ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
20.08.10 Справа № 18/96-10.
За позовом: Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, м. Суми
До відповідача: Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, м. Київ
про визнання договору дійсним та визнання права власності
СУДДЯ С.В. Заєць
При секретарі судового засідання Ж.М. Гордієнко
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача: не з`явився
СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05.07.2010р., укладеного між сторонами, а також визнати за позивачем право власності на нерухоме майно – нежиле приміщення, торговий центр, під літ. «А-ІІ», цегла, загальною площею 1163,7 кв. м. (загальна площа збільшилася на 3,8 кв. м. за рахунок демонтажу перегородки, що дозволу не потребує), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
Представник позивача в судове засідання подав заяву від 19.08.2010р. (вхідний номер 15505) про зміну адреси позивача, в якій уточнює адресу позивача, а саме: 40030, АДРЕСА_1.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, але від нього поштою надійшов відзив на позовну заяву від 19.08.2010р. (вхідний номер 15502), в якому визнає позовні вимоги повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив:
05 липня 2010 р. між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого відповідач передає у власність, а позивач приймає у власність нерухоме майно - нежиле приміщення, торговий центр, під літ. «А-ІІ», цегла, загальною площею 1163,7 кв. м. (загальна площа збільшилася на 3,8 кв. м. за рахунок демонтажу перегородки, що дозволу не потребує), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
Згідно п. 2 зазначеного договору за домовленістю сторін, вартість нежилого майна, що відчужується за цим договором, складає 260 000 грн. 00 коп., які відповідач отримав до підписання цього договору.
Зі змісту п. 5 договору вбачається, що прийом – передача нежилого приміщення за цим договором від відповідача до позивача оформлюється актом прийому – передачі, який підписується сторонами. Право власності на нежитлове приміщення переходить до позивача в момент передачі нежилого приміщеня відповідачем за актом прийому – передачі.
Спірне нерухоме майно було передано відповідачем позивачу відповідно до акту передання-приймання від 05.07.2010р., підписаного сторонами даного договору та скріпленого їх печатками (а.с. 8).
Таким чином, було передано позивачу: нежиле приміщення, торговий центр, під літ. «А-ІІ», цегла, загальною площею 1163,7 кв. м. (загальна площа збільшилася на 3,8 кв. м. за рахунок демонтажу перегородки, що дозволу не потребує), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
Згідно частини 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, позивач набув право власності на зазначені вище об‘єкти правомірно на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на нежиле приміщення, торговий центр, під літ. «А-ІІ», цегла, загальною площею 1163,7 кв. м. (загальна площа збільшилася на 3,8 кв. м. за рахунок демонтажу перегородки, що дозволу не потребує), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд визнати дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 05.07.2010 року, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, відбулося його повне виконання, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрацій, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов‘язується з державною реєстрацією.
Дана позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Таким чином, суд вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Звертається увага позивача, що у позовній заяві Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 № від 05.08.2010р. (вхідний номер 2240) об`єднано дві вимоги немайнового характеру.
У відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» зі змінами та доповненнями, із заяв немайнового характеру, державне мито сплачується в розмірі 85 грн. 00 коп. У постанові Верховного Суду України від 25.12.2007 р. № 8/219-07 викладено правову позицію, за якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15. Тобто при поданні позову позивачу необхідно було сплатити за вимогу про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.07.2010р. дійсним 85 грн. 00 коп., а за вимогу про визнання права власності на майно, держмито у розмірі 1% оціночної вартості майна, тобто 2600 грн. 00 коп. При цьому, фактично квитанцією № 7660 від 06.08.2010р. сплачено лише за одну вимогу немайнового характеру 2600 грн. 00 коп. Таким чином, позивачу за подання позовної заяви необхідно доплатити держмито в розмірі 85 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (40030, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення, торговий центр, під літ. «А-ІІ», цегла, загальною площею 1163,7 кв. м. (загальна площа збільшилася на 3,8 кв. м. за рахунок демонтажу перегородки, що дозволу не потребує), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
3. Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (03035, АДРЕСА_2, код ) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (40030, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 2600 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (40030, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) в доход державного бюджету України (р/р 31112095700002 в ГУДКУ в Сумській області, МФО 837013, код 22090200, символ 095) 85 грн. 00 коп. державного мита.
5. В іншій частині в позові відмовити.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя С.В. ЗАЄЦЬ
Повне рішення складене 21.08.2010 року.
Суддя