ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
УХВАЛА
"18" вересня 2007 р. | справа № 20-7/184 |
Колегія суддів господарського суду міста Севастополя у складі:
Головуючого - Ілюхіної Г.П.,
Суддів - Шевчук Н.Г.,
- Євдокимова І.В.
при секретарі –Пасіченко Ю.В.
за участю представників:
від позивача –Магара Н.М., юрисконсульт, довіреність № 319 від 10.04.2007;
від відповідача –не з'явився,
від третіх осіб –Ребчук І.С., довіреність ВСЕ № 521628 від 16.12.2005; Михайлюк Ю.В., довіреність ВСЕ № 521629 від 16.12.2005 (ВАТ „Укртелеком” в особі Севастопольської філії);
–Полетаева Г.І., провідний юрисконсульт, довіреність б/н від 22.02.2007 (ДП „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим”),
–не з'явився (Фонд державного майна України),
розглянувши адміністративну справу
За Державної організації „Севастопольська регіональна
адміністративним державна телерадіокомпанія”
позовом (99011, м. Севастополь, вул. 4-та Бастіонна, 1)
представник Магарра Наталя Миколаївна (99011, м. Севастополь, вул. 4-та Бастіонна, 1)
до відповідача Міністерства транспорту та зв’язку України
(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14)
треті особи, Фонд державного майна України
які не заявляють (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)
самостійних вимог на
предмет спору
на стороні позивача:
представник Сазонов Олександр Вікторович (99008, м. Севастополь, майдан Повсталих, 6)
Державне підприємство „Радіотелевізійний
передавальний центр АР Крим”
(95015, м. Сімферополь, вул. Батуріна, 13)
представник Полетаева Ганна Іванівна (95015, м. Сімферополь, вул. Батуріна, 13)
треті особи, Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком”
які не заявляють в особі Севастопольської філії
самостійних вимог на (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 15)
предмет спору
на стороні відповідача:
представники Ребчук Ірина Сергіївна (м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, 45-5)
Шкурат Юрій Володимирович (м. Севастополь, вул. А. Кесарева, 8/1, кв.19)
про визнання частково недійсним наказу від 25.03.2003 № 54 Державного комітету зв’язку та інформатизації України „Про передачу нерухомого майна ВАТ „Укртелеком” (Севастопольська дирекція) у частині передачі будівлі під станцію Алтай, розташованої за адресою: м. Севастополь, Історичний бульвар, без номеру, яка значиться у додатку до наказу під порядковим номером 50, згідно до свідоцтва про право власності від 24.11.2004 визначену під номером 4 -
ВСТАНОВИВ:
14.05.2007 Державна організація „Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія” звернулась до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом (вх.№ 1237) до Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання частково недійсним наказу від 25.03.2003 № 54 Державного комітету зв’язку та інформатизації України „Про передачу нерухомого майна ВАТ „Укртелеком” (Севастопольська дирекція) у частині передачі будівлі під станцію Алтай, розташованої за адресою: м. Севастополь, Історичний бульвар, без номеру, яка значиться у додатку до наказу під порядковим номером 50, згідно до свідоцтва про право власності від 24.11.2004 визначену під номером 4, з посиланням на статтю 12 Закону України „Про господарські товариства”.
Клопотанням (вх.№16033) позивач в порядку статей 49, 53 Кодексу адміністративного судочинства України про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Севастопольської філії (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 15), в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим” (95000, м. Сімферополь, вул. Батуріна, 13), Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) (арк.с.37).
Ухвалою від 15.05.2007 позовна заява залишена без руху в порядку статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України з підстави невідповідності позовної заяви вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (арк.с.1-2).
16.05.2007 позивач на виконання ухвали суду від 15.05.2007 в порядку статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України надав матеріали з виправленими недоліками адміністративного позову (вх. №16491) (арк.с.40).
Розпорядженням В.о. голови суду № 40 від 16.05.2007 для розгляду вищезазначеної справи створено колегію у складі:
суддя Ілюхіна Г.П. –головуючий;
судді Шевчук Н.Г., Євдокимов І.В. –члени колегії (арк.с.43-44).
Ухвалою суду від 16.05.2007 відкрито провадження у справі, прийнято рішення про призначення підготовчого провадження та проведення попереднього судового засідання з метою всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку в порядку статті 110 Кодексу адміністративного судочинства України, в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Севастопольської філії та на стороні позивача: Фонд державного майна України та Державне підприємство „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим” (арк. с. 45-48).
