Справа №2-1424/2009
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2009 року Шевченківський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Бужак Н.П.
При секретарі Очалюк М.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представляє інтереси ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПП « РБУ-2» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди; інтереси ОСОБА_4, її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідно до ухвали суду представляють орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві ради, прокуратура Шевченківського району м. Києва,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей і дружини та просив стягнути з відповідача ОСОБА_6 завдану йому матеріальну та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також моральну шкоду завдану дружині ОСОБА_2. в розмірі 100 000 грн , неповнолітнім дітям ОСОБА_7 в розмірі 300 грн, ОСОБА_3 300 000 грн, мотивуючи тим, що в результаті ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_5, діти та дружина отримали травми різного ступеня тяжкості, в результаті чого довгий час перебували на лікуванні, потребували стороннього догляду та посиленого харчування. Тому він просив стягнути кошти, витрачені на оздоровлення дітей, лікування, посилене харчування, сторонній догляд, втрачений заробіток, втрачений урожай городини в 2001-2002 роках, за надання правової допомоги, оформлення документів щодо ДТП, телефонні розмови. В подальшому, в ході розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 неодноразово уточнював в частині розміру завданої матеріальної і моральної шкоди та відповідно до пред»явлених вимог просив стягнути матеріальну та моральну шкоду в розмірі 1 200 000 грн на користь його сім»ї на забезпечення потреб його родити в якості компенсації спричиненої шкоди.
В судовому засіданні ОСОБА_1 від надання пояснень у справі стосовно заявлених ним як в своїх інтересах, так і в інтересах дружини і дітей позовних вимог безпричинно відмовився.
ОСОБА_2, яка з»явилась в судове засідання, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, стягнути на її користь з відповідача ОСОБА_6 матеріальну і моральну шкоду в розмірі 300 000 гр, на користь неповнолітніх дітей моральну шкоду в розмірі по 1 000 000 грн кожному. Крім того пояснила, що вона зазнала моральних страждань та переживань, оскільки була важко травмована. Вона переживала за дітей, які постраждали значно більше і стан їх здоров»я весь час погіршується. Діти отримали не лише фізичні , але й психологічні травми, страждали і продовжують страждати після ДТП.
Судом до участі в розгляді справи було залучено в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_2 прокуратуру Шевченківського району м. Києва та орган опіки і піклування Шевченківської районної у м. Києві ради з урахуванням того, що позивач ОСОБА_1, який звернувся до суду з позовом в інтересах даних осіб в судовому засіданні категорично відмовився надавати пояснення з приводу заявлених позовних вимог .
Представник прокуратури Шевченківського району м. Києва та органу опіки та піклування заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_2 та стосовно ОСОБА_2 підтримала повністю, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, пояснивши, що його вини в ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_5 не має, а тому він не повинен відповідати за шкоду, завдана позивачам. Крім того, відповідач пояснив, що на час ДТП він був власником ПП РБУ-2, а ОСОБА_5 працював у ПП « РБУ-2». Автомобіль, яким керував ОСОБА_5 під час ДТП, належав йому - ОСОБА_6 на праві власності і він видав ОСОБА_5 відповідну довіреність на право керування автомобілем. На момент ДТП ОСОБА_5 їхав на стоянку, щоб поставити автомобіль. В подальшому ПП РБУ-2 він продав іншим особам і на теперішній час не є його власником.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив, а тому суд відповідно до ст. 169 ЦПК України вважає за можливе слухати справу у його відсутності за наявними у справі доказами.
ПП «РБУ-2», яке було залучено до участі у справі в якості співвідповідача, за місцем реєстрації відсутнє, про що у справі знаходяться повідомлення поштового відділення. Повістки, які неодноразово направлялись на адресу підприємства повернулись до суду без вручення в зв»язку з відсутністю підприємства. Відповідно до відповіді ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 14.11.2008 року ( т.5, а.с. 59) ПП «РБУ-2» зареєстровано в м. Києві, юридична та фактична адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Б. Хмельницького 72-6. На час надання відповіді , як вбачається з листа відносно ПП РБУ -2 проводиться ліквідаційна процедура підприємства за рішенням
суду.
Тому суд вважає за можливе слухати справу у відсутності представника співвідповідача за наявними у справі доказами.
Заслухавши позивача ОСОБА_2, яка також є природнім опікуном неповнолітніх дітей, в інтересах яких додано даний позов, представника прокуратури та органа опіки і піклування, відповідача ОСОБА_6, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
13.09.2001 року по вулиці Гончара в м. Києві сталася ДТП, учасниками якої були ОСОБА_2, її неповнолітні діти та водій ОСОБА_5, який керував автомобілем РАФ ОСОБА_2 та її неповнолітні діти отримали тілесні ушкодження різного ступеня важкості.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2003 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.. 286 ч 2 КК України , а саме в порушенні ПДР під час керування транспортним засобом, що потягло спричинення різного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4.
