СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
КОПІЯ
Постанова
Іменем України
17 вересня 2007 року | Справа № 20-11/110 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача за первинним позовом, відповідача за зустрічним позовом:
- Єфремова Лариса Олексіївна, довіреність №11074/285 від 05.10.2006, відкрите акціонерне товариство "Мусон";
відповідача за первинним позовом, позивача за зустрічним позовом:
- Храбров Андрій Олександрович, довіреність №б/н від 01.07.2005, закрите акціонерне товариство "Агробудпром",
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Агробудпром" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 07.08.2007 у справі №20-11/110
за позовом відкритого акціонерного товариства "Мусон" (вул. Вакуленчука, 29,Севастополь,99053)
до закритого акціонерного товариства "Агробудпром" (вул. Гєловані, 11-41,Севастополь,99040)
про стягнення заборгованості
за зустрічним позовом закритого акціонерного товариства "Агробудпром"
до відкритого акціонерного товариства "Мусон"
про зобов'язання повернути майно та стягнути заборгованість,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, відкрите акціонерне товариство "Мусон", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, закритого акціонерного товариства "Агробудпром", про стягнення заборгованості в розмірі 12935,01 грн.
Ухвалою суду від 05.03.2007 зустрічна позовна заява закритого акціонерного товариства "Агробудпром" про повернення майна та стягнення суми заборгованості була прийнята до провадження та об'єднана зі справою №20-11/110 для спільного розгляду.
Рішенням господарського суду міста Севастополя позов відкритого акціонерного товариства "Мусон" (далі за текстом –ВАТ „Мусон”) задоволено в повному обсязі, зокрема, стягнуто з закритого акціонерного товариства "Агробудпром" на користь відкритого акціонерного товариства "Мусон" 12935,01 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, закрите акціонерне товариство "Агробудпром" (далі за текстом –ЗАТ „Агробудпром”) звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
В якості підстав для скасування судового акту відповідач за первинним позовом вказує порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також ті обставини, які не враховані судом при прийнятті оскаржуваного рішення, зокрема, невиставлення рахунків за договорами в порядку, встановленому останніми, не досліджено питання з приводу сплати електричної енергії, у тому числі з огляду на зміст документів, наданих ЗАТ „Агробудпром” суду, а також відсутності погодження відносно об’єму спожитої електроенергії між сторонами за відповідний період.
Апелянт також зазначив у скарзі, що відмова в задоволенні зустрічних позовних вимог є необгрунтованою, оскільки факт передачі позивачу за первинним позовом відповідного майна в рахунок погашення існуючої заборгованості підтверджується наявними в справі матеріалами, а виконання робіт з ремонту приміщень цеху корпусу №63 –відповідними розрахунково-фінансовими документами, які також надані суду, а застосування судом позовної давності не є правильним з огляду на свободу вибору умов цивільних (господарських) правовідносин, якщо немає прямої заборони, встановленої Законом.
В судовому засіданні представник ЗАТ „Агробудпром” підтримав апеляційну скаргу, представник ВАТ „Мусон” заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№15936 від 14.09.2007).
Переглянувши рішення господарського суду першої інстанції на підставах та за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія апеляційного суду встановила наступні обставини справи.
01.07.2001 ВАТ „Мусон” (орендодавцем) і ЗАТ „Агробудпром” (орендарем) укладено договір оренди №82-А нежитлового приміщення в корпусі №63 площею 528,48 м2, розташованого за адресою: вул. Вакуленчука 29, м. Севастополь (далі за текстом –Договір).
Термін дії договору, визначений сторонами до 01.07.2004, продовжено до 01.04.2005 згідно з угодою №3 до Договору.
Відповідно до пунктів 3.1 –3.3 Договору встановлена орендна плата в розмірі 1893,82 грн. на місяць. 01.10.2004 сторони змінили розмір орендної плати, який з 01.10.2004 склав 3732,62 грн. на місяць.
Згідно з угодою №4 до Договору термін його дії продовжено до 01.06.2005, а розмір орендної плати з 01.04.2005 сторонами погоджено в сумі 8368,60 грн. на місяць, ПДВ у тому числі з урахуванням індексу інфляції.
Пунктом 3.3 Договору сторони встановили, що орендна плата вноситься на р/рахунок ВАТ „Мусон” у трьохденний строк після одержання відповідного рахунку, але не пізніше 10 числа, що наступного за звітним періодом.
Судом першої інстанції встановлено, що орендодавець за Договором свої обов'язки виконав належним чином, що підтверджується актом №1/82 від 01.08.2001 приймання-передачі майна в оренду.
Судом також встановлено, що 01.04.2003 тими ж сторонами укладено договір №154-3 про надання послуг з обслуговування електромереж і відшкодування витрат за електроенергію, воду й теплову енергію (далі за текстом –Договір 2).
Обов'язки за Договором 2 також виконані позивачем за первинним позовом, про що свідчать виставлені відповідачеві рахунки №345 від 15.03.2005 та №502 від 15.04.2005.
В свою чергу, відповідачем за первинним позовом, обов'язки за Договором 1 та Договором 2 виконав неналежним чином, у зв'язку з чим з’вилась заборгованість у розмірі 12636,76 грн.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що позивач виставив відповідачеві вищевказані рахунки на оплату орендних платежів і відшкодування послуг за користування енергоресурсами на суму відповідно 5911,58 грн. і 8092,14 грн., при цьому рахунок №345 від 15.03.2005 відповідач оплатив частково в сумі 1366,96 грн. платіжним дорученням №101 від 01.04.2005 р., у зв'язку з чим, з’явилась заборгованість у сумі 12636,76 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача в судовому порядку.
За змістом частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з орендаря стягується плата, розмір якої встановлюється договором оренди.
Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Враховуючи встановлені обставини та приймаючи до уваги зазначені матеріально-правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість заявлених первинних позовних вимог та правільність застосування місцевим господарським судом відповідних норм матеріального та процесуального права.
При цьому судова колегія звертає увагу, що доводи скарги фактично не спростовують висновків суду першої інстанції і не забезпечені належними доказами у відповідності до правил статей 34, 35 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вимог апелянта в частині скасування оскаржуваного рішення у зв’язку з незаконною відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог ЗАТ „Агробудпром”, судова колегія має зазначити таке.
За зустрічним позовом ЗАТ „Агробудпром” просило стягнути з ВАТ „Мусон” вартість майна, переданого останньому за актом від 22.04.2005, мотивуючи свої вимоги тим, що при припиненні Договору 1, воно залишило позивачеві за первинним позовом майно в рахунок орендних платежів, яке перебувало в орендованому приміщенні, однак ВАТ „Мусон” сплату отриманого майна не здійснив і продовжує безпідставно ним користуватися.
Вивчивши матеріали справи, судова колегія встановила, що акт від 22.04.2005, на який апелянт посилається в обґрунтування своїх вимог, є за своїм змістом актом про передачу позивачем майна з оренди, у зв'язку із припиненням дії Договору 1. Даний документ підписано начальником відділу праці й екології ВАТ „Мусон” Кричковим Г.П. При цьому печатка ВАТ „Мусон” в акті відсутня.
Апелянтом не надано належного у розумінні вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказу одержання ВАТ „Мусон” від ЗАТ „Агробудпром” вищевказаного майна. Як правильно зазначив суд першої інстанції, в якості такого доказу (за змістом Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” №996-ХІV від 16.07.1999) має бути надана відповідна накладна із вказівкою найменування матеріальних цінностей, які передаються відповідній юридичній особі, їхня кількість і вартість за одиницю, а також доручення, видане представникові вказаної особи на одержання цих цінностей.
Також правильним та таким, що відповідає обставинам справи, є й висновок місцевого господарського суду про відсутність повноважень у начальника відділу охорони праці та єкологичной безпеки Кричкова Г.П. на приймання від імені ВАТ „Мусон” зазначеного майна від орендаря за Договором, з огляду на аналіз змісту Статуту вказаної юридичної особи та тієї обставини, що на момент підписання відповідного акта передачі майна, генеральним директором призначено Плотка В.Г., підпис якого на останньому відсутній.
Статтею 246 Цивільного кодексу України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Частина друга статті 207 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
При цьому тільки наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.
Таким чином, доводи апелянта в цій частині також не є обгрунтованими та такими, що підтверджені належними засобами доказування.
Щодо вимог ЗАТ „Агробудпром” про сплату підрядних робіт, виконаних в орендованому приміщенні у вересні 2002 року на суму 5000,00 грн., судова колегія має зазначити, що посилання апелянта на незаконність відмови в задоволенні даних вимог та необгрунтованість застосування судом першої інстанції позовної давності, є неспроможним, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 332 Цівильного кодексу України (в редакції 1963 року) за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу з завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
При цьому істотними умовами договору є обсяг виконуваних робіт, вартість робіт, строки виконання.
Дослідивши матеріали справи (у тому числі акт приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2002 року за типовою формою №КБ-2в; а.с. 24, т.1), судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що як випливає з локального кошторису, не вказано найменувань ані замовника ані виконавця, кошторис не містить назви об'єкту та вказівки щодо його місцезнаходження, а документи, додані до матеріалів справи в якості доказів виконання робіт, не затверджені та не підписані уповноваженими особами від імені ВАТ „Мусон”.
Статтею 71 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року встановлено строк позовної давності три роки, що вказує на пропущення останнього ЗАТ „Агробудпром”, яке мало можливість звернутися за захистом своїх майнових прав до вересня 2005 року.
Таким чином, місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог, які за своїми підставами є необгрунтованими.
Судом також вірно вирішено питання щодо розподілу судових витрат згідно з правилами статей 44, 49 вказаного кодексу.
З врахуванням вищенаведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування законного рішення. Висновки суду відповідають дійсним обставинам у справі, нормам матеріального права, підтверджуються наявними матеріалами справи, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Севастополя від 07.09.2007 у справі №20-11/110 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „Агробудпром” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді Ю.М. Гоголь
Н.П. Горошко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Ю.В. Борисова