Ухвалою суду від 06.06.2007 в порядку пункту 2 частини першої статті 121, пункту 4 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче попереднє провадження у адміністративній справі зупинено строком до 07.08.2007 до 11 год. 30 хв. (арк.с.112-115).
Ухвалою суду від 07.08.2007 строк зупинення провадження по справі продовжено до 18.09.2007 та призначено судовий розгляд по адміністративній справі в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (арк.с.164-167).
Відповідач в запереченнях на адміністративний позов (вх.№32164) проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених в них, основні з яких полягають в тому, що Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” було створено відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.21993 № 210 наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України (правонаступником якого є відповідач згідно з Указом Президента України № 881 від 16.07.2004) від 27.12.1999 № 155, з виданням наказу № 155 згідно зі статтею 21 Закону України „Про власність” та статті 12 Закону України „Про господарські товариства” ВАТ „Укртелеком” стало власником цілісного майнового комплексу, на базі якого воно було утворено; Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов’язків корпоратизованого підприємства; вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом; просить відмовити в задоволенні позовних вимог та розглянути справу у відсутність його представників (арк.с.209-211).
Третя особа (Фонд державного майна України) в поясненні по справі (вх.№26522) зазначив, що ДО „Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія” не перебуває в управління Фонду державного майна України, договір оренди на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. 4-та Бастіонна, 1-А, Фондом державного майна України не укладався; просить розглянути справу у відсутність свого представника (арк.с.174).
Третя особа (ВАТ „Укртелеком” в особі Севастопольської філії) в письмових поясненнях на позов (вх.№25755) позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених в них, основні з яких полягають в тому, що спірна будівля знаходилась на балансі Севастопольського виробничого вузлу зв’язку; в результаті реорганізації підприємства на його базі створено два підприємства: ДППС „Севастопольпошта” та ДРЕС „Севастопольтелеком”; спірна будівля була передана ДПЕС „Севастопольтелеком”, яке входило до складу об'єднання „Укртелеком”; розпорядженням Севастопольської міської Ради № 1633-р від 22.07.1996 „Про надання підприємствам, установам і організаціям земельних ділянок для обслуговування існуючих будівель та споруд за результатами інвентаризації фактичним землекористувачам” СДПЕС „Севастопольтелеком” було виділено в постійне користування земельну ділянку площею 0,038 га, а 24.01.2997 виданий державний акт 1-КМ № 003327 на право постійного користування землею; в 1996 році підприємство зв’язку надало будівлю в тимчасове користування Севастопольському об’єднанню телебачення і радіомовлення (СРГТРК), продовжуючи при цьому нести витрати по утриманню спірної будівлі, в тому числі –податку на землю; Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України № 2 від 16.04.198 „Про реорганізацію державних підприємств електрозв’язку” на базі державних підприємств зв’язку, що входили до складу об'єднання „Укртелеком”, створено УДПЕС „Укртелеком”; Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України № 150 від 23.12.1999 був затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу УДПЕС „Укртелеком”, до складу якого включено будівлю по вул. 4-а Бастіонна, 1 в м. Севастополі; Назаком Державного комітету та інформатизації України № 155 від 27.12.1999 „Про створення ВАТ „Укртелеком” на базі цілісного майнового комплексу УДПЕС „Укртелеком” та відповідно до пункту 11 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 було створено ВАТ „Укртелеком”, засновником якого був Державний комітет зв’язку та інформатизації України; в преамбулі цього Положення зазначено, що воно прийнято на виконання Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” від 15.06.19993 № 210/93; Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України № 54 від 25.03.2003 „Про передачу нерухомого майна ВАТ „Укртелеком” (Севастопольська дирекція)” затверджено перелік нерухомого майна по Севастопольській дирекції, яке передається у власність ВАТ „Укртелеком”, в якому під № 49 в якості одного з об’єктів зазначена спірна будівля, розташована по вул. 4-а Бастіонна в м. Севастополі; 25.03.2003 підписано відповідний Акт передачі майна; просить відмовити в задоволенні позову (арк.с.122).
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції –це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовій спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 розділу VII „Прикінцеві та Перехідні Положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що регулюються та визначені Господарським та Господарським процесуальним кодексом України.
