Справа  № 2-6059/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем         України

20 липня 2010 року          

Тернопільський міськрайонний суд  Тернопільської області в складі:

                                Головуючого-судді:     Дуди О.О.

                                з участю секретаря:             Шилівської М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за  позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,-  

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року включно, як особі, що у встановленому порядку набула статус "дитини війни".

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004 р. він відноситься до категорії "діти війни" і ст. 6 зазначеного Закону в редакції від 19.12.2006 р.   передбачена виплата підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 ці кошти йому нараховувались та виплачувались не в повному обсязі, не у відповідності до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому просить визнати дії відповідача незаконними та стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області недоплачене йому підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказаний період часу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив. Згідно поданих письмових заперечень на позов та пояснень просить у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що, ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується винятково для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону. Крім цього ст.7 Закону України №2195-ІV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із Державного бюджету України, а Пенсійний фонд здійснює діяльність, пов’язану з використанням коштів, які належать до його власного активу, без асигнацій з державного бюджету кошти із бюджету Пенсійного фонду надаватись не можуть, відтак, нарахування і виплата органами Пенсійного фонду даного виду соціальної допомоги суперечить законодавству.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встанови наступні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус дитини війни, отримує пенсію у Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що підтверджується довідкою №12858, виданою Управлінням праці та соціальної політики Тернопільської міської ради, довідкою №443 від 01.07.2010р., виданою Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-IV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що діяв до 31 грудня 2007 року, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Відповідно до Конституції  та законів України відокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод-ст. 22 Конституції України.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 рік від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян, зокрема положення п.12 ст.71 вказаного закону.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. текст ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року №2195-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої, дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни -  п. 41 розділу ІІ  закону.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22.05.2008року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ,  положення п. 2 п 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України».

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ч.2 ст.73 Закону України «Про Конституційний Суд України», якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення  п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. втратили свою чинність з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідно, тобто, з моменту прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення і нарахування та виплата підвищення до пенсії особам, що у встановленому порядку набули статусу дитини війни повинні були проводитись у відповідності до норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, які визнані неконституційними, є обов'язковим до виконання на території України, остаточним та не може бути оскаржене.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

У 2007 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність був визначений ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. У 2008 році прожитковий мінімум для  осіб, які втратили працездатність згідно ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення деяких змін до законодавчих актів України» становив : з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривню, з 1 липня – 482 гривні,  з 1 жовтня – 498 гривень.    

У 2009 році у відповідності до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність згідно встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто в розмірі 498 гривень, а з 1 листопада 2009 року встановлений у розмірі - 573 гривні.

Однак, у 2007 році виплата підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу не проводилась, з 01.01.2008 року здійснювалась у розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року - 48грн. 10 коп.,  з 01.07.2008 року - 48грн. 20 коп., з 01.10.2008 - 49 грн. 80 коп.

У 2009 році виплата підвищення до пенсії особам, що мають статус дитини війни здійснювалась  органами Пенсійного фонду України у розмірі 49 грн. 80 коп., встановленому ст.7 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», тобто, на підставі підзаконного нормативно-правового акту, який суперечить вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що у відповідності до конституційних положень про пріоритетність законів має вищу юридичну силу, оскільки підзаконні нормативні акти повинні прийматися  виключно на підставі закону, у відповідності до нього та для його виконання.      

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів у пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що нарахування і виплата органами Пенсійного фонду даного виду соціальної допомоги суперечить законодавству, оскільки фінансування виплат за Законом України "Про соціальний захист дітей війни" проводиться із Державного бюджету України, а Пенсійний фонд здійснює діяльність, пов’язану з використанням коштів, які належать до його власного активу, без асигнацій з державного бюджету кошти із бюджету Пенсійного фонду надаватись не можуть. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за місцем проживання позивача.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України.

Таким, чином, аналізуючи зібрані у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до переконання про доведеність позовних вимог позивача та вважає, що вони підлягають до задоволення, оскільки  в даному випадку мають місце порушення прав позивача ОСОБА_1, які підлягають поновленню шляхом визнання дій відповідача незаконними та зобов’язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести нарахування та виплату позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно.

Оскільки позивачу ОСОБА_1 ухвалою суду від 10.06.2010 року у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі, а п.34 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 року «Про державне мито» встановлено, що Пенсійний Фонд України, його підприємства, установи й організації звільнені від сплати державного мита, суд вважає, що судові витрати по справі в частині сплати судового збору слід віднести за рахунок держави. Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 37 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1 ч.1, 10, 15 ч.1, 60, 82 ч.1, 88, 209 ч.1, 2; 212-215; 217; 218; 294 ч.1; 295 ч.4  ЦПК України, ст.ст. 22, 64, 152 ч.2 Конституції України, ст.1, 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року №2195-IV (із змінами та доповненнями), ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489- V, пп.2 п.41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"   від 28.12.2007 року №107-VI, ст.54 Закону України "Про державний бюджет на 2009р.", рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України « Про деякі питання соціального захисту окремих категорій  громадян» № 530 від 28.05.2008 р., п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року,   суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги -  задовольнити.

Визнати незаконними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії,  передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії,  передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з врахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з врахуванням виплачених сум.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області  в дохід держави (отримувач: УДК в м. Тернополі 22050000, р/р 31214259700002, код 23588119, МФО 838012) - 37(тридцять сім) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та апеляційної скарги - протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий – підпис

Копія вірна:

Суддя                                             Дуда О.О.