Справа № 2- 101  / 10

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

05 серпня      2010  року  Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого      судді  Яковенко Н.Л.,

при секретарі       Залєвській Я.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Полтаві справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної в м. Полтаві ради, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності на гараж, зобов’язання вчинити дії, треті особи – Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», Полтавська міська рада, Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області, Управління земельних ресурсів та земельного кадастру, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1 11 грудня 2008 року звернувся  до суду з позовом про визнання права власності на гараж, зобов’язання виділити земельну ділянку.

    В поданій до суду заяві, яку неодноразово змінював та доповнював, посилався на те, що відповідно до рішень виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради та Полтавської міської ради по вулиці Затонського було виділено земельну ділянку для створення автогаражного кооперативу, але такий кооператив зареєстровано не було. Позивач за договором купівлі-продажу, який  укладено в простій письмовій формі, придбав у ОСОБА_2 цегляний гараж, який був побудований на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради по АДРЕСА_1.

    Звернувшись до бюро технічної інвентаризації  для отримання свідоцтва про право власності, позивач отримав письмову відмову. Звертався також до Управління з питань містобудування та архітектури, але також отримав відмову. Тому вимушений звертатися до суду.

    Просив  суд визнати право власності на гараж, побудований згідно з рішенням  виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради депутатів трудящих № 359 від 27 травня 1975 року в масиві гаражів по вул. Затонського в ряду зліва на право за НОМЕР_1 за ним, просив зобов’язати архітектурний відділ  виконкому Київської районної в м. Полтаві ради винести на розгляд сесії Київської  районної в м. Полтаві ради питання про виділення йому окремої земельної ділянки під вказаний гараж за рахунок (в складі) земельної ділянки, виділеної раніше під забудову всього масиву гаражів майбутнього (але не створеного) кооперативу.  Просив також зобов’язати Управління з питань містобудування та архітектури м. Полтави присвоїти окрему  поштову адресу гаражу, побудованому згідно з рішенням № 359 від 27 травня 1975 року в масиві гаражів по вул. Задонського в ряду зліва на право за НОМЕР_1.

    В судовому засіданні позивач повністю підтримав подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини. Вважає, що набув право власності на гараж як у зв’язку з договором купівлі-продажу, так і згідно з набувальною давністю.

    Інші особи до суду своїх представників не направили, будучи повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

    Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши зібрані в справі докази,  приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом,  рішенням виконкому Київської районної ради депутатів трудящих м. Полтави від 27 травня 1975 року № 359 затверджено список членів кооперативу гаражів по вул. Затонського, при цьому позивач до сказаного списку включений не був.

Також встановлено, що 01 серпня 1996  року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено простий письмовий договір, згідно якого позивач придбав цегляний гараж НОМЕР_1 разом з прибудовою в масиві гаражів колишнього гаражного кооперативу по вул. Затонського у м. Полтаві.

Відповідно до ст. 224 ЦК України 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 225 ЦК України 1963 року встановлено, що право продажу майна, належить власникові.

Як встановлено судом та підтверджено поясненнями позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні, правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно – гараж відсутні як на ім’я ОСОБА_1, так і на ім’я  ОСОБА_2

За таких обставин, відсутні будь-які підстави вважати,  що до ОСОБА_1 перейшло право власності на гараж за договором від 01 серпня 1996 року від його власника, оскільки право власності ОСОБА_2  не підтверджено жодним доказом.

За відсутності документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно, воно не могло  бути об’єктом цивільно-правових угод, спрямованих на його відчуження.

 Тому суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що він набув право власності за договором купівлі-продажу є безпідставними.

Статтею  220 ЦК України,  на яку посилається позивач в поданій до суду позовній заяві, передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується  письмовими доказами, і відбулося повне або часткове  виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення,  суд може визнати  такий договір дійсним.

    За нормами Закону України „Про нотаріат”  відсутність правовстановлюючих документів та технічних довідок-характеристик на предмет договору – в даному випадку приміщення гаража, є перешкодою для нотаріального посвідчення угоди.

    На підставі викладеного суд приходить до висновку, що посилання позивача ОСОБА_1 на норми ч. 2 ст. 220 ЦК України є безпідставними.

    Згідно з ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.  

Відповідно до п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 р., а п. 8 цих положень встановлено, що правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.

    У зв’язку з цим посилання позивача на те, що нього виникло право власності на гараж в силу ст. 344 ЦК України не заслуговують на увагу.

    Також судом встановлено, що спірний цегляний гараж  по вул. Затонського в місті Полтаві  є 1975 року побудови, але жодна проектна документація на нього відсутня.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 4  ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як встановлено судом, державна реєстрація права власності на цегляний гараж за НОМЕР_1 по АДРЕСА_1  відсутня.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони  збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети,  або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.      Особа,  яка  здійснила  або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На  вимогу  власника  (користувача)  земельної ділянки суд може визнати  за  ним  право  власності  на  нерухоме  майно,  яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як встановлено судом, гараж було збудовано не позивачем ОСОБА_1, а іншою особою, при цьому  земельна ділянка позивачу в користування чи у власність  для будівництва гаража не виділялася.

Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним  права власності на гараж, побудований згідно з рішенням  виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради депутатів трудящих № 359 від 27 травня 1975 року в масиві гаражів по вул. Затонського в ряду зліва на право за НОМЕР_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню. З цих же підстав не підлягають  задоволенню і вимоги про зобов’язання архітектурного  відділу  виконкому Київської районної в м. Полтаві ради винести на розгляд сесії Київської  районної в м. Полтаві ради питання про виділення йому окремої земельної ділянки під вказаний гараж та  зобов’язання Управління з питань містобудування та архітектури м. Полтави присвоїти окрему  поштову адресу гаражу, побудованому згідно з рішенням № 359 від 27 травня 1975 року в масиві гаражів по вул. Задонського в ряду зліва на право за НОМЕР_1.

        Відповідно до ст. 88 ЦК України у зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають йому   відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.209, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до Київської районної в м. Полтаві ради, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності на гараж, зобов’язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий                 (підпис)             Н.Л.Яковенко

Суддя                                     Н.Л.Яковенко