Тобто, господарський суд при розгляді справ в порядку адміністративного судочинства вирішує підвідомчість відповідно до статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, статті 4 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 4 Господарського кодексу України встановлено розмежування відносин в сфері ведення господарства з іншими видами відносин, відповідно до якої не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
- спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Відповідно до пункту 3 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
- участь у спорі суб'єкта господарювання;
- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:
- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;
- приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації;
- захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права;
- з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.
У господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.
Пунктом 14 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” встановлено, що за змістом і направленістю Закону України від 15.12.2006 N 483-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" його прийняття не виключає (до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів) розгляду місцевими і апеляційними господарськими судами у встановленому законом порядку справ у спорах про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій.
Господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для позивачів певні правові наслідки.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності визначаються законами.
Одним зі способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження майна, що є державною чи комунальною власністю.
Відповідно до статті 15 Закону України „Про приватизацію державного майна” (в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу), способами набуття у власність державного та комунального майна є викуп, продаж на аукціоні та за конкурсом такого майна, або приватизація іншим способом.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” № 210/93 від 15.06.1993, в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу, встановлено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.
Пунктом 3 Наказу Фонду державного майна України № 906 від 24.05.2002 „Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно”, в редакції, що діяла на період винесення спірного наказу, з метою впорядкування обліку нерухомого майна, керуючись пунктом 1 статті 12 Закону України „Про господарські товариства” та враховуючи Тимчасове положення „Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, скасовані накази Фонду державного майна України від 22.07.98 № 1450 та від 18.01.2001 № 66.
Пунктами 1.2, 1.5, 3.4 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 906 від 24.05.2002, в редакції, що діяла на період винесення спірного наказу, передбачено, що цей Порядок поширюється на випадки підтвердження права власності на нерухоме майно, яке приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації; окремих випадках, до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства у процесі корпоратизації.
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та Фонд майна Автономної Республіки Крим за дорученням Фонду державного майна України здійснюють підтвердження права власності на нерухоме майно відкритим акціонерним товариствам, які створені шляхом корпоратизації, у випадках, якщо засновника ліквідовано і правонаступник відсутній або засновник офіційно відмовив Відкритому акціонерному товариству у підтвердженні права власності на нерухоме майно.
На вимогу відкритого акціонерного товариства або покупця об'єкта приватизації державний орган приватизації видає підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежитлові приміщення, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства або у власність покупцю.
Відповідно до пункту 15 „Положення про порядок корпоратизації підприємств”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, чинним на момент проведення корпоратизації та винесення спірного наказу, законодавством не передбачалося складання будь –якого переліку майна, що передається до статутного фонду акціонерного товариства.
Пункт 15 „Положення про порядок корпоратизації підприємств”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу, згідно якого з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства; акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства, необхідно застосовувати в кореспонденції з пунктом 16 цього положення, згідно якого розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за діючою Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди та статті 12 Закону України „Про господарські товариства” (в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу), статті 37 Закону України „Про власність” (в період дії цього Закону, в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу), пункту 3.5. Статуту третьої особи, згідно яких Товариство, зокрема, є власником:
- майна, переданого йому засновником і акціонерами у власність;
- іншого майна та майнових прав, набутих на підставах, не заборонених чинним законодавством.
В пункті 15 Зазначеного Положення мова йде про Активи та Пасиви, які переходять до акціонерного товариства. Спірна будівля перейшла до третьої особи в процесі корпоратизації.
На період проведення корпоратизації були відсутні закони України, які б конкретно регулювали взаємовідносини сторін по переходу права власності, ці питання врегульовані загальними нормами права, Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про власність” (в період дії цього Закону, в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу), Законом України „Про господарські товариства” (в редакції, що діяла на період корпоратизації третьої особи та винесення спірного наказу).
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно зі статтею 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
При помилковому порушенні провадження у справі, провадження підлягає закриттю в порядку пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Все вищеперелічене дає суду право для висновку, що спір виник у зв’язку з приватизацією державного майна.
При викладених обставинах, провадження по справі підлягає закриттю, так як спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Позивач не позбавлений можливості звернутись з позовними вимогами в порядку господарського судочинства, обравши спосіб захисту, передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Звертаємо вашу увагу на те, що відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України „Виключна підсудність” справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади розглядаються господарським судом міста Києва.
Справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства і по виключній підсудності: господарським судом м. Києва.
На підставі вищепереліченого, керуючись пунктом 1 частини першої статті 157, статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. Закрити провадження по справі № 20-7/184.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Г.П. Ілюхіна
Суддя І.В. Євдокимов
Суддя Н.Г. Шевчук