Справа № 22-8341 Головуючий у 1 інстанції –
Мальченко А.О. Доповідач – Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2010 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого – Семенюк Т.А.
Суддів – Прокопчук Н.О., Пікуль А.А.
при секретарі – Шевчук О.В.,
розглянувши в порядку ст. 304№ ЦПК України у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даною постановою, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, судом не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з даним позовом, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 15.12.2009 року рішенням ЦМСЕК №2 йому довічно встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Відповідач необґрунтовано відмовив йому у виплаті такої допомоги. Просив суд зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому цю допомогу у розмірі 54 місячного грошового забезпечення, виходячи з окладу за військовим званням, військової надбавки, посадового окладу за посадою, яку він займав на день звільнення з військової служби.
В судовому засіданні позивач та його представник за усним клопотанням ОСОБА_2 позов підтримали повністю, просили його задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону України - командуючого Прикордонними військами України по особовому складу № 9-ОС від 21.01.1994 р. полковника ОСОБА_3, начальника відділення служби військ відділу військового виховання та служби військ було звільнено з дійсної військової служби в запас за ст. 65 п. "Б" (за віком) в запас Збройних Сил України.
15.12.2009 р. рішенням Центральної ЦМСЕК №2 ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності довічно внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії та видано відповідне посвідчення серії ААБ №НОМЕР_1 від 17.12.2009 р. (а.с. 7, 8).
З довідки Державного комітету у справах охорони Державного кордону України від 14.01.1994 р. №8/78 вбачається, що ОСОБА_3 в якості військовослужбовця військової частини №2451 Прикордонних військ України, в період перебування в Республіці Афганістан для надання інтернаціональної допомоги, брав участь в бойових діях. Частиною 1 статті 26 Закону України «Про Державну прикордонну служби України» від 03.04.2003 року №661-ІV передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, а в разі його загибелі або смерті членам сім'ї - у розмірі двадцятирічного грошового забезпечення в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. За сім'єю загиблого зберігається право на одержання житлової площі.
На виконання статті 26 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №10 від 14.01.2009 р., якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців Державної прикордонної служби та інвалідності звільнених з військової служби осіб.
Відповідно до п.п 2 п. 2 названого Порядку компенсаційна виплата військовослужбовцю у разі настання інвалідності внаслідок поранення або захворювання інвалідам другої групи проводиться у розмірі 42-місячного грошового забезпечення, зазначеним військовослужбовцям і особам у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.
Таким чином, дійсно, на законодавчому рівні передбачено здійснення відповідних компенсаційних виплат, проте судова колегія не може не погодитися з висновками суду першої інстанції, що наведені вище правові норми не розповсюджуються на позивача.
Так, згідно з ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як зазначалося вище, позивач був звільнений зі служби 21 січня 1994 року, а Закон України «Про Державну прикордонну служби України», який встановив право на отримання компенсації, набрав чинності 1 серпня 2003 року.
З врахуванням положень ст. 58 Конституції України, колегія суддів вважає, що положення ч. 1 ст. 26 Закону України «Про Державну прикордонну служби України» на позивача не поширюються, оскільки вони не стосуються питань відповідальності особи, а запроваджують додаткові гарантії для військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом порушені норми матеріального права, що призвело до невірних висновків, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.
Доводи щодо звільнення позивача в запас, прийняття ним участі у бойових діях, на які посилається апелянт в своїй апеляційній скарзі досліджувались в судовому засіданні першої інстанції і цим обставинам суд дав належну оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки постанова суду ухвалена з дотриманням норм закону, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_3 відхилити.
Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді