У К Р А Ї Н А
Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя
Справа № 2-199\2010 р.
Категорія 32
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
18 серпня 2010 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:
головуючого судді – Балюкової К.Г.,
при секретарі - Галій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Севастополя, Головного Управління Державного казначейства України в м.Севастополі, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури,
ВСТАНОВИВ :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними заявами до Прокуратури міста Севастополя (далі - Прокуратура м.Севастополя), Головного Управління Державного казначейства України в м.Севастополі (далі - ГУ ДКУ в м.Севастополі) про відшкодуванні матеріального збитку у розмірі 58 453 грн. та моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн., які завдані незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. Протягом розгляду, обидві справи були об’єднані у одне провадження. Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 24.01.2005 року слідчим прокуратури Нахімовського району м.Севастополя за фактом заволодіння чужим майном посадовими особами підприємства ЗАТ «НОРД», за ознаками злочину, передбаченого ст.191 ч.2 КК України було порушено кримінальну справу, 03.04.2005 року дану кримінальну справу за зазначеним фактом було порушено відносно неї, у той же день відносно неї було порушено кримінальні справи за ст.368 ч.3 КК України за фактом отримання хабарів від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, тоді ж їй було пред’явлено обвинувачення, потім протягом 3-х років тривало досудове слідство, яке закінчилося винесенням постанов про припинення кримінальних справ, у зв’язку із відсутністю в її діях складу злочинів.
Уточнивши протягом розгляду справи позовні вимоги, позивач вказувала, що у результаті неправомірних дій органів прокуратури та досудового слідства їй були спричинені, як значна матеріальна шкода, так і моральні страждання та хвилювання. Зазначала, що матеріальна шкода виразилася по-перше у втраті заробітку, тому що після порушення кримінальної справи підприємство фактично припинило свою діяльність, внаслідок чого вона просила стягнути у рахунок втраченого за період слідства заробітку суму у розмірі 45 570 грн., по-друге, вважала, що всі події, що сталися, а саме: пов’язані із порушенням кримінальної справи, проведенням слідчих дій, та строків, протягом яких все це відбувалося, значно відобразилися на її здоров’ї, змусивши її, до цього достатньо здорову людину, постійно звертатися до лікарів з приводу серцево-судинні хвороб, проходити лікування, як стаціонарно так і амбулаторно, витрачаючи на це значні кошті, у зв’язку з чим, просила стягнути у відшкодування шкоди здоров’ю суму у розмірі 15 550 грн. До цього ж, просила стягнути на її користь суму у відшкодування шкоди спричиненої їй під час виламування вхідної двері при проведенні обшуку, яка складається із витрат на ремонт пошкодженої двері у розмірі згідно акту від 16.08.2010р. 3210 грн. та вартості двох телефонів, які були пошкоджені безпосередньо при проведенні обшуку, транспортні витрати, пов’язанні із проїздом до місця проведення процесуальних дій у розмірі 2 500 грн. та витрати за надання їй правової допомоги під час проведення досудового слідства у розмірі 25 000 грн., відшкодувати витрати на оплату правової допомоги в при розгляді даної справи на загальну суму 8050 грн. Водночас, позивачка просила суд стягнути на її користь суму у відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн., мотивуючи її тим, що ці три роки кримінального переслідування фактично зруйнували її життя: вона втратила і улюблену роботу і бізнес, який приносив їй доходи, і здоров’я, і нормальні життєві стосунки. Позивачка стверджувала, що після зазначених подій вона стала хворою людиною, яка вимушена більшу частину свого часу приділяти поновленню свого здоров’я, спитує відчуття турботи, страху, безсилля перед владою, неможливість довести правду, яки не залишають її й досі, змушуючи постійно хвилюватися, турбуватися, пригадувати те що сталося. У зв’язку із наведеним, вважала свої вимоги цілком обґрунтованими та заснованими на вимогах діючого законодавства, а тому підлягаючими задоволенню у повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.03.2010 р. до участі у розгляді справи в якості співвідповідача було притягнуте Державне казначейство України як розпорядник коштів єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та судовому засіданні.
Представник Прокуратури в м.Севастополі у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, вважала за можливе стягнути у відшкодування моральної шкоди суму, розраховану відповідно до вимог ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування збитку, заподіяного громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», виходячи із одного мінімального розміру заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством, у задоволенні позовних вимог в іншій частині просила суд відмовити, тому що вважала їх як не заснованими на вимогах закону, так і недоведеними протягом розгляду справи.
Представник ГУ ДКУ в м.Севастополі та Державного казначейства України підтримала позицію Прокуратури м.Севастополя, вважаючи розміри заявлених позивачкою вимог недоведеними та неадекватними.
