Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.08.2021 Справа №607/4823/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря Савіцької О.П., представника позивача Вароди П.Б. , представника відповідача Кущака В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Варода П.Б. звернулася в суд із позовом до відповідача Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27 вересня 2014 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №44185608 з примусового виконання виконавчого листа №607/4591/13-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 22 липня 2014 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 69 160 гривень боргу та 117 268 гривень, а всього 186 428 гривень заборгованості по договору позики, та 1 656 гривень 80 копійок судових витрат по справі. 06 липня 2015 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №44185608 за виконавчим листом №607/4591/13-ц від 22 липня 2014 року на загальну суму 188 084 гривень 80 копійок та №47940767 за виконавчим листом №607/1322/15-ц від 10 червня 1015 року на загальну суму 89 908 гривень, тобто на загальну суму 277 992 гривень 80 копійок. У ході виконання вищевказаних судових рішень було реалізовано на електронних торгах майно, яке належало боржнику ОСОБА_4 , зокрема, однокімнатну квартиру загальною площею 32,8 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Згідно протоколу №112704 проведення електронних торгів від 31 серпня 2015 року вищевказану квартиру придбано переможцем електронних торгів часником №5 - позивачкою ОСОБА_2 , реєстраційний номер лота №90440. 10 листопада 2015 року державним виконавцем Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції складено акт про проведені електронні торги. 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. видане свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 на ім`я позивачки ОСОБА_2 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №607/18080/15-ц, визнано вищевказані електронні торги недійсними. При цьому скасовано протокол проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року, Акт про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №70 від 27 січня 2016 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, у справі №607/5644/20 стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 285 045 грн. 60 коп., переданих на виконання недійсного правочину. Оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року у справі №607/18080/15-ц, не було застосовано наслідків визнання правочину купівлі-продажу квартири недійсним, так як позивачем ОСОБА_2 не заявлялися вимоги про застосування реституції, позивач, скориставшись своїм правом та з посиланням на ст. 216 ЦК України, звернулася у 2020 році до суду з позовом до відповідача про повернення їй у натурі всього, що вона сплатила на виконання цього правочину, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 грудня 2020 року у справі №607/56448/20 задоволено на суму 280 045 грн. 60 коп. Оскільки з моменту визнання недійсним договору між сторонами на підставі судового рішення договірні правовідносини сторін з огляду на положення статей 216, 1212 ЦК України трансформувалися на обов`язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти, тобто на грошове зобов`язання, та у разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються 3 % річних та інфляційні збитки, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача кошти, нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов`язань щодо повернення безпідставно збережених коштів, за період часу з 03 травня 2017 року (дата набрання судовим рішенням про визнання договору недійсним законної сили) по 17 березня 2021 року (дата подання позову до суду) в розмірі 33 128, 00 грн. трьох процентів річних та 94 008, 76 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою судді від 23 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

25 травня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті.

09 червня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позов згідно якого відповідач Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) позову не визнає та просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 607/14056/15-ц, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 08 вересня 2015 року в частині задоволення скарги ОСОБА_4 визнання протиправними дій державного виконавця Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції щодо недотримання послідовності вчинення дій з оцінки належної ОСОБА_4 квартири по АДРЕСА_1 , а також зобов`язання Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції провести оцінку належної ОСОБА_4 квартири по АДРЕСА_1 з дотриманням визначеної послідовності дій відповідно до вимог ст.ст.58, 62 Закону України «Про виконавче провадження» щодо забезпечення права боржника на оскарження результатів як первісної оцінки, так і рецензії на оцінку, до направлення заявки на реалізацію майна на електронних торгах - скасоване. А відтак державний виконавець в ході визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів діяв в межах та у спосіб передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Будь-які судові рішення про неправомірність дій чи бездіяльності державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа №607/4591/13-ц виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 22 липня 2014 року та виконавчого листа №607/1322/15-ц виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 10 червня 2015 року відсутні. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача кошти, нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов`язань щодо повернення безпідставно збережених коштів за період часу з 03 травня 2017 року (дата набрання судовим рішенням про визнання договору недійсним законної сили) по 17 березня 2021 року (дата подання позову до суду). Проте позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення її права ОСОБА_2 було відомо ще 03 травня 2017 року з моменту винесення Апеляційним судом Тернопільської області ухвали від 03 травня 2017 року у справі №607/18080/15. Разом з цим, в період з 03 травня 2017 року по 13 лютого 2020 року ОСОБА_2 в Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо повернення грошових коштів не зверталася. Також, звертає увагу, що зобов`язання Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перед ОСОБА_2 виникло на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/5644/20 від 16 грудня 2020 року, яке постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року залишено без змін. Вказане рішення набрало законної сили 26 лютого 2021 року та з цього моменту слід нараховувати три проценти річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину. Разом з цим після набрання вказаним рішенням законної сили зобов`язання Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перед ОСОБА_2 виконане шляхом перерахування 13 квітня 2021 року грошових коштів в розмірі 285 045,60 грн. переданих на виконання недійсного правочину.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Кущак В.Б. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 серпня 2015 року відбулися електронні торги з продажу однокімнатної квартири загальною площею 32,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер лота 90440) за ціною 300 048,00 грн., з яких на рахунок продавця необхідно перерахувати суму в розмірі 285 045,60 грн. Переможцем торгів стала ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року.

В подальшому 21 серпня 2015 року та 14 вересня 2015 року ОСОБА_2 в рахунок оплати придбаного лоту на рахунок Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції було перераховано кошти на загальну суму 300 048,00 грн., що вбачається із відповідних квитанцій наявних у матеріалах справи.

