У К Р А Ї Н А
Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя
Справа № 2-1429\2010
Категорія 19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
18 серпня 2010 року Ленінський районний суд м. Севастополя
в складі: головуючого – судді Балюкової К.Г.
при секретарі – Галій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за первинним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю,
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, 3-ті особи без самостійних вимог приватний нотаріус ОСОБА_4, орган опіки та піклування Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд
ВСТАНОВИВ :
Позивач, ОСОБА_1, 09.02.2009 р. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та уточнивши позовні вимоги, просить суд захистити її право власності і усунути з боку відповідачів та залежних від них осіб перешкоди в користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_1 Вимоги позову мотивовані тим, що відповідачі 20.02.2004 року продали їй вказану квартиру, зобов’язавшись виселитись та знятись з реєстраційного обліку за її адресою протягом одного дня, однак дотепер зареєстровані та проживають в квартирі, чим перешкоджають їй у повному обсязі користуватися своєю квартирою і порушують її права власника житла.
Відповідачі ОСОБА_3 із позов ОСОБА_1 не визнав, та 16.03.2009 р. пред’явив до неї зустрічний про визнання договору купівлі-продажу від 20.02.2004 року нікчемним, та відповідно таким, що не тягне виникнення правових наслідків. Зустрічний позов мотивований тим, що договір купівлі-продажу від 20.02.2004 року був укладений з порушенням ст.12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, зокрема без згоди органу опіки та піклування, оскільки в квартирі мав право користування його і ОСОБА_2 син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вважає, що укладенню цієї угоди сприяв приватний нотаріус ОСОБА_4, який не витребував від сторін правочину згоди органу опіки та піклування.
Протягом розгляду справи зустрічний позов був уточнений, та позивач за ним просив визнати договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20.02.2004 року, недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру. У зустрічному позові також викладена думка позивача за ним щодо відсутності пропуску ними строку позовної давності із посиланням на застосування до вимог щодо нікчемних правочинів строку позовної давності в 10 років, із зазначенням того, що про порушення своїх прав відповідач дізнався після вчинення ОСОБА_1 дій з їх виселення.
Позивач ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні підтримали вимоги первинного позову з викладених вище підстав, зустрічний позов не визнали як надуманий, просили суд також застосувати до вимог позивачів за зустрічним позовом наслідків пропуску строків позовної давності.
Відповідач за первинним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_2 та відповідачка за ними ОСОБА_3 до судового засідання повторно не прибули без повідомлення про причин неявки, про час та місце розгляду справи сповіщені належно. Визнаючи наявні матеріали справи щодо прав та обов’язків сторін достньоми, суд визнав за можливе розглянути справу в їх відсутність.
Представник 3-ї особи приватного нотаріуса ОСОБА_4 у судовому засіданні вказував на відсутність в діях нотаріуса при засвідченні спірної угоди порушень діючого на той час законодавства, оскільки норма, на порушення якої посилається ОСОБА_3 у зустрічному позову, не діяла на момент вчинення угоди і спірний правочин не вимагав отримання узгодження з органом опіки.
Представник 3-ї особи органу опіки та піклування Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя вважала зустрічні позовні вимоги необґрунтованими через відсутність існування на час укладання спірного договору у діючому на той час законодавстві вимог про обов’язкове надання органами опіки згоди на укладення такої угоди, оскільки у спірному житлі була не було частки, належної на праві власності неповнолітньому.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, знаходить вимоги первісного позову такими, що підлягають задоволенню, зустрічний позов таким, що задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що 20.02.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 згідно п.5,6 якого продавець ОСОБА_2) зобов’язалася знятися з реєстраційного обліку, звільнити відчужувану квартиру від наявних в ній речей і передати квартиру покупцю протягом одного дня разом з техпаспортом і ключами (а.с.28). При цьому, в той же день ОСОБА_3 підписав у нотаріуса заяву про його згоду на продаж його дружиною ОСОБА_2 придбаного в шлюбі майна – квартири АДРЕСА_1 (а.с. 122).
Право власності позивачки ОСОБА_1 на спірну квартиру зареєстровано в органах БТІ (а.с.7), що відповідає положенням ч.2 ст.331 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 у грудні 2007 року зверталась до відповідачів з вимогою виселитися та знятися з реєстраційного обліку (а.с.13,14), але останніми умови договору купівлі-продажу в цій частині не виконані.
