Справа № 931/136/21 Головуючий у 1 інстанції: Масляна С. В.

Провадження № 22-ц/802/1040/21 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Данилюк В. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу а позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2021 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31.10.2012 між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, заборгованості не погашала, унаслідок чого станом на 07.02.2021 утворилася заборгованість у розмірі 78945,93 гривень, з них: за простроченим тілом кредиту - 57718,17 гривень, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 21227,76 гривні.

Посилаючись на викладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неповерненням відповідачем кредиту. При укладенні договору сторони погодили всі істотні умови.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (78945,93 гривень) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 27 серпня 2021 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2012 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу позовних вимог, посилався на те, що в порушення умов договору від 31.10.2012 та положень статей 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов`язання за Договором не виконує у повному обсязі та станом на 07.02.2021 мала заборгованість за договором у загальному розмірі 78945,93 грн. При цьому, на підтвердження погодження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» надав до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Тарифів банку з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та Правила надання банківських послуг, розрахунок заборгованості та виписку з рахунку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк», на даний момент АТ КБ «ПриватБанк»).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір тіла кредиту, порядок нарахування процентів посилався на копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», розрахунок заборгованості та виписку з рахунку.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ця редакція договору, а не інша. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Звертаючись до суду з позовом, банк вказав, що підписанням заяви відповідач приєднався до Договору.

Проте, в анкеті-заяві від 31.10.2012 відсутні умови про розмір процентної ставки (а.с. 29).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.10.2012) до моменту звернення до суду з указаним позовом (березні 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.10.2012 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які АТ КБ «ПриватБанк» посилався як на підставу своїх вимог, на підставі статтей 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, апеляційний суд зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту.

Звертаючись до суду із цим позовом банк надав суду, зокрема, анкету-заяву від 31.10.2012, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку за період з 05.08.2013 по 23.10.2020, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням строку їх дії.

При цьому, банк стверджував, що згідно з випискою по карткових рахунках позичальник ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково виконувала свої зобов`язання щодо їх повернення.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Таким чином наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача ОСОБА_1 за виданим кредитом.

Висновок суду першої інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом не узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18) та від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 (провадження № 61-6279св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20).

Судом апеляційної інстанції на підставі виписки по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що банк, визначаючи кредитну заборгованість, до тіла кредиту зарахував не тільки кошти, які фактично були отримані боржником, але і списані з ініціативи банку за рахунок кредитних коштів проценти за користування кредитом, пеню, штрафи, унаслідок чого банк необґрунтовано збільшив заборгованість за тілом кредиту. Наведене підтверджується виписками по рахунку за період з 05.08.2013 по 23.10.2020 (а.с. 19-26).

Належить відмітити, що автоматичне списання коштів на погашення процентів, пені, штрафів, у разі виникнення заборгованості, передбачене Умовами і Правилами надання банківських послуг, які відповідачем не підписані, тому не можуть застосовуватись.

З виписок по рахунку апеляційним судом встановлено, що відповідач користувалася платіжною картою та використав кредитних коштів на суму 115315,33 грн., із них повернула 101485,67 грн., отже, сума неповернутого тіла кредиту становить 13829,66 грн.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, на підставі вимог частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 756/671/19, провадження № 61-12536св20.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог банку в частині стягнення тіла кредиту.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три відсотки річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані позивачем на суму боргу три відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що проведене належним чином виконання зобов`язання у спірних правовідносинах не відбулося, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що правовідносини сторін за кредитним договором не припинилися, відповідач як боржник не звільнений від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а банк як кредитор не позбавлений права на отримання сум 3% річних, передбачених статтею 625 цього Кодексу.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) і згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 отримала картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 термін дії останньої до грудня 2019 року (факт отримання карток відповідачем не оспорюється, а.с. 27). Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки (до грудня 2019 року), у межах цього строку позичальник зобов`язаний був повертати банку кредит.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання за період з 01.12.2019 по 07.02.2021 складає 493,32 грн. виходячи з розрахунку:

13829,66 грн. x 3 % x 31 : 365 : 100 = 35,24 грн. (за період з 01.12.2019 до 31.12.2019);

13829,66 грн. x 3 % x 366 : 366 : 100 = 414,89 грн. (за період з 01.01.2020 до 31.12.2020);

13829,66 грн. x 3 % x 38: 365 : 100 = 43,19 грн. грн. (за період з 01.01.2021 до 07.02.2021),

які й підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягнені заборгованості зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, тому згідно з приписами статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з ОСОБА_1 13829,66 грн. заборгованість по тілу кредиту та 493,32 грн 3 % річних, разом 14322,98 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

АТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до суду з позовом сплатило 2270 грн судового збору (а.с. 68), а за подання апеляційної скарги 3405 грн.( а.с. 93).

У зв`язку із частковим задоволенням позову та апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог, а саме 24,82%, тобто 563,41 грн. - за подання позовної заяви, а за подання апеляційної скарги - 845,12 грн.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 28 травня 2021 року в даній справі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 14322,98 грн. (чотирнадцять тисяч триста двадцять дві гривні 98 коп.) заборгованість по кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 563,41 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 845,12 грн. - за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: