УХВАЛА
Іменем України
19 серпня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів КЕМІНЯ М.П., ПАНЬКА В.Ф.
при секретарі МЕДЯНИК Л.В.
за участю помічника прокурора м. Мукачева Чепурової І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу Справа № 22ц-3294/10 Номер рядка статистичного звіту: 53
Головуючий у І-й інстанції КУЦКІР Ю.Ю.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. за позовом прокурора м. Мукачева М. Хилі в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за не використану відпустку, за апеляційною скаргою прокурора м. Мукачева М. Хилі на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 червня 2010 р., -
встановив:
Прокурор м. Мукачева 26.05.2009 р. звернувся в інтересах ОСОБА_3 до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, мотивуючи його наступним. З листопада 2005 р. по липень 2006 р. ОСОБА_3 був найманим працівником у приватного підприємця ОСОБА_4 Проте, останній трудові відносини із працівником не оформив, трудовий договір із ним не уклав, облік його роботи не вів, заробітну плату офіційно не виплачував, передбачених законодавством відрахувань з неї не здійснював. Постановою Мукачівського міськрайсуду від 15.05.2008 р. ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 172 ч. 1 КК України, кримінальну справу закрито. У кримінальній справі ОСОБА_3 показав, що відповідачем йому було запропоновано роботу начальника пилорами, обіцяно щомісячну зарплату в розмірі 1500,00 грн., він роботу виконував, за що поетапно отримував зарплату і всього за 5 місяців одержав 2300,00 грн. Ґрунтуючись на цих даних, позивач вказував, що за 4 місяці (01.2006 – 10.05.2006 р.) відповідач заборгував працівнику 7200,00 грн. зарплати, а також 1200,00 грн. за невикористану повну і додаткову відпустку, на яку працівник мав право після відпрацювання шести місяців. Просив ці суми стягнути на користь ОСОБА_3
Справа розглядалася судом неодноразово. Останнім рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16.06.2010 р. у позові відмовлено.
Прокурор порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та ухвалення нового – про задоволення позову. На думку апелянта, позов обґрунтований, доведений, а суд порушив норми матеріального та процесуального права і не мав підстав для відмови в позові.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, яка апеляцію підтримала, розглянувши на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність інших учасників процесу, які про розгляд справи належно повідомлялися, до суду не з’явилися, обговоривши доводи сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності. Висновки суду вірні та відповідають обставинами справи.
Як убачається з постанови Мукачівського міськрайонного суду від 05.05.2008 р., ОСОБА_3 протягом листопада 2005 – липня 2006 рр. працював у приватного підприємця ОСОБА_4 без укладення трудового договору, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 172 ч. 1 КК України, справу закрито за спливом строків притягнення особи до кримінальної відповідальності (а.с. 5). При цьому, в постанові про зміну обвинувачення від 14.05.2008 р. прокурор констатував, що крім показань потерпілого щодо домовленості з ОСОБА_4 про оплату праці у розмірі 1500,00 грн. щомісячно, ця обставина ніякими доказами не підтверджена, а ОСОБА_4 це заперечив, тому обвинувачення за ст. 175 ч. 1 КК України є невірним (а.с. 35-37). З листа Територіальної державної інспекції праці у Закарпатській області від 09.01.2008 р. № 05-10/001 випливає, що за період з листопада 2005 р. по 10 травня 2006 р. працівник мав би отримати мінімальну заробітну плату у розмірі 2172,20 грн. (а.с. 34). Актом перевірки № 07-03-022/0457 від 29.04.2010 р. зазначена інспекція встановила, що ОСОБА_3 працював у ОСОБА_4 без оформлення трудового договору з 07.11.2005 р. по 10.05.2006 р. і не отримував зарплату з січня по 10 травня 2006 р. (а.с. 102-103).
Закладаючи позов в інтересах ОСОБА_3, прокурор на підставі наявної у нього інформації, посилаючись на Закон України «Про відпустки», інші положення трудового законодавства, просив стягнути конкретно визначені суми заробітної плати (7200,00 грн.) та компенсації за невикористану відпустку (1200,00 грн.).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог, на підставі поданих сторонами належних і допустимих доказів, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору (ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 22, 24 КЗпП України, трудовий договір ОСОБА_3 з ОСОБА_4 належало укласти у письмовій формі. Працівник, влаштовуючись на роботу, повинен діяти розсудливо, передбачаючи наслідки, потребу забезпечення своїх прав та враховувати, що закон покладає на сторони трудового договору не лише права, а й обов’язки. Регулювання питань оплати праці та відпочинку працівника пов’язується з належним укладенням трудового договору (Глави V, VII КЗпП України). Зазначеному відповідають і положення Законів України «Про оплату праці» (ст.ст. 1, 3, 5, 15, 21, 23, 24 та ін.), «Про відпустки» (ст.ст. 1, 2, 6, 9, 21-23 та ін.).
У передбаченому законом порядку трудовий договір між сторонами не було укладено, а відтак і усі необхідні умови та параметри роботи (час прийняття на роботу і звільнення, оплата праці, відпустка тощо) – не були встановлені. Наявні дані щодо оплати праці ОСОБА_3, його відпустки – суперечливі та не ґрунтуються на документах. За обставинами справи, як роботодавець не виконував свого обов’язку щодо врегулювання трудових відносин, оплати праці, здійснення належних відрахувань з неї, так і працівник діяв погоджуючись тривалий час із такими умовами роботи та одержуючи певні кошти. Дані про сплату ОСОБА_3 самостійно з цих коштів податку з доходу фізичної особи – немає.
Оскільки ніякі нарахування оплати праці та облік роботи офіційним порядком не здійснювалися, відповідних доказів позивачем не надано, то не може йтися і про встановлення та стягнення заборгованості з оплати праці та компенсації за невикористану відпустку. Позов ґрунтується на припущеннях, а захист права не може бути здійснено в обраний позивачем спосіб.
Суд правильно застосував до спірних правовідносин норми трудового законодавства, дав належну оцінку доказам і з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов висновку про необхідність відмови в позові. Тож на підставі ст. 308 ЦПК України апеляцію, яка рішення суду не спростовує, слід відхилити, рішення суду – залишити без змін.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора м. Мукачева М. Хилі відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 червня 2010 р. – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Судді