УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 5642/10 Головуючий в 1 інстанції - Грищенко В.М.
Категорія - 57 Доповідач - Приходченко А.П.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Демченко Е.Л., Волошина М.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська
на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання рішень незаконними,
В С Т А Н О В И Л А:
Управління Пенсійного фонду України в Індустріапльному районі м. Дніпропетровська (далі УПФУ) звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2010 року скасувати та ухвалити нову, якою відмовити позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначеною постановою позовні вимоги задоволено частково.
Суд визнав неправомірною бездіяльність УПФУ щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком
Суд зобов’язав УПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 304-1 ЦПК України апеляційна скарга розглядається за наявними у справі матеріалами без виклику осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що позивачка народилася у ІНФОРМАЦІЯ_1 році, є особою, на яку поширюється дія абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-1У та має статус дитини війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.
Зокрема, ст.1 цього Закону передбачено, що дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону № 2195-1У дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-1У – мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Отже, відповідно до положень вище зазначених законів пенсія позивачки за віком повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
У 2006 році підвищення пенсії дітям війни могло бути впроваджене за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порідку визначеному Кабміном України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року.
Однак, такі умови не настали, а тому підвищення пенсій не здійснювалося.
Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, - було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст.111 Закону №489-У.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», з урахуванням ст.111 цього Закону, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року не настало право на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а таке право виникло лише з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року спірні правовідносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01.01.2007 року, тобто відповідач зобов’язаний був нараховувати та виплачувати державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, а розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється, згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з дійсних обставин справи та у відповідності зі ст.ст. 99,100 КАС України обґрунтовано поновив порушені права позивачки.
З урахуванням вище наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги п ідлягають задоволенню в частині строку з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції, в силу ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Приведені в апеляційній скарзі доводи УПФУ не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська – відхилити.
Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
СУДДІ