Справа № 22-6781/2006 року Головуючий першої інстанції Сіваченко І.В.
Категорія: 26____________________________ Доповідач: Осипчук О.В.__________________
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„20" липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Висоцької В.С. суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М. при секретарі: Келемені 1.1.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконкому Пролетарської районної ради м. Донецька, Третьої Донецької державної нотаріальної контори - про визнання права власності на житловий будинок, визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 24 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволені - визнано за кожним з них право власності на 1/10 частину будинку АДРЕСА_1 і визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23.02.2006 року державним нотаріусом Третьої Донецької державної нотаріальної контори на ім."я ОСОБА_4.
В задоволені аналогічного позову ОСОБА_1 до відповідачів відмовлено.
З зазначеним рішенням суду не погодилась ОСОБА_4, принесла апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
В апеляційному суді представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги в повному обсязі.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що жилий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 на підставі договору на право забудови вільної земельної ділянки від 2.09.1946 року, посвідченого Сталінською держнотконторою 13.09.1946 року і зареєстрованого БТІ м. Донецька 16.05.1968 року. Відповідно до свідоцтва про одруження, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений 16.12.1945 року. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно до свідоцтв про народження він являвся батьком позивачів.
12.01.2006 року ОСОБА_4 звернулася з заявою до Третьої Донецької державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину. Згідно свідоцтву про право на спадщину за законом, виданого 23.02.2006 року, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_6, яке складається із жилого будинку АДРЕСА_1, є дружина ОСОБА_4.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вони після смерті батька у шестимісячний строк взяли собі дещо із спадкового майна, що належало померлому, тобто фактично прийняли спадщину, тому вони мають право власності на 1/10 частину житлового будинку кожний.
Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивач не довів суду факту прийняття ним спадщини після смерті батька.
Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.02.2006 року, суд виходив з того, що ОСОБА_4, подаючи 12.01.2006 року до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, не повідомила про наявність інших спадкоємців першої черги за законом і послався на ст. 1301 ЦК України, яка передбачає, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках.
Між тим, повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов їх у порушення вимог матеріального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли в період дії ЦК України в редакції 1963 року, то вони повинні регулюватися нормами саме цього Кодексу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України ( в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Стаття 550 ЦК України передбачає, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята по спливу вказаного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Згідно ст. 67 Закону України „Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім."я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана до держаної нотаріальної контори до видачі свідоцтва про право на спадщину.
Як встановлено судом і не заперечується ніким із сторін, ОСОБА_4 останні роки перед смертю чоловіка проживала з ним в спірному будинку одна, а кожен з позивачів мешкав за місцем свого постійного проживання. Після смерті батька ніхто з позивачів у встановлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався, хоча вони не заперечують, що ніщо їм не перешкоджало це зробити, з заявою до суду про продовження строку на прийняття спадщини або до матері з проханням включити їх до числа спадкоємців також не зверталися.
Апеляційний суд вважає, що свідоцтво про право на спадщину було видане нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори згідно вимог Закону України „Про нотаріат" та „Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" і суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.02.2006 року недійсним.
Що стосується висновків суду стосовно фактичного прийняття позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини спадкового майна, то апеляційний суд визнає, що ці висновки, які суд вважав установленими, не відповідають дійсності, оскільки він дійшов їх на недостатньо досліджених матеріалах справи і без оцінки всіх добутих у ході судового розгляду доказів.
Відповідно до ст. 533 ЦК України ( в редакції 1963 року) предмети звичайної домашньої обстановки та обіходу переходять до спадкоємців по закону, які проживали разом з спадкодавцем, незалежно від їх черги та спадкової долі, якщо вони проживали разом зі спадкодавцем до його смерті не менш ніж один рік.
Таким чином, після смерті ОСОБА_6 всі предмети та речі домашньої обстановки перейшли до дружини померлого ОСОБА_4, яка в подальшому частину з цих належних їй речей передала своїм дітям.
За таких обставин суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що перехід деяких предметів до позивачів після смерті батька свідчить про фактичне прийняття ними спадщини, що дає їм право на визнання за ними права власності на частки в жилому будинку.
Крім того, апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні безперечні докази того, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли частину майна саме в шестимісячний строк після смерті батька, оскільки відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти цього заперечують, а крім твердження позивачів в цій частині в матеріалах справи відсутні будь - які докази.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині визнання права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на 1/10 частину будинку АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволені позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_1 про визнання права власності на жилий будинок, визнання недійсним свідоцтва про права на спадкування обґрунтоване і законне, тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 24 травня 2006 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до виконкому Пролетарської районної ради м. Донецька, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Третьої державної нотаріальної контори м. Донецька про визнання права власності на жилий будинок, визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до виконкому Пролетарської районної ради м. Донецька, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Третьої державної нотаріальної контори м. Донецька про визнання права власності на жилий будинок, визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування - відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.