Вислухавши пояснення позивача та її представника, представників відповідачів, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, показання свідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У ході судового розгляду судом встановлено, що 24.01.2005 року старшим слідчим прокуратури Нахімовського району м.Севастополя за фактом заволодіння чужим майном посадовими особами підприємства ЗАТ «НОРД», за ознаками злочину, передбаченого ст.191 ч.2 КК України було порушено кримінальну справу № 755004.
03.04.2005 року дану кримінальну справу за зазначеним фактом було порушено відносно ОСОБА_1, у той же день відносно неї було порушено кримінальні справи за ст.368 ч.3 КК України за фактом отримання хабара від ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, зазначені кримінальні справи об’єднані у одне провадження.
До того ж, 03.04.2005 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ст.191 ч.3 КК України за фактом заволодіння грошовими коштами ЗАТ «НОРД», зазначена кримінальна справа також об’єднана до одного провадження з іншими.
04.04.2005 року ОСОБА_1 була притягнута як обвинувачена та їй було пред’явлено обвинувачення.
23.05.2006 року старшим слідчим Прокуратури м.Севастополя Точиліним Р.Ю. порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст.382 ч.1 КК України за фактом невиконання рішення суду.
26.05.2006 року кримінальні справи за фактами отримання хабарів, а також розкрадання майна ЗАТ «НОРД» порушені відносно ОСОБА_1 за ст.ст.368 ч.3, 191 ч.2,3 КК України постановою слідчого Прокуратури м.Севастополя припинені, у зв’язку із відсутність у діях ОСОБА_1 складів зазначених злочинів.
29.05.2006 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальних справ відносно ОСОБА_1 за ст.ст.364,366,191 КК України.
25 липня 2007 року у судовому засіданні в Нахімовському районному суді м.Севастополя державний обвинувач – помічник прокурора Єсауленко П.М. заявив клопотання про скасування Постанов від 26.05.2007 року та 29.05.2006 року, а також про направлення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.382 ч.1 КК України на додаткове розслідування.
Постановою Нахімовського районного суду м.Севастополя від 25.07.2007 року зазначені постанови були скасовані та кримінальна справа була повернута прокурору м.Севастополя для проведення додаткового розслідування.
18.09.2007 року ухвалою Апеляційного суду м.Севастополя постанову Нахімовського райсуду м.Севастополя від 25.07.2007 року скасовано, таким чином набрали чинності постанови про припинення кримінальних справ порушених відносно ОСОБА_1 по фактах одержання хабарів та розкрадання майна ЗАТ „Норд” за ст.ст.368 ч.3 та 191 ч.2,3 КК України від 26.05.2006 року та постанова про відмову у порушенні кримінальних справ відносно ОСОБА_1 за ст.ст.364,366,191 КК України від 29.05.2006 року, а кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.382 ч.1 КК України направлено до суду першої інстанції на новий розгляд зі стадії досудового слідства.
18.01.2008 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєні злочину, передбаченого ст.382 ч.1 КК України постановою ст.слідчого прокуратури м.Севастополя ОСОБА_7 припинено за відсутністю у її діях складу злочину.
03 червня 2008 року позивач у досудовому порядку врегулювання спору звернулася до Прокуратури м.Севастополя із заявою про відшкодування моральної шкоди, але відповіді не отримала, у зв’язку з чим, була вимушена звертатися до суду із захистом свого невизнаного та порушеного права.
Суд вважає що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відповідно до ст.1 якого, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно статті 2 п.2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Враховуючи наведене, та, приймаючи до уваги, що всі кримінальні справи, які порушувалися відносно позивачки, закриті у зв’язку із відсутністю у її діях складів злочинів, суд вважає, що в неї є усі підстави, передбачені Законом для звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди та вона є належним позивачем по заявлених вимогах.
Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що у наведених в статті 1 Закону випадках, громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Аналізуючи зміст вищенаведеної статті, суд дійшов висновку, що лише частина заявлених вимог є заснованими на законі та підлягаючими задоволенню , а саме стягнення витрат сплачених за надання юридичної допомоги та стягнення сум у відшкодування матеріальної шкоди за пошкодження вхідної двері квартири позивачки під час здійснення обшуку, моральної шкоди. При цьому розмір відшкодувань витрат на правову допомогу та спричиненої моральної шкоди, на погляд суду, підлягає відшкодуванню частково, оскільки суд вважає, що їх розмір, заявлений позивачем є значно завищеними та не підтверджений достатнім обсягом доказів на заявлені суми вимог в даній частині. Так в уточненнях до позовної заяви від 02.12.2008 року позивачем заявлені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 25 000 грн. (т.1 арк.с.67), проте в якості доказів цих витрат до матеріалів справи долучена лише одна квитанція до прибуткового касового ордеру на суму 5 000 грн. (т.1 арк.с.5), за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_8, а тому вимоги позову саме у такому розмірі підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, тому враховуючи, що будь-яких підтверджень оплати юридичної допомоги під час знаходження позивачки під слідством на суму 20 000 грн. позивачкою суду не представлено, суд вважає вимоги у цієї частині недоведеними, а тому і не підлягаючими задоволенню. Водночас, заперечення представника прокуратури щодо задоволення вимог про оплату правової допомоги і у розмірі 5 000 грн., у зв’язку з тим, що ордер адвоката ОСОБА_8 долучений до матеріалів кримінальної справи лише у 2007 році, тоді як квитанція про оплату допомоги датована 2005 роком, суд не може прийняти до уваги, тому що оплата проводилася позивачкою у період часу, коли кримінальна справа відносно неї була порушена, вона була притягнута в якості обвинуваченої, а тому в неї були усі підстави для звернення до адвокату за отриманням юридичної допомоги, до того ж долучення до матеріалів кримінальної справи ордеру адвоката ОСОБА_8 лише у 2007 році не спростовує доводів позивачки, що вона ще у 2005 році зверталася до нього та отримувала юридичну допомогу.
Також підлягаючими частковому задоволенню, суд вважає вимоги позову у частині відшкодування моральної шкоди. На думку суду є повністю доказаним той факт, що незаконне перебування під слідством протягом трьох років дійсно спричинило позивачці значні моральні страждання та хвилювання, які виразилися насамперед у постійних нервових стресах, хвилюванні за своє життя та життя своїх близьких, яки призвели до гіпертонічних кризів, загострення та посилення хвороб, необхідності у зв’язки з цим перебувати на стаціонарному лікуванні та проходити амбулаторне лікування, при цьому суд не може не звернути уваги на вік позивачки, в якому з особою гостротою сприймаються усі негаразди та лиха. Не викликає сумнівів у суду і той факт, що порушення кримінальної справи відносно позивача фактично зруйнували звичний устрій її життя, позбавивши її можливості реалізовувати себе як активну, заповзятливу, працездатну людину, із міцною громадською позицією, усі ці події що сталися негативно вплинули на її фізичний та психічний стан, внаслідок них вона легко роздратовується, стала образливою, неспокійною, такою, що легко доводиться до сліз. Необхідність постійно приймати участь у проведенні слідчих дій, не надавала можливості позивачці якось організувати її порядок денний, а такі слідчі дії як обшуки, яки відбувалися також у її близьких родичів, допити, очні ставки змушували її відчувати почуття принизливості, образи, повної незахищеності перед діями правоохоронних органів. Зазначені вище обставини підтверджуються письмовими доказами, зокрема копією медичної картки, долученої до матеріалів справи, відповідно до якої, у день обшуку у позивачки відбувся гіпертонічний криз та вона була госпіталізована до лікарні; у період перебування під слідством позивач дійсно постійно хворіла на серцево-судинні хвороби, неодноразово зверталася до невропатолога, а також показаннями свідків, яки згідно яких позивачку у місті знало велика кількість людей, тому понад усе їй прийшлося ще пройти через необхідність постійно оправдовуватися перед друзями, знайомими та просто оточуючими людьми, яким стало відомо про порушення відносно неї кримінальної справи, роз’яснювати їм дійсні причини її порушення, що викликало у неї додаткові хвилювання, спричиняло душевний біль та викликало занепокоєння щодо погіршення її репутації у місті, яка була позитивною та склалася внаслідок тривалих років її бездоганної праці.
Оскільки у судовому засіданні встановлений факт спричинення позивачці моральної шкоди, суд застосовує положення ч.5 ст.4 Закону, відповідно до якого відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. До того ж моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 13 Закону передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Позивачем був проведений розрахунок мінімального відшкодування моральної шкоди, який виходячи із мінімального розміру заробітної платні на час вирішення справи та тривалості перебування її під слідством, яке відбувалося з дня порушення кримінальної справи відносно позивачки 03.04.2005 р. по 18.01.2008 р., тобто 33 місяці 15 днів дорівнює 29748 грн., але оцінивши усі докази по справі в їх сукупності, враховуючи характер спричинення моральної шкоди, тривалість терміну протягом якого відбувалося слідство та іспитувала моральні страждання позивачка, а також значність наслідків, що відбулися у всіх сферах життя позивачки через знаходження її під слідством, які мають місце й на сьогоднішній день, що вбачалося також з емоційного стану позивачки при викладенні нею обставин справи під час судового розгляду, суд вважає що вимоги позову у цієї частині підлягаючими задоволенню у розмірі 90 000 грн. Визначаючи відшкодування у даному розмірі, суд вважає, що він відповідає суті правовідносин сторін, діянь відповідача та положенням Закону, тоді як сума заявлену позивачем у розмірі 1 000 000 грн. є занадто завищеною та незабезпеченою достатнім обсягом доказів на заявлений розмір. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету.
Вимоги у частині стягнення неотриманої заробітної платні за період знаходження під слідством у загальному розмірі 45 570 грн., на думку суду, не засновані на вимогах закону, а тому не можуть бути задоволенні виходячи з наступного. Позивач стверджує, що у результаті порушення кримінальної справи відносно неї, вона була переобрана загальними зборами акціонерів, усунена від виконання обов’язків, а тому не мала можливості працювати та отримувати заробітну платню, а тому заборгованість по зарплатні повинна бути їй відшкодована. Але ж Закон передбачає відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які втратила особа, саме внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури та суду, тоді як постанова про відсторонення позивачки від виконання посадових обов’язків органами досудового слідства та прокуратури не виносилася, від виконання обов’язків посадовими особами прокуратури та слідства вона не відсторонялася, фактично відсторонення її від роботи відбулося у зв’язку із внутрішніми виробничими суперечками та корпоративними спорами, пов’язаними із переділом власності на підприємстві.
Також обґрунтованими та належно доведеними як показаннями свідків щодо факту пошкодження робітниками органів внутрішніх справ при проникненні до житла позивачки для проведення обшуку, так й актом ПКФ „Росток” від 16.08.2010 р. щодо вартості відновлювальних робіт суд вважає вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 3210 грн. за пошкодження вхідної двері під час проведення обшуку у квартирі позивачки. Разом з цим вимоги в частині відшкодування вартості ушкоджених під час цього ж обшуку телефонів, відшкодування транспортних витрат у сумі 2500 грн. задоволенню не підлягають через ненадання позивачкою жодних доказів щодо вартості пошкоджених телефонних апаратів та розміру транспортних витрат.
На підтвердження вимог позову, щодо стягнення на користь позивачки витрат пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю у розмірі 15 500 грн., у підтвердження яких позивачем надані лікарняні листи, квитанції та чеки на оплату ліків, однак суд вважає за можливе відмовити в їх задоволенні, через недоведеність протягом розгляду справи наявності причинно-наслідкового зв’язку між незаконними діями прокуратури та слідства та виникненням хвороб, на які страждає позивачка. Як вбачається із Довідки Севастопольської міської лікарні №1 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні з 24.01.2005 по 07.02.2005 року із діагнозом, атеросклероз коронарних артерій, кардіосклероз атеросклеротичний, гіпертонічна хвороба другого ступеню, атеросклероз артерій головного мозку, дісціркуляторна енцефалопатія другого ступеню, аналізуючи перелік хвороб, які зазначені у довідці при виписці позивачки із лікарні, суд звертає увагу на те, що цей діагноз був встановлений позивачці ще до порушення кримінальної справи безпосередньо відносно ОСОБА_1, тоді як зазначені хворобі у своєї більшості є віковими хворобами, пов’язаними із звуженням судин та загальним порушенням кровообігу організму людини, і перебування у стресовому стані, могло лише загостити їх, а не стати причиною їх виникнення, водночас позивачем, доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв’язок між виниклими хворобами та незаконними діями органів прокуратури та слідства протягом розгляду справи суду не представлено.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати понесені нею при зверненні до суду. Вимоги у частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8050 грн. суд вважає завищеними, та розраховує суму зазначених витрат, виходячи з вимог Додатку до Постанови КМУ від 27.04.2006 р. № 590, таким чином з урахуванням участі представника позивача в усіх судових засіданнях по даній справі загальною кількістю 13 годин(888 х 40% х 13 годин) 4617,60 грн., складання їй позовної заяви (250 грн.) та заяви на звернення до прокуратури (150 грн.), суд вважає за можливе стягнути на користь позивача у відшкодування судових витрат, а саме витрат на правову допомогу при розгляді даної справи суму у розмірі 5017,60 грн.
Оскільки згідно ст.14 Закону сторони по справі від сплати судових витрат звільнені, тому витрати, понесені позивачем по сплаті держмита з відповідачів судом не стягуються.
На підставі ст.ст.29,55,56 Конституції України, ч.2 ст.1176 ЦК України, ст.ст.2,4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнового) шкоди», керуючись ст.ст.10,11,60,61,212,214,215,218 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на правову допомогу під час її знаходження під слідством суму у розмірі 5 000 грн., у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури суму у розмірі 90 000 грн., у відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 3 021 грн., у відшкодування витрат на оплату правової допомогу за даною справою у сумі 5 017 грн.60коп., а всього 103 038 (сто три тисячі тридцять вісім) грн. 60 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.
Суддя - підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя Балюкова К.Г.