Справа  № 2-6092/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем         України

13 липня 2010 року          

Тернопільський міськрайонний суд  Тернопільської області в складі:

                                Головуючого-судді:     Дуди О.О.

                                з участю секретаря:             Шилівської М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за  позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,-  

В С Т А Н О В И В:

           Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення недоплаченого йому щомісячного підвищення до пенсії  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 р. по 01.06.2010р., як особі, що у встановленому порядку набула статус дитини війни та зобов'язання відповідача проводити йому виплату пенсії з підвищенням на 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком в подальшому.

           Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 р. він відноситься до категорії "діти війни" і ст. 6 зазначеного Закону в редакції від 19.12.2006 р.   передбачена виплата підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у 2009-2010р.р. ці кошти йому нараховувались та виплачувались не в повному обсязі, не у відповідності до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому просить  стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області недоплачене йому підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказаний період часу у сумі 2040грн. грн. 30 коп. та зобов'язати відповідача в подальшому проводити йому виплату пенсії з врахуванням вказаного  підвищення.

            У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві.

            Представник відповідача - Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в судове засідання не з’явився, однак подав суду письмові заперечення, згідно яких просить суд справу розглядати у його відсутності та відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що, ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується винятково для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, а для перерахунків або підвищень пенсій, не застосовується. Крім цього ст.7 Закону України №2195-ІV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, відтак, відсутні підстави щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України провести перерахунки пенсії і забезпечити її виплату.

            Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встанови наступні обставини справи.

            Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус дитини війни, що підтверджується довідкою №14431 від 10.04.2009р., виданою Управлінням праці та соціальної політики Тернопільської міської ради, довідкою №328 від 27.05.2010р., виданою Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

             У відповідності до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-IV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Відповідно до Конституції  та законів України відокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод-ст. 22 Конституції України.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 рік від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян, зокрема положення п.12 ст.71 вказаного закону.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. текст ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої, дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни-  п. 41 розділу ІІ  закону.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ,  положення п. 2 п 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України».

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення  п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. втратили свою чинність з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідно, тобто, з моменту прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення і нарахування та виплата підвищення до пенсії особам, що у встановленому порядку набули статусу дитини війни повинні були проводитись у відповідності до норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, які визнані неконституційними, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним та не може бути оскаржене.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.    

У 2009 році у відповідності до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність згідно встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто в розмірі 498 гривень, а з 1 листопада 2009 року встановлений у розмірі - 573 гривні.

Законом України "Про Державний бюджет на 2010 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей" не зупинено. Таким чином  право позивача  на отримання  надбавки до пенсії в розмірах, визначених  відповідним законом на 2010 рік не забезпечено.   

У 2010 році у відповідності до ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений: з 1 січня - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень.

Однак, у 2009-2010р.р. виплата підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу не проводилась в повному обсязі у розмірах, встановлених відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".  

У 2009-2010р.р. виплата підвищення до пенсії особам, що мають статус дитини війни здійснювалась  органами Пенсійного фонду України у розмірі 49 грн. 80 коп.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст.28 ч.3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яке встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

    Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

    Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус "Дитини війни". Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за місцем проживання позивача.

              Відповідно до п.п. 7 п.2.2 «Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким, чином, аналізуючи зібрані у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до переконання про доведеність позовних вимог позивача та вважає, що вони підлягають до часткового задоволення, оскільки  в даному випадку мають місце порушення прав позивача ОСОБА_1, які підлягають поновленню шляхом зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести нарахування та виплату позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 р. по 01.06.2010р. включно. Одночасно суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії в подальшому, оскільки необхідною умовою для звернення особи до суду є обов'язкова наявність порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи, чинним законодавством не передбачений такий спосіб захисту порушеного права як зобов’язання вчинити певні юридичні дії у майбутньому.

          Частиною 1 статті 1 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У відповідності до зазначеної норми Закону, забезпечуючи захист порушених прав позивача, враховуючи, що згідно вище вказаного законодавства, перерахунок пенсії належить до обов’язків компетентних органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, про необхідність зобов’язати Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  самостійно здійснити щомісячне нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за відповідні періоди.

    Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їм нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження. Крім цього, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати підвищення до пенсії не підлягають до задоволення, оскільки судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, а не такі, які можуть бути порушені в майбутньому. Таким чином, є неможливим зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

          На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1 ч.1, 10, 15 ч.1, 60, 82 ч.1, 88, 209 ч.1, 2; 212-215; 217; 218; 294 ч.1; 295 ч.4  ЦПК України, ст.ст. 22, 64, 152 ч.2 Конституції України, ст.1, 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року №2195-IV (із змінами та доповненнями), ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489- V, пп.2 п.41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"   від 28.12.2007 року №107-VI, ст.54 Закону України "Про державний бюджет на 2009р.", ст.52 Закону України "Про державний бюджет на 2010р.", рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України « Про деякі питання соціального захисту окремих категорій  громадян» № 530 від 28.05.2008 р., п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року,   суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги -  задовольнити частково.

Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії,  передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 01 січня 2009 року по 01 червня 2010 року включно, з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з врахуванням виплачених сум.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  на користь ОСОБА_1 - 37(тридцять сім) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та апеляційної скарги - протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий – підпис

Копія вірна:

Суддя                                             Дуда О.О.