27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. на підставі акта про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року, видано свідоцтво за реєстровим №70 на ім`я ОСОБА_2 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно №52167518 від 27 січня 2016 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 27 січня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_2 прав власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 834652461101).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року у справі №607/18080/15-ц визнано електронні торги, проведені 31 серпня 2015 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_1 - недійсними; скасовано протокол проведення електронних торгів № 112704 від 31 серпня 2015 року; Скасовано Акт про проведені електронні торги від 10 листопада 2015 року щодо реалізації реєстраційного номера лота 90440 - квартири АДРЕСА_1 ; скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 70 від 27 січня 2016 року, видане приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. на ім`я ОСОБА_2 щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Питання про повернення учасників прилюдних торгів у стан, який існував до їх проведення, судом не вирішувалося.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року у справі № 607/18080/15-ц рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2019 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року залишено без змін.

16 грудня 2020 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/5644/20, яке залишено без змін Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, стягнуто з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_2 285 045 гривень 60 копійок, переданих на виконання недійсного правочину.

Згідно повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника №99 від 14 квітня 2021 року, на виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2021 року у справі №607/5644/20 про стягнення з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_2 14 квітня 2021 року проведено примусове списання коштів в сумі 285 045,60 грн. переданих на виконання недійсного правочину, в сумі 2 850,45 грн. сплаченого судового збору, в сумі 5 700, 00 грн. витрат на правничу допомогу, що також підтверджується платіжними дорученнями №99 від 13 квітня 2021 року, №99* від 13 квітня 2021 року, №99. Від 13 квітня 2021 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинним на час проведення прилюдних торгів (далі - Закон № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 52 Закону № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).

Покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.

Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.

У випадку, якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, та стороною такого договору, а відтак, і продавцем є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16-ц (провадження № 61-31591св18).

Як вбачається з протоколу проведення електронних торгів №112704 від 31 серпня 2015 року продавцем зазначено Другий відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, а Державне підприємство «Інформаційний центр» лише надавало послуги з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

За змістом зазначеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) вказано, що у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскільки з набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом.

У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19) зазначено, що встановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19) вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку продавцем арештованого майна виступає орган державної виконавчої служби, який цього не заперечував, й та обставина, що після реалізації цього майна кошти були перераховані на рахунок стягувача, не позбавляє виконавчу службу статусу продавця у спірних правовідносинах, дотримання передбачених законодавством умов і порядку проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності цього правочину та у разі визнання прилюдних торгів недійсними сторони договору повертаються у первісний стан шляхом реституції, а тому з виконавчої служби на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти, сплачені нею за придбане майно. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, апеляційний суд виходив з того, що стаття 625 ЦК України застосовується виключно у разі порушення грошового зобов`язання. Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, що свідчить про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України.

У матеріальному законі (частина друга статті 625 ЦК України) визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 зазначено, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги. ЦК України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання. Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті. З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку). Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року № 265. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

У справі, яка розглядається, між Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, адже після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів щодо реалізації квартири у виконавчої служби виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) сплачені грошові кошти.

Викладене спростовує доводи сторони відповідача стосовно виникнення обов`язку Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо поверненню ОСОБА_2 грошових коштів саме з 26 лютого 2021 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 285 045 грн. 60 коп., переданих на виконання недійсного правочину, оскільки моментом з якого виникає такий обов`язок є набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними електронних торгів, тобто з 03 травня 2017 року.

Крім того, факт списання коштів в сумі 285 045 грн. 60 коп. на виконання рішення суду, після подання до суду даного позову, а саме 13 квітня 2021 року не звільняє відповідача від відшкодування збитків та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період зазначений позивачем.

Вирішуючи питання щодо періоду, за який слід стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, суд виходить з того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).

Тому право на звернення із позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченої заборгованості виникло у позивача 04 травня 2017 року, тобто на наступний день після набрання законної сили рішенням суду про визнання електронних торгів недійсними.

З даним позовом позивач звернувся 18 березня 2021 року, в той час як просить стягнути заборгованості за період з 03 травня 2017 року по 17 березня 2021 року

Таким чином період, який береться за основу розрахунку становить з 18 березня 2018 року по 17 березня 2021 року, тобто в межах строку позовної давності.

Виходячи з розрахунку проведеного судом за період з 18 березня 2018 року по 17 березня 2021 року розмір 3% річних становить 25 654,05 грн., інфляційні втрати - 56 467,41 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на підставі ст.625 ЦК України в сумі 82 121,46 грн., а у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог сторони позивача стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

15 березня 2021 року між ОСОБА_2 та адвокатом Вародою П.Б. укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до п.1.1 договору адвокат бере на себе зобов`язання на представництво інтересів Клієнта та надання професійної правничої допомоги у всіх судах України при вирішенні будь яких питань, які стосуються його прав, обов`язків та інтересів у справі за позовом клієнта до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину.

За надання професійної правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 7 000 гривень (п.3 Договору).

Із квитанції до прибуткового касового ордеру №215 від 15 березня 2021 року прийнято від ОСОБА_2 на виконання договору про надання професійної правничої допомоги від 15 березня 2021 року кошти в сумі 7 000 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в користь ОСОБА_2 5 000 грн. понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 137, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину - задовольнити частково.

Стягнути з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_2 25 654 (двадцять п`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн. 05 коп. трьох процентів річних та 56 467 (п`ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 41 коп. інфляційних втрат внаслідок неповернення грошових коштів, переданих на виконання недійсного правочину.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - с. Новосілка, Підволочиський район, Тернопільська область.

Відповідач: Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), код ЄДРПОУ - 40330164, місцезнаходження - вул. Кн. Острозького, 14, м. Тернопіль.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич