Справа № 461/10325/20                                Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/811/1497/21                 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2021 року,-

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондаренко Віктор Геннадійович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики (борговою розпискою).

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у 2003 році позичив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, про що відповідач написав боргову розписку. Стверджує, що в подальшому після повернення 5000 доларів США боргова розписка була повернута відповідачу, а останній написав боргову розписку від 10 січня 2006 року про те, що отримав суму в розмірі 5000 доларів США, які зобов`язався повернути після продажу станків для шліфування коленвалів. Зазначає, що направив ОСОБА_3 листа з вимогою про повернення позиченої в нього суми коштів після того, як йому стало відомо про те, що відповідач реалізував вищезгадані станки, наприкінці травня – початку червня 2020 року, однак відповідач проігнорував його прохання, незважаючи на те, що лист був ним отриманий. Вказує, що відповідач не виконує та не намагається виконати зобов`язання за договором позики та не повертає позичених ним коштів. Вважає, що у зв`язку із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів має право на стягнення з боржника трьох відсотків річних від простроченої суми, що становить 2151 грн., які, на його думку, входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний, а не штрафний характер. Наголошує, що має право на стягнення з відповідача відсотків у розмірі 4302 грн. за користування коштами за період з 25 травня 2020 року по 24 листопада 2021 року відповідно до облікової ставки НБУ.

З наведених підстав просить:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.01.2006 року в сумі 148 303,00 грн., з яких: сума основного боргу – 141 850,00 грн., сума 3 % річних від простроченої суми – 2151 грн., сума відсотків за користування коштами за відповідний період – 4302 грн.;

-стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1483,03 грн.;

-стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондаренко Віктор Геннадійович, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Зазначає, що перебування боргового документа у кредитора свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Вказує, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Вважає, що розписка містить чітке зобов`язання про повернення грошових коштів, а повернення коштів в буквально змістовому значенні, на думку апелянта, передбачає їх попереднє отримання. Звертає увагу, що враховуючи контекст розписки, використання символу «$» в борговій розписці свідчить про те, що валютою зобов`язання є саме долар США, оскільки такий символ широко розповсюджений на грошових знаках, у пресі, діловому та особистому листуванні, рекламі, тощо та входить до стандарту Юнікод. Наголошує, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання, його сторони набувають обов`язків, які вони мають виконувати. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2021 року вирішено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судове засідання з розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2021 року призначено на 16 год. 30 хв. 16 серпня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

16 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що ціна позову становить 148 303,00 грн., що значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, явка в суд апеляційної інстанції не є обов`язковою, сторони можуть викладати свої доводи та аргументи на підтримання своєї позиції в апеляційній скарзі, поясненнях, відзивах на апеляційну скаргу, думка сторін щодо можливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження враховується судом, однак не є обов`язковою для суду при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.     

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст постанови складено 26 серпня 2021 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначено на 16 серпня 2021 року, датою ухвалення постанови є саме 26 серпня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондаренко Віктор Геннадійович, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем розписка не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки з її змісту не вбачається дата укладення договору позики, відсутня фіксація факту передачі грошових коштів в якості позики із зобов`язанням відповідача їх повернути, а також не зазначено строк та умови повернення коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Водночас, за змістом частин 1, 2 ст. 207 і ч.2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладенні договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України передбачає, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-1967 цс15.

Зі змісту наявної в матеріалах справи боргової розписки вбачається, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 5 000 доларів США після продажу станків для шліфування коленвалів.

При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання їх відповідачем, дати отримання коштів відповідачем.

На адресу відповідача направлено вимогу від 11 листопада 2020 року, в якій представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просив у семиденний строк з моменту її отримання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США на підставі боргової розписки від 10.01.2006 року, однак така не виконана відповідачем.

Крім того до матеріалів справи долучено лист від 07 жовтня 2020 року, в якому позивач визнає, що між сторонами виникли відносини спільної співпраці по придбанню двох шліфувальних станків з подальшою їх реалізацією з метою отримання прибутку.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Враховуючи наведене, аналізуючи зміст розписки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту передачі коштів відповідачу у борг, розписка не містить умови отримання ОСОБА_3  грошових кошів в розмірі 5 000 доларів США саме в позику, що є обов`язковою ознакою виникнення боргового зобов`язання.

Наявність у наданій позивачем розписці зобов`язань повернути кошти у розмірі 5 000 доларів США, не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що розписка містить чітке зобов`язання відповідача повернути кошти, а відтак є свідченням укладення саме договору позики, не заслуговують на увагу, оскільки в ній не містяться умови отримання ОСОБА_3 грошових коштів та не зазначено строк, на який кошти передаються в борг, що є істотними умовами договору позики, а зі змісту розписки вбачається, що обов`язок повернення коштів виникає у відповідача внаслідок продажу станків для шліфування коленвалів, а не у зв`язку з укладенням договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 лютого 2021 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 26.08.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.