РІШЕННЯ
Іменем України
17 серпня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ПАВЛІЧЕНКА С.В., КОЖУХ О.А.
при секретарях МЕДЯНИК Л.В., РОГАЧ І.І.
за участю представника відповідача Томчані С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу Справа № 22ц-3093/10 Номер рядка статистичного звіту: 57
Головуючий у І-й інстанції КОРОЛЬ Ю.А.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання неправомірними дій та стягнення заборгованості із соціальних виплат, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 28 квітня 2010 р., -
встановив:
ОСОБА_2 звернулася 13.07.2009 р. до суду із зазначеним адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міськради (далі – Управління), мотивуючи його наступним. Позивачка є матір’ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, їй у 2007 р. виплачувалася допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, визначеному як різниця між 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи і середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому КМ України. У 2008 р. допомога виплачувалася в розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше як 130,00 грн. Виплата за таким розрахунком здійснюється на підставі Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», проте – з порушенням ст. 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», відповідно до якої цей розмір визначено не меншим від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. і від 22.05.2008 р. визнано неконституційними відповідні норми законів про Держбюджет України на 2007, 2008 рр., що погіршували умови виплати зазначеної допомоги. З урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, установлених законом, борг із сплати допомоги за 2007 р. складає 1863,11 грн., за 2008 р. – 3648,28 грн., разом – 5511,39 грн. Позивачка у травні 2009 р. зверталася до відповідача за урегулюванням спірного питання і отримала відмову. Разом з тим вказувала, що строк звернення до адміністративного суду за захистом пропустила з поважної причини, дізнавшись про порушення своїх прав лише із засобів масової інформації. Діями відповідача позивачці завдано також моральну шкоду, компенсацію якої оцінює у 557,00 грн. Уточнивши вимоги, просила: визнати причину пропущення річного строку звернення до адміністративного суду за захистом поважною, поновити цей строк, визнати неправомірними дії Управління щодо відмови перерахувати розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та сплатити заборгованість; стягнути з відповідача на її користь заборгованість за цією допомогою в розмірі 5511,39 грн., допустити негайне виконання постанови в частині стягнення зазначеної допомоги за один місяць у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років – у сумі 557,00 грн., стягнути з відповідача на її користь 557,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також стягнути з відповідача у відшкодування сплачених судового збору – 3,40 грн., витрат по оплаті правової допомоги – 750,00 грн.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 28.04.2010 р. уточнений позов задоволено частково: визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради щодо призначеної ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбаченої ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» у розмірі, нижчому за встановлений законом прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років, – неправомірними; зобов’язано відповідача провести перерахунок призначеної позивачці допомоги по догляду за дитиною, встановленої ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, визначеному Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» і Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та виплатити їй недоплачену суму допомоги, починаючи з 13.07.2008 р. по 28.04.2010 р. Стягнуто з відповідача на користь позивачки сплачене держмито в розмірі 3,40 грн. У стягненні моральної шкоди, витрат по оплаті правової допомоги в розмірі 750,00 грн., а також у допущенні негайного виконання рішення щодо стягнення 557,00 грн. соціальної допомоги – відмовлено.
Відповідач порушує в апеляції питання про скасування постанови суду та повну відмову в позові. На думку апелянта, суд неправильно застосував до спірних правовідносин матеріальне право, а відповідач діяв правомірно і виплачував допомогу у встановлених законодавством розмірах. Крім того, позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду за захистом.
Позивачкою, а також в іншій частині постанова не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, який апеляцію підтримав, взявши до уваги, що позивачка про розгляд справи повідомлялася, до суду не з’явилася, про причини неявки не повідомила, розглянувши на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність позивачки, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Судом першої інстанції справа розглядалася за правилами адміністративного судочинства, засадами якого є диспозитивність, змагальність сторін, свобода надання ними доказів на підтвердження своїх вимог або заперечень, розгляд судом справи в межах заявлених вимог з можливістю виходу за ці межі лише з метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторони, про захист яких вона просить, сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами (ст.ст. 7, 11 КАС України в редакції на час вирішення справи). На час розгляду справи апеляційним судом застосовуються правила цивільного судочинства, відповідно до яких перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Аналогічні положення передбачені й ст. 195 КАС України.
