ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2006 р. | № 7/61-75 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючий), |
Харченка В.М., |
Борденюк Є.М. |
розглянувши у відкритому | судовому засіданні у м.Києві |
за участю представника позивача: | Басалик І.В., представника відповідача –Юдіна С.В. та представника Луцької міської ради –Гордійчука М.А. |
касаційну скаргу | Луцької міської ради |
та касаційне подання | в.о. прокурора міста Луцька в інтересах територіальної громади міста Луцька в особі Луцької міської ради |
на рішення | від 16.03.2006 |
господарського суду | Волинської області |
у справі | № 7/61-75 |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго” |
до | Закритого акціонерного товариства “Волинський шовковий комбінат”, Державного комунального підприємства “Луцьктепло” |
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів: | Волинське обласне бюро технічної інвентаризації |
про | визнання права власності |
В судове засідання представники ДКП “Луцьктепло” та третьої особи не з`явилися, про час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго” звернулось з позовом до закритого акціонерного товариства “Волинський шовковий комбінат” та Державного комунального підприємства “Луцьктепло” за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Волинського обласного бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна.
Рішенням господарського суду Волинської області від 16.03.2006 у справі № 7/61-75 позов задоволено. Визнано за ТзОВ “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго” право власності на об`єкти нерухомого майна –насосну станцію 2-го підйому, блок попередньої очистки, станцію водопідготовки, комірку мокрого зберігання солі, каналізаційно-насосну станцію, установку для випробування флотоконденсату, водоприйомний колодязь, газорозпридільний пункт, будівлю мазутонасосної з естакадою, камеру управління № 1 з резервуаром на 5000 м3, камеру управління № 2 з резервуаром на 5000 м3, будівлю котельні з димовою трубою та приймальну ємність з насосною.
В апеляційному порядку зазначене рішення не переглядалось.
У касаційному поданні в.о. прокурора м. Луцька просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 16.03.2006, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 78, 86, 146 ГК України, а також вимоги Законів України “Про приватизацію державного майна, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
У касаційній скарзі Луцька міська рада просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 16.03.2006 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 78, 86, 146 ГК України, ст. 37 Закону України “Про власність”, ст. 13 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування”.
У відзиві на касаційну скаргу та касаційне подання позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу та касаційне подання –без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, а касаційне подання - задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судом, відповідачі є співзасновниками ТзОВ “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго”, яке було зареєстроване відповідним рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 19.05.2004 та є позивачем за цією справою.
Відповідно до встановлених судом обставин справи, вклад з боку ДП “Луцьктепло” до статутного капіталу товариства був сформований за рахунок комунальної власності міста у вигляді майнового комплексу “Котельня 4-го теплового району”, що знаходиться у м. Луцьку, по вул. Карбишева, 2, та вартує 6973200,00 грн., а вкладом з боку ЗАТ “Волинський шовковий комбінат” також є певне майно загальною вартістю 2502610,00 грн.
Судом також встановлено, що вищезгадане майно відповідачі передали товариству на підставі актів прийому-передачі від 30.12.2002 та від 01.03.2005.
Задовольняючи заявлені по справі вимоги, суд виходив з того, що в даному випадку майно було передано позивачу засновниками як внесок до статутного фонду, а отже позивач, відповідно до вимог ст.ст. 144, 147 ГК України, ст.ст. 328, 334 ЦК України, набув право власності відносно цього майна.
З такими висновками суду погодитись не можна з огляду на їх попередчасний характер.
Зокрема. Відповідно до ст. 85 ГК України, ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України “Про господарські товариства”, господарське товариство, до числа яких відноситься і позивач, є власником у тому числі і того майна, яке було йому передано у власність засновниками і учасниками як внески до статутного капіталу.
З урахуванням зазначених вимог діючого законодавства, а також приймаючи до уваги, що вкладами учасників та засновників господарського товариства, згідно із ст. 86 ГК України, ст. 115 ЦК України, ст. 13 Закону України “Про господарські товариства”, можуть бути не тільки будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, але і самі лише права користування такими об`єктами, суд при дослідженні обставин цієї справи повинен був впевнитись у тому, що майно, яке було передано позивачу засновниками до статутного фонду, передавалось йому саме у власність, а не на правах користування.
Пов`язаних з цим питань суд належним чином не дослідив і не зазначив, які конкретно фактичні обставини справи свідчать на його думку про те, що в даному випадку засновники передали позивачу майно у власність як внесок до статутного фонду.
В той же час, із змісту документів, які у цьому зв`язку є наявними у справі, а зокрема із рішення Луцької міської ради від 21.08.2004, випливає, що рада дозволила комунальному підприємству “Луцьктепло” вступити в склад засновників товариства “Енергетична компанія “Луцьктеплоенерго” і сформувала частку цього підприємства у статутному фонді товариства в розмірі 6973200,00 грн. за рахунок передачі котельні, що знаходиться по вул. Карбишева, 2, але без зазначення тієї обставини, що це майно має бути переданим господарському товариству у власність.
Крім того. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду для захисту свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також для захисту свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до цього, згідно із вимогами ст.ст. 47, 43, 84 ГПК України, сукупність обставин справи суд має досліджувати повно, всебічно, об`єктивно і лише за таких умов може постановити своє рішення, зазначивши у ньому, крім іншого, які саме обставини, що пов`язані із предметом спору, були ним встановлені, в чому полягає причина виникнення спору між сторонами та на яких саме доказах ґрунтується прийняте ним рішення.
Всупереч вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд при розгляді справи не встановив чи дійсно існують обставини, які спонукали позивача звернутись за захистом належних йому прав в судовому порядку і що це за обставини, а отже не встановив в чому саме полягає причина спору між сторонами і чи існує взагалі цей спір.
Відповідні обставини, які у цьому ж зв`язку були наведені судом у постановленому по справі рішенню, ніяк не стосуються взаємовідносин, які склалися між сторонами. В той же час, за висновками самого суду, ці ж обставини мають безпосереднє відношення до іншої особи, оскільки за своєю суттю пов`язані з процедурою державної реєстрації об`єктів нерухомості, тобто до Волинського обласного БТІ, яке стороною до участі у цій справі не залучалось і до якого позивачем не було заявлено ніяких вимог.
Сукупність вищенаведеного, на думку Вищого господарського суду, свідчить про те, що обставини справи були встановлені судом неповно. Це дає підстави для скасування постановленого ним рішення з передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить відповідним чином визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи, на підставі наданих доказів встановити її фактичні обставини і, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно вимог процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання в.о. прокурора міста Луцька задовольнити.
Касаційну скаргу Луцької міської ради задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 16.03.2006 у справі № 7/61-75 скасувати, а справу передати до господарського суду Волинської області на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.