Справа 22ц-3165

 Головуючий у 1 інстанції Сазонова М. Г.

Категорія 52

Доповідач Червинська М. Є.

ухвала

іменем україни

13 травня 2009 року Апеляційний суд Донецької області в складі

Головуючої: Червинської М. Є. Суддів: Єлгазіної Л.П., Лісового О.О.

При секретарі Ревенко Я.Є.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління» на рішення Старобешевського районного суду Донецької області від 16 лютого 2009 року за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Рішенням Старобешевського районного суду Донецької області від 16 лютого 2009 року визнаний незаконним та скасований наказ від 27.10.2008 року про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста бульдозера АТЦ ВАТ «Комсомольське рудоуправління», з відповідача на користь позивача стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.10.2008 року по 16.02.2009 року в розмірі 10446, 80 гривень, без утримання прибуткового податку та обов’язкових платежів за час вимушеного прогулу, витрати на правову допомогу 1000 гривень, на користь держави з відповідача стягнутий судовий збір в розмірі 104, 47 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, посилаючись на те, що висновки суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення строку на звернення до суду, визначення витрат на допомогу адвоката не відповідають доказам по справі, не грунтуються на нормах матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони знаходились у трудових відносинах, наказом відповідача від 27 жовтня 2008 року позивача було звільнено з роботи за п. 8 ст. 40 КЗпП України в зв’язку із вчиненням за місцем роботи розкрадання, встановленого постановою суду про накладення адміністративного стягнення. Суд вважав, що оскільки постанова суду в подальшому була скасована ухвалою судді апеляційного суду Донецької області, у відповідача відсутні передбачені законом підстави для розірвання трудового договору за п. 8 ст. 40 КЗпП. Тому суд визнав наказ про звільнення позивача незаконним та скасував його, стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, позивач та його представник просили скаргу відхилити.

Заслухавши доповідача, доводи представника відповідача, позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з рішенням суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилається на те, що суд неправильно визначив суму, яку стягнув на користь позивача. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середнього заробітної плати» з наступними змінами нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

На підставі вказаних положень Порядку для розрахунку середнього заробітку слід виходити з заробітної плати позивача за два останні місяці, які передували його звільненню, оскільки позивач був звільнений з роботи 27 жовтня 2008 року, заробітну плату для обчислення середнього заробітку слід брати за вересень, жовтень 2008 року. В апеляційній скарзі відповідача вказано, що заробітну плату слід брати за серпень, вересень 2008 року, що не узгоджується з вимогами зазначеного Порядку.

При визначенні суми середнього заробітку суд першої інстанції виходив з того, що средньогоданна заробітна плата позивача становить 19, 6 гривень. Перевіряючи вказаний розрахунок, апеляційний суд встановив, що середньогодинна заробітна плата позивача становить 22 гривні (заробітна плата за вересень та жовтень 2008 року, яка відповідно до п. 3 Порядку включається у розрахунок середньої заробітної, становить 3531, 35 гривні + 760, 08 гривень, позивачем за вказаний час було відпрацьовано 161 годину та 34 години). Оскільки сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача на час вимушеного прогулу, є більшою, ніж стягнув суд, позивач апеляційну скаргу на рішення суду не подав, доводи апеляційної скарги відповідача про скасування рішення суду за тих підстав, що судом стягнута більша суми, чим підлягала стягненню на користь позивача, неспроможні.

Не впливають на висновки суду доводи апеляційної скарги щодо неправильного поновлення позивачу строку на звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з роботи 27 жовтня 2008 року, в день звільнення позивач отримав трудову книжку. До суду з позовом позивач звернувся 8.01.2009 року. Поновлюючи позивачу вказаний строк, суд першої інстанції дійшов до висновку, що місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, позивач пропустив за поважних причин. Суд правильно врахував, що позивач оскаржував в апеляційному порядку постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення, 25 грудня 2008 року апеляційна скарга позивача на постанову судді була розглянута апеляційним судом.

Відповідно до вимог ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний (міський) суд може поновити ці строки. На підстави вказаної норми матеріального права суд першої інстанції поновив позивач пропущений строк, доводи апеляційної скарги висновки суду в зазначеній частині не спростовують.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильного стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Встановлено, що правову допомогу по справі позивачу надавав адвокат ОСОБА_2, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, адвокатом була підготовлена позовна заява, адвокат як представник позивача приймав участь у попередньому судовому засіданні, приймав участь у розгляді справи тощо, що випливає з наданої довідки щодо кількості витраченого адвокатом часу та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки позовні вимоги позивача задоволені, витрати на правову допомогу, понесені позивачем документально підтвердженні, суд першої інстанції обгрунтовано стягнув на користь позивача з відповідача вказані витрати.

Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містить, в тому числі, не містить доводів щодо необгрунтованості поновлення позивача на роботі. Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача висновки суду не спростовують, перевіряючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд підстав для задоволення скарги не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління» відхилити.

Рішення Старобешевського районного суду Донецької області від 16 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.