Згідно довідки РЕП-17 (а.с.51) в спірній квартирі зареєстровані і проживають з 2001 року відповідачі по справі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Таким чином суду доведено, що право спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 в результаті розпорядження належною їм власністю на власний розсуд шляхом укладення угоди купівлі-продажу припинено - ст. 346 п.1 ЦК України, а право користування квартирою, в тому числі право їх неповнолітньої дитини, передбачене п.6 договору купівлі-продажу від 20.02.2004 року, закінчилось 22.02.2004 року.
На підставі викладеного суд доходить висновку про те, що правових підстав проживати в спірній квартирі відповідачі за первинним позовом та їх неповнолітня дитина не мають.
Суд знаходить правомірним заявлення відповідачами вимог про визнання недійсним нікчемного договору (незважаючи на те, що закон цього не потребує (ст. 215 ч.2 ЦК України), виходячи з того, що спірний договір вже виконаний, а тому потребує застосування наслідків недійсності.
Із зустрічної позовної заяви та доповнень до неї вбачається, що вимоги зустрічного позову засновані на порушеннях при укладенні спірного договору купівлі-продажу вимог діючого законодавства в частині захисту житлових прав неповнолітніх осіб. Однак, суд по результатах розгляду справи не вбачає підстав для задоволення цих вимог, виходячи з наступного.
Так, суд вважає безперечним, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до укладення договору купівлі-продажу 22.03.2006 р. як власники житла та член їх сімьї мали право користування квартирою АДРЕСА_1
Суд вважає, що позиція зустрічного позову ґрунтується на помилковому тлумаченні позивачем змісту статей 17 та 18 Закону України „Про охорону дитинства”, норми якого діяли на момент укладення спірного договору.
Так, стаття 17 цього Закону регулює тільки право власності дитини на майно і передбачає отримання дозволу на розпорядження від імені дитини її (дитини) майном.
Стаття 18 вказаного Закону гарантує захист права дитини на користування житлом, що є у власності чи в найму у її батьків. Частина третя цієї статті передбачає лише контроль органу опіки за додержанням батьками прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, що не означає отримання попередньої згоди органу опіки на продаж майна.
На правильність таких висновків суду свідчить також лист Міністерство юстиції України № 19-14-73 від 18.02.2004 року (а.с.126-127), а також позиція органу опіки та піклування Служби у справах дітей Ленінської РДА м. Севастополя, висловлена при розгляді справи та письмово (а.с.64,68,69).
З викладеного суд доходить висновку, що на час укладення договору купівлі-продажу від 20.02.2004 року попередня згода органу опіки на відчуження квартири, де має право користування неповнолітня дитина, не була передбачена. Отже і в діях нотаріуса, який посвідчував правочин, не вбачається порушень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.
Крім того, посилання у зустрічному позові на порушення при укладанні договору 20.03.2004 р. вимоги ст.12 Закону України „Про забезпечення захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, якою передбачена обов’язкова попередня згода органу опіки на відчуження майна, де неповнолітній має право користування, є неспроможними, оскільки вказаний закон набрав чинності лише 01.06.2006 року, тоді як згідно ч.2 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства не мають зворотної сили у часі.
Таким чином, нікчемність договору купівлі-продажу від 20.02.2004 року судом при розгляді справи не встановлена, відповідачами не доведена, тому підстав для застосування наслідків недійсності договору у суду не має. Отже, керуючись принципом презумпції правомірності правочину, закріпленому у ст.204 ЦК України, суд вважає спірну угоду правомірною.
На підставі доведеності неправомірність поведінки відповідачів через порушення ними умов договору та прав нового власника квартири, суд вважає, що згідно ст.391 ЦК України право нового власника ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 зі всіма залежними від них особами з квартири АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 понесені нею судові витрати: судовий збір в сумі 8,50 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи 7,50 грн., всього 15 грн.
На підставі ст.18 Закону України „Про охорону дитинства”, ст.203, 204, 391 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Первинний позов задовольнити.
Усунути для ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з усіма залежними від них особами з квартири АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рівних частках у відшкодування судових витрат суму у розмірі 15 грн., тобто по 7 грн.50коп. з кожного.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Ленінського районного
Суду м.Севастополя Балюкова К.Г.