Суддів: Бідочко Н.П., Матківського Р.Й.
Секретаря: Вінтоняк О.І.
Апелянта: ОСОБА_1
Представника апелянта: ОСОБА_2
Позивачки: ОСОБА_3
Третьої особи: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Підмихайлівської сільської ради, треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним рішення Підмихайлівської ради та визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Підмихайлівської сільської ради, треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання незаконним рішення Підмихайлівської ради від 29.01.1999 року та визнання права власності на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_1
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що місцевий суд допустив неповноту при розгляді справи, неправильно встановив обставини справи та дав їм невірну оцінку. Так, судом не взято до уваги той факт до спірне будинковолодіння відносилось до категорії ’’колгоспний двір’’, а тому частки кожного члена цього двору станом на 1991 рік були рівними - по 1/3 частині. Крім того, ніким не оскаржувалися ні рішення, ні свідоцтво про право власності на спірне будинковолодіння, видане батькові ще в 1994 році, як на особисте майно. Вважає, що суд безпідставно позбавив його права власност на Ѕ частину будинковолодіння, яке істотно змінилося після видачі йому свідоцтва, оскільки ним проведено добудову. Тому просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В засіданні Апеляційного суду апелянт та його представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали, позивачка, третя особа представник третьої особи вимоги скарги заперечили.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що спірне будинковолодіння відносилося до суспільної групи ’’колгоспний двір’’, в тому частки кожного члена є рівними. Оскільки позивачка не втратила частки у майні цього двору, то сторонам належить по Ѕ його частині.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що спірне будинковолодіння в АДРЕСА_1/ до 01.01.1996 року відносилось до суспільної групи ’’колгоспний двір’’,а з 01.01.1996 – 2000 р.р. – рахується робітничим двором.
Згідно рішення райвиконкому № 174 від 09.11.1088 року дане будинковолодіння було зареєстроване на праві особистої власності за батьком сторін - ОСОБА_6 та на його ім.’я було видане свідоцтво про право власності, яке сторонами не оспорюється.
Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько сторін, після якого відкрилася спадщина по закону, на яке претендує тільки позивачка та відповідач, оскільки інші спадкоємці вибули із даного господарства і на свої частки в даному господарстві не заявляли і не претендують ні як бувші члени колгоспного двору, ні як спадкоємці по закону.
Відповідно до Закону України ’’Про власність’’, який діяв на час виникнення спірних правовідносин і норми якого поширюються до правовідносини щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року і на яке мають право ті члени двору, які до зазначеної дати не втратили права на його частку, з 15.04.1991 року відбулося усуспільнення колгоспної власності у спільну сумісну власність, а тому майно, що було придбане внаслідок спільної праці сім’ї, стало їх спільною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою між ними.
Судом встановлено, що позивачка не була зареєстрована у спірному будинковолодінню, однак згідно зібраних по справі доказів вона постійно, безвиїздно проживала в цьому господарстві, разом із батьками та братом брала участь у веденні спільного господарства колгоспного двору, про що не заперечує і відповідач, підтвердили свідки та треті особи –їх рідні брат та сестра, а тому вона не втратила права на частку у майні колгоспного двору.
Тому є правильним висновок суду першої інстанції про те, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільній сумісній власності у даному будинковолодінні є рівними, оскільки станом на 15.04.1991 року кожному із членів колгоспного двору: ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належало по 1/3 частину в майні колгоспного двору, а після смерті батька його частка порівну була розприділена між ними по Ѕ його частині.
За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на Ѕ частину у спірному будинковолодінні.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, після смерті батька, 15.01.1999 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право власності на спадшину за законом на Ѕ частину даного будинковолодіння /а.с.14/, а згідно рішення Підмихайлівської сільської ради № 3 від 29.01.1999 року йому видано ще одне свідоцтво про право на особисту власність від 29.01.1999 року на Ѕ частину в цьому ж будинковолодінні.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення виконкому від 29.01.1999 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності на Ѕ частину у спірному будинковолодіння було видане ОСОБА_1 незаконно, оскільки порушувало законні права та інтереси позивачки. Тому суд обґрунтовано визнав дане рішення та свідоцтво незаконними. При цьому не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1на те, що на час видачі йому свідоцтва про право власності на спадщину було одне майно, а тепер є інше, яке ним побудовано, оскільки сарай під літ.’’Д’’, згідно довідки ОБТІ /а.с.19/ є самочинно побудований, а два побудовані навіси не впливають на частки в спірному майні, а при проведенні в подальшому реального розподілу цього будинковолодіння можуть бути враховані.
Також не заслуговують посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що оскільки рішенням райвиконкому № 174 від 09.11.1988 року, на підставі якого було видано в 1994 році свідоцтво про право власності на ціле будинковолодіння на їх батька, позивачкою не оспорюється, а тому після визнання незаконним виданого на його ім’я рішення Підмихайлівської сільської ради № 3 від 29.01.1999 року та свідоцтва про право власності після смерті батька він прийняв спадщину, а тому йому належить ціле будинковолодіння, оскільки судом першої інстанції, виходячи із принципу диспозитивності, визначеному в ст.11 ЦПК України, даному факту судом дано належну оцінку. Крім того, згідно архівного витягу із рішення райвиконкому № 174 від 09.11.1988 року вбачається, що право власності на спірне будинковолодіння було оформлено на батька сторін ОСОБА_6, в якому зазначено про те що це колгоспний двір із наявністю в ньому долей /а.с.118/.
За наведених обставин рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст. ст.307,308, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Калуського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуюча: В.М.Вакарук
Судді: Р.Й.Матківський
Н.П.Бідочко