Справа № 22- 9612/09
Головуючий у 1 інстанції - Бартащук Л.П.
Доповідач - Качан В.Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справа х Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Качана В.Я.
суддів Желепи О.В.
Шахової О.В.при секретарі Сирбул О.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
24 листопада 2008 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсними з моменту укладення договорів позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на суму 600 тисяч доларів США та 750 тисяч грн., що були оформлені розписками ОСОБА_5 від 28.05.2004 p., 01.02.2006 p., 04.07.2006 p.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона, як дружина, не надавала ОСОБА_5 будь - якої усної та/або письмової згоди на укладення з ОСОБА_3 зазначених договорів позики, а тому вони підлягають визнанню недійсними. Також, ОСОБА_4 вказує, що оспорювані договори позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є фіктивними, оскільки офіційні доходи ОСОБА_3 не дають їй можливості позичати грошові кошти у таких розмірах. Крім того, в обгрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначає, що у зв’язку з вчиненням оспорюваних договорів їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні сімейних прав, душевних переживаннях, нервовому напруженні, витрачанні часу і коштів для захисту сімейних прав та інтересів, що вплинуло на її звичайну життєдіяльність. Завдану моральну шкоду ОСОБА_4 оцінює в 10 000 гривень. Розмір моральної шкоди було встановлений ОСОБА_4 з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано недійсним договір позики на суму 300.000, 00 доларів США між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оформлений розпискою ОСОБА_5 від 28.05.2004 року.
Визнано недійсним договір позики на суму 300.000, 00 доларів США між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оформлений розпискою ОСОБА_5 від 01.02.2006 року.
Визнано недійсним договір позики на суму 750.000, 00 гривень між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, оформлений розпискою ОСОБА_5 від 04.07.2006 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних частках на користь ОСОБА_4 2 000, 00 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_4 16, 50 грн. судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 16, 50 грн. судових витрат.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 965, 45 грн. судових витрат, пов’язаних з викликом відповідачів до Дніпровського районного суду м. Києва.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 965, 45 грн. судових витрат, пов’язанних з викликом відповідачів до Дніпровського районного суду м. Києва.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на те, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 279-281/.
В судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та просили апеляційну скаргу відхилити та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 позовні вимоги позивачки не визнав та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які з’явились у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Так, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
За змістом ч. 1 ст. 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Частиною 3 ст. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможна.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 21.08.1997 року було укладено шлюб, який на момент звернення до суду та розгляду справи як в суді першої інстанції так і в апеляції не розірваний у встановленому законом порядку (а.с. 10).
Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, ОСОБА_5 видав ОСОБА_3 розписки від 28.05.2004 p., 01.02.2006 p., 04.07.2006 р. на підтвердження укладення з нею договорів позики на суми 300 000 доларів США, 300 000 доларів США та 750 000 грн. відповідно (а. с. 11-13).
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що його довіритель не заперечує факту отримання грошей, що намагався повернути зазначений бор г. ОСОБА_5. повернув 200 000 грн., але розпочався судовий процес по розподілу майна між його дружиною ОСОБА_4 На сьогоднішній день дана судова справа перебуває в проваджені Солом’янського районного суду м. Києва.
Частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -З, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Висновок суду першої інстанції про фіктивність правочинів не грунтується на вимогах закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Оспорювані договори позики, оформлені розписками від 28.05.2004 p., 01.02.2006 p., 04.07.2006 p., були укладені в інтересах сім’ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5, отримані грошові кошти були використані на потреби цієї сім’ї та ведення бізнесу ОСОБА_5 На сьогоднішній день ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбу, який не розірваний, а отже вважається законним.
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги лист Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 13.01.2009 р. № 47/9/29-109 про відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суму виплачених доходів в період з 01.01.2001 р. по 31.12.2006 р. ОСОБА_3, оскільки це не дає зробити висновок про її майнове становище. ОСОБА_3 могла брати гроші із сімейного бюджету, отримувати гроші від близьких людей тощо.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо не надання ОСОБА_3 доказів наявності в неї інших джерел доходів, за рахунок яких вона могла позичити ОСОБА_5 позику, оскільки позикодавець не повинен доводити факту існування у нього майна чи грошових коштів. Позичальник ОСОБА_5 не заперечує факту отримання 600 тисяч доларів СІЛА та 750 тисяч грн., що були ним оформлені розписками від 28.05.2004 p., 01.02.2006 p., 04.07.2006 p.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм чинного законодавства, тому потрібно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року та додаткове рішення від 22 вересня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4
Керуючись ст. ст. 301, 303, 304, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2009 року та додаткове рішення від 22 вересня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, наступного змісту: в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.