Справа № 22ц-4081/10 Головуючий в суді першої інстанції
Категорія 44 Лук’янова О.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції
Медведєва Л.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Кравченко Н.В.
Коновалової В.А.
при секретарі - Баюрчак Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 01 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та стягнення сум недоплаченої щорічної допомоги,
В С Т А Н О В И Л А :
Звернувшись з апеляційною скаргою, позивач посилається на порушення норм матеріального права та ставить питання про скасування постанови і ухвалення нового рішення, яким задовольнити позов.
Заперечення на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надано.
Оскаржуваною постановою у задоволенні позову відмовлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
27 липня 2007 року позивачем подано до суду вказаний позов. У викладенні обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він є інвалідом війни третьої групи та відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»має право на отримання щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. За 2009 відповідач виплатив йому вказану допомогу в обмеженому розмірі. Просив визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати йому у 2009 році щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у встановленому законом розмірі неправомірною та стягнути з управління на свою користь недоплачену суму вказаної допомоги в розмірі 3106 гривень.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
Так судом встановлено, що позивач є інвалідом третьої групи, має статус інваліда війни що підтверджується відповідним посвідченням та відповідно до Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»має право на отримання щорічної до 9 травня разової грошової допомоги , яка повинна виплачуватися до 5 травня. У 2009 році позивач отримав вказану допомогу в розмірі 380 гривень.
Спір судом вирішено на підставі Закону України «« Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України « Про Державний бюджет України на 2009 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211, при прийнятті постанови суд керувався ст.ст.2,5-15,159-163,185-186 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що вказані вище Закони та постанова Кабінету Міністрів України не визнані неконституційними.
Відповідно до Закону України № 1691-У1 від 18 лютого 2010 року « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності з 10 березня 2010 року, справи, пов’язані із соціальними виплатами, суди розглядають у порядку цивільного судочинства.
За наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів визнала, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, виходячи з наступних підстав.
Пільги та соціальні гарантії ветеранам війни встановлені окремим Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХП.
Як убачається з матеріалів справи, вказана щорічна до 5 травня разова грошова допомога , позивачу у 2009 році виплачена у обмеженому розмірі.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою / ст. 1 /, визнано ё що найвищою соціальною цінністю в Україні є людинаёїї права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави / ст. 3 /, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними / стаття 21 /, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, звуження їх змісту і обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається / ч.2,3 ст. 22 /. Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом / ст. 46 /. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло / ст.48 /.
Зазначеним статтям Конституції України відповідає також ст.17 Закону України від 05.10.2000р. № 2017-Ш « Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у відповідності із якою розміри державної соціальної допомоги включено до числа основних державних соціальних гарантій та встановлено, що основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ст.1 цього Закону державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Відповідно до ст.19 зазначеного Закону державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
У відповідності з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що Конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених конституцією України , та зазначено вичерпний перелік таких випадків.
Крім того, на підставі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
Вирішуючи спір , колегія суддів виходить з того, що управління праці та соціального захисту населення, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати соціальних виплат, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 13 ч.5 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХП, і здійснити виплату позивачу відповідної грошової допомоги, але в порушення положень указаної статті виплату вказаної допомоги у встановленому законом розмірі не проводило і допустило протиправну бездіяльність.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. № 8 « Про незалежність судової влади» / абз. 1 п.19 / визначено , що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина,
а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу.
При викладених обставинах, відповідно до ст.309 ЦПК України постанова суду першої інстанції має бути скасована і у справі ухвалено нове рішення, яким позов слід задовольнити частково, а саме: визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу у 2009 році щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у встановленому законом розмірі неправомірною та зобов’язати управління провести перерахунок суми вказаної допомоги і виплатити її позивачу з урахуванням виплаченої суми.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України,
В И Р І Ш И Л А :
Постанову Алчевського міського суду Луганської області від 01 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення сум недоплаченої щорічної допомоги, скасувати і у справі ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення сум недоплаченої щорічної допомоги, задовольнити частково.
Визнати бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області щодо виплати ОСОБА_4 у 2009 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в обмеженому розмірі протиправною.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік з урахуванням виплаченої суми.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді