховання відшкодовується тільки в тому випадку, якщо смерть настала за наслідками отриманого нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та при умові встановлення причинного зв’язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, підтвердженого висновками відповідних медичних закладів, як це передбачено частиною 9 статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Також у запереченнях проти позову відповідач зазначив, що пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, не передбачено відшкодування витрат на доставку допомоги на поховання.
Жодним законом або Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання не передбачено захисту прав позивача шляхом прийняття до відшкодування суми допомоги на поховання, яку позивач надав сім’ї померлої та витрат на доставку цієї суми. Згідно Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відшкодування витрат здійснюється на централізованому рівні і відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області не має повноважень на їх прийняття.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином (арк. справи 33). Заявою від 05 липня 2010 року б/н позивач просить розглянути справу без участі його представника (арк. справи 31).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, яка отримувала пенсію у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок професійного захворювання, померла 30 березня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва серії 1-ЕД № 197262 про смерть, виданого 01 квітня 2009 року виконавчим комітетом Михайлівської селищної ради м. Ровеньки Луганської області (арк. справи 8). Позивачем родині померлої пенсіонерки було виплачено допомогу на поховання в сумі 988,40 грн. Витрати на доставку цієї суми склали 7,81 грн. (арк. справи 6, 7).
Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області направило для погодження до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 по 30 квітня 2009 року разом зі списком цих осіб із зазначенням виплачених сум допомоги на поховання (арк. справи 4, 7).
Відповідач не прийняв до відшкодування суму витрат на виплату і доставку допомоги на поховання ОСОБА_1 у розмірі 996,21 грн., зазначивши в таблиці розбіжностей до довідки про відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання м. Ровеньки за квітень 2009 року, зазначивши причиною неприйняття до відшкодування витрат те, що смерть потерпілого не пов’язана із страховим випадком державного соціального страхування (арк. справи 5).
Позивач вважає, що неприйняття відповідачем до заліку сум допомоги на поховання пенсіонера, який отримував пенсію у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок професійного захворювання, є безпідставним та таким, що не відповідає Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697.
Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
У статті 25 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, – допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання – допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов’язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Так, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до частини 8 статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).
Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв’язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Зі змісту частини 4 статті 26 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частини 2 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Аналіз норм Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 на виконання частини 8 статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», дає підстави вважати, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов’язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв’язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, яким зобов’язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов’язує виникнення такого обов’язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії (зазначену правову позицію висловлено Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 19 травня 2009 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Хотинському районі Чернівецької області про зобов’язання вчинити дії та стягнення 421 грн. 04 коп.).
Оскільки доказів на підтвердження причинного зв’язку смерті ОСОБА_1 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області не надало, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання ОСОБА_1 за рахунок відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області щодо відшкодування понесених ним витрат, оскільки у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийняти до відшкодування понесені Пенсійним фондом України витрати на поховання (підписати акт звірки), в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватися вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про зобов'язання прийняти їх до відшкодування (зазначену правову позицію неодноразово висловлювала Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 20 березня 2007 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Великобагачанському районі Полтавської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Великобагачанському та Решетилівському районах Полтавської області про зобов'язання прийняти до заліку та відшкодування суми та в постанові від 30 вересня 2008 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області про спонукання до вчинення дій).
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, а статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 липня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 26 липня 2010 року.
Суддя Чернявська Т.І.