Справа № 2-4219

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня  2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіці Крим у складі: головуючій судді Кулєшової О.І., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд про розірвання шлюбу з відповідачем з тих підстав, що останні півтора роки вони не підтримують подружні відносини, проживають в однієї квартирі у різних кімнатах, не ведуть спільного господарства. Відповідач вихованням дітей не займається. Вважає, що їх шлюб носить формальний характер, родина розпалась остаточно, примирення між ними неможливо. Вона втратила почуття любові та поваги до чоловіка.    

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, вважає, що їх сім’ю ще можливо зберегти. Пояснив суду, що вони одружені з 1989 року, та весь цей час їхні відносини будувалися на почуттях любові, взаємоповаги та довіри. Після смерті вітчима ОСОБА_1 дійсно між ними виникали тимчасові сварки. У справжній час існує конфлікт  у нього з тещею, а не з дружиною. Вважає, що всі труднощі, які виникли зараз, мають тимчасовий характер, а їхнє подружнє життя налагодиться. Він не втратив почуття любові та поваги до своєї жінки. Крім того, в них є неповнолітня донька, вихованням якої вони займаються разом.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові повинно бути відмовлено за наступних підстав:

Згідно зі ст. 112 СК України, - суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 1989 року. Від спільного життя мають повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9), та неповнолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).

Позивач стверджує, що родина розпалась остаточно, наполягає на розірванні шлюбу.

Як встановлено судом, сторони проживають разом у різних кімнатах, однак позивач не надала суду  достатніх доказів у підтвердження розпаду родини остаточно.

Таким чином, суд вважає, що та обставина, що зараз між позивачем та відповідачем виник конфлікт, не свідчить про те, що їхня сім’я розпалася, та що вони не мають спільних прав і обов’язків один до одного.

Суду не було надано жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених у ч. 2 ст. 112 СК України. При цьому позивач не посилається і на дійсні причини позову про розірвання шлюбу, адже тимчасове припинення відносин є тільки наслідками певного непорозуміння у сім’ї і самі по собі не вказують на неможливість збереження шлюбу.

Відповідач усі доводи позивача спростовував, вважає, що розлад в їх сім’ї має тимчасовий характер, він не втратив почуття любові та поваги до своєї дружини.

Пояснення позивача у судовому засіданні, на думку суду, не може являтися безперечним доказом того, що сім’я розпалася та не може бути збережена.    

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім’ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.  

Враховуючи всі обставини по справі, те, що у сторін є неповнолітня дитина, суд вважає, що ніяких доказів того, що майбутнє спільне життя подружжя та збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, що мають істотне значення, суду не представлено, а тому суд вважає, що між сторонами можливе примирення.

Дані обставини мають суттєве значення для майбутнього збереження шлюбу та сім’ї, в зв’язку з чим, суд вважає, що в позові слід відмовити.  

    На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 105, 110-112 Сімейного кодексу України,

ВИРІШИВ:

В позові  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу  – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

СУДДЯ