Справа № 2-3122/2010 р.                                                                                                                                                                                                

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      25 серпня 2010 року        Слов`яносербський районний суд в складі:

      головуючого  судді                                      Кобзій Т.І.,

      при секретарі                                                Мінка Н.О.,

      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Слов`яносербськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  Управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області про визнання незаконними дій, рішення відповідача, що порушують права позивачки на справедливу суму одноразової компенсації по втраті годувальника, та зобов`язання відповідача вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

        29 червня 2010 року позивачка  звернулася до суду з позовом до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Слов ` яносербському районі Луганської області, посилаючись на ту обставину, що вона є вдовою учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок хвороби, пов’язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Її чоловік був військовослужбовцем і мав статус інваліда війни 2-ї групи, тому вона має статус члена сім `ї інваліда війни. Відповідно до ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація за шкоду, заподіяну здоров `ю, сім`ям, які втратили годувальника   повинна виплачуватися  у розмірі 60 мінімальних заробітних плат.  Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент  втрати годувальника. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня смерті потерпілого. Відповідач  виплатив їй одноразову  їй в 1999 році в сумі 379,30 грн., хоча та той час мінімальна заробітна плата складала 74 грн., і відповідно сума компенсації повинна була скласти 4440 грн..  На звернення до відповідача про перерахунок компенсації  позивачка отримала відповідь від 20.10.2009 року про відмову в перерахунку. Вважає, що оскільки відповідач своєчасно не виплатив їй належну суму одноразової компенсації, вона має право вимагати від відповідача сплати компенсаційної виплати, виходячи із встановленої на сьогодні суми мінімальної заробітної плати, яка становить з 1.07.2010 року 888 грн., тобто в сумі 52900,70грн..  Посилаючись на ту обставину, що виплати здійснюються, виходячи з мінімальної заробітної плати на момент виплати, позивачка просить  суд визнати дії відповідача в недонарахуванні та виплаті суми одноразової компенсації сім `ї, яка втратила годувальника, незаконними, і зобов’язати відповідача зробити перерахунок     та виплату одноразової компенсації по втраті годувальника в сумі не менше ніж 60 мінімальних заробітних плат на день виплати за вирахуванням сплаченої суми 379,30 грн..    

В судове засіданні позивачка не з’явилася,  надіслала до суду заяву розглянути справу за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з’явився, просив суд розглянути справу за відсутності представника, у своїх запереченнях посилається на наступне.

ОСОБА_1 у зв’язку з втратою годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, управлінням праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації була виплачена одноразова компенсація у грудні 1999 року, яка передбачена ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.071996 року – 379 грн. 30 коп.. Ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами та доповненнями передбачено, що одноразова компенсація сім`ям, які втратили годувальника,   виплачується  у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Разом з тим, постановою Верховної Ради України №49/96 від 20.02.1996 року передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати здійснюються в розмірах, які діяли станом на 1.02.1996 року. Станом на 1.02.1996 року розміри вищезазначеної компенсації визначені Постановою Кабінету Міністрів України  від 10.01.1996 року №35. а з 01.08.1996 року розміри цих виплат встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836, в т.ч. одноразова компенсація сім`ям, які втратили годувальника, -37930 крб., та батькам померлого – 18950 крб., що відповідно складає : 379 грн. 30 коп. та 189 грн. 50 коп.. Згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» порядок застосування цього закону визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок і було визначено постановою Кабінету Міністрів №836 від 26.071996 року, у відповідності з яким і проведена виплата позивачці одноразової компенсації. Ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент   виплати компенсації, тому  не згодні і з сумою розрахунку одноразової допомоги, оскільки мінімальна заробітна плата  на момент виплати компенсації складала 74 грн.. Крім того, ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність, в межах якої особа може звернутися до суду за захистом порушеного права, три роки, тому позовні вимоги позивачки не можуть бути задоволеними.

У зв’язку з  чим просить у задоволенні позову відмовити.

За заявою сторін розгляд справи проводиться за їх відсутності.

У зв’язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, судове засідання проводиться без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності  з ч.2 ст. 197 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    У судовому засіданні встановлено, що позивачка є  дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_2, смерть якого настала внаслідок хвороби, пов’язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС що підтверджується довідкою №2/95 від 9.12.1999 року. Зв’язок смерті ОСОБА_2 з захворюванням, пов’язаним  з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, підтверджується  експертним висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної комісії від 30.11.1999 року.  В грудні 1999 року позивачці була призначена та виплачена  відповідачем одноразова компенсація за померлого годувальника в розмірі 379 грн. 30 коп..      В жовтні  2009 року  позивачка звернулася до управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації  з заявою, в якій просила  провести перерахунок  компенсації  відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .

В листі Управління праці та соціального захисту населення за № 3480 від 20.10.2009 року зазначено, що для перерахунку  одноразової грошової компенсації позивача немає законних підстав.

Суд вважає таку відмову в перерахунку розміру  компенсації неправомірною.

Згідно ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами та доповненнями передбачено, що одноразова компенсація сім`ям, які втратили годувальника,   виплачується  у розмірі 60 мінімальних заробітних плат..

    В порушення вищезазначеного Закону відповідач у грудні 1999 року виплатив позивачці одноразову компенсацію, як  сім`ї, яка втратила годувальника, в сумі 379 грн. 30 коп. з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України  №836 від 26 липня 1996 року.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист  громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

           Обґрунтування відповідачем своєї позиції посиланням на постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року  «Про компенсаційні виплати особам,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» спростовується приписами пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист  громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплати встановлюють більші соціальні гарантії для позивачки, тому відповідно  до вимог ст. 92 Конституції України, суд не приймає до уваги розмір компенсації, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996  року.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України (№ 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), який неодноразово розглядає проблеми, пов’язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати дії відповідача в недонарахуванні та виплаті суми одноразової компенсації сім `ї, яка втратила годувальника, незаконними, і зобов’язати відповідача зробити перерахунок     та виплату одноразової компенсації по втраті годувальника позивачці в сумі 60 мінімальних заробітних плат за вирахуванням сплаченої суми 379,30 грн.. Разом з цим, вимоги позивачки в частині нарахування компенсації, виходячи з мінімальної заробітної плати 888 грн.,  суд вважає безпідставними. У відповідністю зі ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  розмір мінімальної заробітної плати  визначається на момент   виплати. В даному випадку одноразова компенсація позивачці була виплачена в грудні 1999 року. Тому розмір грошової компенсації позивачці необхідно визначити із мінімальної заробітної  плати на грудень 1999 року.  

Посилання відповідача на пропущення позивачкою строку позовної давності є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 268 ЦК У позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров ` я або смертю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. ст. 10,11, 60, ч.2 ст. 197 , ст.ст. 212, 214 293 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Слов’яносербської районної державної адміністрації Луганської області  здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової компенсації по втраті годувальника , у розмірі 60 мінімальних заробітних плат на момент виплати, з зарахуванням виплаченої суми.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Слов`яносербський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу   протягом  десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                      Кобзій Т.І.