Вимоги позивачки ґрунтуються передусім на нормах Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (назва Закону на момент народження дитини, далі – Закон № 2240-ІІІ), посилалась також на Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (далі – Закон № 2811-ХІІ)
Установлено, що ОСОБА_2 є матір’ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, термін відпустки по догляду за дитиною їй встановлено з 05.01.2006 р. по 10.10.2008 р., як застрахована працююча особа у квітні 2007 – жовтні 2008 рр. позивачка отримувала в Управлінні допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, не більшому за 144,10 грн. Ці факти стверджуються довідкою, виданою відповідачем 05.06.2009 р. за № 226 про розмір соціальних допомог (а.с. 7), матеріалами оглянутої апеляційним судом справи щодо призначення соціальної допомоги за особовим рахунком № 414473, іншими матеріалами справи і ніким не оспорюються.
25.05.2009 р. позивачка звернулася із заявою до відповідача, якою, посилаючись на Закон № 2240-ІІІ, просила перерахувати їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років за період з липня 2007 р. по жовтень 2008 р. (а.с. 9). Відповідач у задоволенні заяви відмовив (а.с. 10).
Спірні правовідносини регулюються законодавством про загальнообов’язкове державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та пов’язаним з ним законодавством щодо державної соціальної допомоги по догляду за дитиною.
Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – Основи), Закон № 2240-ІІІ установили, що застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування з особа має право на отримання матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності у разі настання відповідного страхового випадку (ст.ст. 3-5, ст. 25 ч. 1 п. 3, ст. 26 Основ, ст. 1, ст. 2 ч. 1 п. 2, ст. 4, ст. 29 ч. 1 п. 3, ст. 34 ч. 1 п. 4, ст. 35 ч. 1 п. 4, ст.ст. 42-44 Закону № 2240-ІІІ). Ці норми закону поширюються на позивачку.
Закон № 2240-ІІІ (ст. 43) у редакції, що була чинною у 2007 р., передбачав, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, не меншому розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, у даному випадку – для дітей віком до 6 років. Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 71 п. 7), що набрав чинності з 01.01.2007 р., дію ст. 43 Закону № 2240-ІІІ на 2007 рік було зупинено, а ст. 56 бюджетного Закону було встановлено, що у 2007 р. така допомога здійснюється у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому КМ України.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення дії ст. 43 Закону № 2240-ІІІ, а також абзац 3 частини 2 ст. 56 бюджетного Закону визнано неконституційними.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Розділ ІІ п.п. 24, 25), що набрав чинності з 01.01.2008 р., із ст.ст. 2, 4, 25, 26 Основ були виключені положення щодо державної соціальної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, із Закону № 2240-ІІІ також були виключені відповідні норми (зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 34, ст.ст. 42-44 Закону).
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) виключення вищезазначених положень із Основ і Закону № 2240-ІІІ визнано неконституційним.
Згадані рішення КС України мають преюдиціальне значення у даних правовідносинах. З урахуванням прийняття рішень КС України, норми Основ і відповідні їм норми Закону № 2240-ІІІ щодо права на отримання застрахованою особою допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, не меншому розміру встановленого законом прожиткового мінімуму, відповідно – для дітей віком до 6 років, відновили свою дію у періоди з 09.07. по 31.12.2007 р. і починаючи з 22.05.2008 р. У подальшому законодавчі рішення, які б припиняли чи зупиняли дію положень Основ і Закону № 2240-ІІІ щодо вищезазначеної соціальної допомоги, змінювали б передбачений законом розмір допомоги, не приймалися.
За змістом ст.ст. 3, 19, 46, ст. 92 ч. 1 п.п. 1, 6 Конституції України, держава відповідальна перед людиною за свою діяльність, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, соціальні виплати і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, охорони дитинства. Мінімальний розмір соціальної допомоги як державна соціальна гарантія встановлюється законом з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, не нижче від прожиткового мінімуму, що є базовим державним соціальним стандартом (ст.ст. 1, 2, 6, 16, 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Держава, її органи, посадові особи повинні діяти добросовісно, забезпечити громадянину можливість реалізації його прав і виконання обов’язків шляхом, зокрема, ясного, стабільного і несуперечливого врегулювання відповідних правовідносин, належного організаційного і матеріально-фінансового забезпечення відповідної діяльності. Врегулювання спірних відносин цим вимогам не відповідає.
Посилання відповідача на те, що позивачці вищезазначена допомога виплачувалася на підставі Закону № 2811-ХІІ і відповідних йому підзаконних актів, а тому – в належному розмірі, не ґрунтуються на законі. Право на одержання цієї допомоги виникло у позивачки на підставі Закону № 2240-ІІІ, тоді як Закон № 2811-ХІІ у редакції, що була чинною у 2005-2007 рр., регулював питання надання допомоги особам, не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування і теж встановлював розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не менший розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (ст.ст. 13, 15). У подальшому бюджетними законами на 2006-2008 рр. умови виплати цієї допомоги неодноразово змінювалися, розмір – зменшувався, можливості її отримання ускладнювалися та обмежувалися. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 відповідні положення бюджетного закону на 2007 р. визнавалися неконституційними поряд з положеннями, що стосувалися Основ і Закону № 2240-ІІІ.
Тому доводи відповідача про належну виплату позивачці допомоги з урахуванням дії ст. 15 ч. 1 і п. 3 Прикінцевих положень Закону № 2811-ХІІ у відповідних редакціях, їх змін Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 56, ст. 71 п. 14), «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Розділ ІІ п. 23), не можуть бути взяті до уваги. Йдеться про передбачене законом джерело існування дитини для забезпечення мінімально можливого її рівня життя.
Наказом Мінсоцзахисту України від 06.12.2006 р. № 453 функції призначення та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам були від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності передані з 2007 р. органам праці та соціального захисту населення. Цими органами призначення і виплата допомоги здійснювалася згідно із Порядком призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою КМ України від 11.01.2007 р. № 13 (п.п. 1, 2), що був чинним у 2007 р., Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим Постановою КМ України від 27.12.2001 р. № 1751 (п.п. 17-24), за яким допомога виплачується з 2008 р. як застрахованим, так і не застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування особам, Законом № 2811-ХІІ (ст. 5).
Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивачці у 2007 році визначався з урахуванням законодавчих положень, що були в подальшому визнані неконституційними, а у 2008 р. – без урахування Рішення КС України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008, а також приписів Конституції України, зокрема, ст.ст. 22, 64, та Законів України, що мають вищу юридичну силу порівняно з підзаконними нормативно-правовими актами КМ України та відомств. Протягом квітня 2007 – жовтня 2008 рр. щомісячний розмір допомоги був меншим порівняно з тим, який би враховував мінімальні розміри відповідного прожиткового мінімуму на 2007 - 2008 рр. встановлені бюджетними Законами на 2007 рік (ст. 62 – 463,00 грн.), на 2008 рік (ст. 58 – 557,00 грн.). Відповідач неправомірно спірні соціальні виплати не нараховував і не виплачував.
Закон України № 2240-ІІІ визначає асигнування з Державного бюджету України як одне з джерел фінансування витрат на виплату державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 19). Такий спосіб фінансування узгоджується з положеннями ст. 4 Закону № 2811-ХІІ.
Управління як юридична особа публічного права (ст. 81 ЦК України) є ланкою єдиної загальнодержавної системи соціального захисту населення і виконує покладені на нього державою функції відповідно до закону, Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000, та з урахуванням Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою КМ України від 30.05.2007 р. № 790, інших актів законодавства. Управління є належним відповідачем у справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв вірне рішення щодо власне права позивачки на перерахунок допомоги, проте, не застосував Закон № 2240-ІІІ, який належало застосувати до спірних правовідносин і посиланням на який позивачка мотивувала позов. Посилання апелянта на неналежну, в т.ч. міжвідомчу, врегульованість питань фінансування, на відсутність, на його думку, підстав для його відповідальності за неправомірні дії тощо – необґрунтовані й не можуть бути підставою для порушення визначених Законами України прав позивачки. Суд, визнавши право позивачки на отримання проханої допомоги за період після досягнення дитиною трирічного віку та визнавши відповідні дії Управління неправомірними, прийняв рішення, що не ґрунтується на законі і, крім того, безпідставно вийшов за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що позивачка рішення суду не оскаржує, питання про застосування судом першої інстанції норм ст.ст. 99, 100 і, зокрема, ст. 99 ч. 4 КАС України, апеляційний суд не оцінює.
Відтак, з урахуванням ст. 303 ч. 1 ЦПК України, на підставі ст. 308, ст. 309 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції у частині вирішення позову з порушенням вимог закону скасувати, і за період з 13.07.2008 р. по 10.10.2008 р. вимоги позивачки задовольнити. В решті постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. 2 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, Законом України від 18.02.2010 р. № 1691-VI, апеляційний суд –
вирішив:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 28 квітня 2009 р. у частині відмови в позові про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 13.07.2008 р. по 10.10.2008 р., а також у частині задоволення позову за період з 11.10.2008 р. по 28.04.2010 р. – скасувати. Вимоги про визнання неправомірними дій відповідача та про перерахунок і доплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в період з 13.07.2008 р. по 10.10.2008 р. задовольнити: визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, які полягали у відмові здійснити перерахунок і виплату позивачці допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобов’язати відповідача зробити перерахунок нарахованих сум допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» до рівня не менше прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» для дітей віком до 6 років, та забезпечити її виплату за період з 13 липня 2008 року по 10 жовтня 2008 року включно.
В решті постанову суду – залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді