ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" травня 2007 р. Справа № АС-38/182-07
вх. № 5428/6-38
Суддя господарського суду Харківської області
за участю секретаря судового засідання
представників сторін :
позивача - Кірєєва І.І. за дов. 22.05.2007 року
відповідача - Дудар І.В. за дов. б/н від 21.05.2007 року
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харків
до ТОВ фабрики "Варіант", м. Харків
про стягнення 70438,72 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд, стягнути з відповідача 70438 грн. 72 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню восьми робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві в 2006 р. В обґрунтування позову посилається на ч. 1 ст. 19, ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у відзиві та через представника в судовому засіданні проти позову заперечує, вказує, що звертався до центру зайнятості з проханням направити інвалідів для працевлаштування, проте, вони направлені не були.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд встановив наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі за текстом - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця .
Згідно ч. 2 ст. 19 Закону норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюється нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Ст. 20 Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір и місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної плати на відповідному підприємстві, у відповідній установі, організації.
П. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767, передбачено, що суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід Державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2006 рік, що наданий відповідачем позивачу, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2006 році становила 475 осіб.
Відповідно ст. 19 Закону, відповідач у 2006 році повинен був створити одне робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2006 р., середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників відповідача становила 11 осіб.
Відповідно до ст. 18 Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" (надалі –Положення), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки: виявляти інвалідів, які бажають працювати; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати; подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Згідно Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. за № 314 підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З вказаного вбачається покладення обов’язку щодо підбору та працевлаштування інвалідів на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону.
Про наявність вакантних місць у т. ч. для інвалідів у звітах по формі 3-ПН відповідач у 2006 р. регулярно повідомляв центр зайнятості населення, звертався з проханням направити інвалідів для працевлаштування, проте, таких не знайшлося, що вбачається з копій вказаних звітів та листа центру зайнятості.
Згідно ст. 18 Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Ч. 2. ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається з вищевказаного, відповідачем було зроблено все від нього залежне для працевлаштування інвалідів.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову.
Керуючись ст. 4, 7, 8, 86, 94, 160-162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Постанову може бути оскаржено в порядку ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви через суд першої інстанції, на протязі десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо такої заяви не було подано.
Повний текст постанови підписано судом 22.05.2007 року.
Суддя