Відповідно до ст. 440 ЦК України ( в редакції 1963 року) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.
Згідно ст.. 450 ЦК України, організації і громадяни, діяльність яких пов»язана з підвищеною небезпекою для оточення ) транспортні організації, підприємства, власники автомобілів, тощо) зобов»язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Судом встановлено, що ДТП сталася з вини ОСОБА_5, який був працівником ПП РБУ-2.. Приватне підприємство належало на праві власності відповідачу ОСОБА_6
Автомобіль РАФ 2203, 1990 року випуску, білого кольору, яким керував відповідач ОСОБА_5, належав на момент ДТП на праві власності відповідачу ОСОБА_6 Керував ним ОСОБА_5 на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, як фізичної особи та власника транспортного засобу.
В поясненнях, які надав ОСОБА_5 під час розгляду кримінальної справи (т.1 а.с. 147, вирок суду) вбачається, що останній працював в ПП РБУ-2 на посаді водія та керував автомобілем РАФ 2203, д.н. НОМЕР_1 і вчинив ДТП під час виконання трудових обов»язків.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 пояснив, що ПП РБУ - 2 належало йому на праві власності, однак в подальшому він його продав і на теперішній час підприємство належить іншим особам, а він до нього не має ніякого відношення. В день ДТП ОСОБА_5 керував автомобілем відповідно до наданої ним довіреності.
Згідно листа ДШ у Шевченківському районі м. Києва від 14.11.2008 року (т. 5, а..с. 59) ПП «РБУ-2» зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1, юридична та фактична адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Б. Хмельницького 72-б. На час надання відповіді , як вбачається з листа відносно ПП РБУ -2 проводиться ліквідаційна процедура підприємства за рішенням суду.
Таким чином, оскільки транспортний засіб на момент ДТП не належав ПП РБУ-2, а тому останнє не може бути визнано судом джерелом підвищеної небезпеки, власником його був ОСОБА_6, який надав доручення ОСОБА_5 на право керування даним транспортним засобом, суд вважає, що матеріальну шкоду, яка була спричинена позивачу , повинен відшкодовувати власник джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_6, який не забезпечив належного використання належного йому транспортного засобу
В позовній заяві позивач ОСОБА_8 просив стягнути на його користь завдану відповідачем ОСОБА_5 матеріальну шкоду, зокрема витрати, понесені оздоровлення дітей, лікування, посилене харчування, сторонній догляд , а також його збитки : втрачений ним заробіток, втрачений урожай городини у 2001 - 2002 роках, затрати на юридичні послуги, оформлення необхідних документів стосовно ДТП, телефонні розмови , інші витрати.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи докази, які надані позивачем в підтвердження заявлених ним позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди , зокрема чеків про витрати, проїзних білетів суд вважає, що підлягає стягненню на користь позивача матеріальна шкода в розмірі 2096, 42 грн.
Підстав для задоволення іншої частини вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд не вбачає, оскільки відсутні докази, що позивачу була завдана матеріальна шкода в значно більшому розмірі.
Судом при визначенні розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, враховується, що протягом всього тривалого часу розгляду справи в суді, позивач так і не надав інших доказів, які б підтверджували спричинення йому матеріальної шкоди з тому розмірі, як зазначив позивач в позовній заяві 9 845, 21 грн.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне стягнути матеріальну шкоду завдану позивачу ОСОБА_1 в розмірі 2096, 42 грн з відповідача ОСОБА_6 .
Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року моральна шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Судом встановлено, що з вини відповідача ОСОБА_5 сталася ДТП, в результаті якої ОСОБА_7 та її неповнолітні діти отримали тілесні ушкодження . Таким чином відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне покласти на відповідача ОСОБА_5 як на особу, яка винна в спричиненні такої шкоди, оскільки вчинила злочинні дії, які призвели до спричинення потерпілим тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди) розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті і виробничих стосунках, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності , виваженості та справедливості.
Згідно висновку № 180/11 комплексної судово-медико авто технічної експертизи від 12 листопада 2001 року у ОСОБА_9 були виявлені дві забійні рани потиличної кістки зліва, в проекції яких визначався на ділянці 6x3 см втиснуний перелом із утоплениям кісткових фрагментів до 1 см без пошкодження оболонок головного мозгу, забійна рана в лобно-скроневій ділянці справа, клінічні ознаки забою головного мозгу. Рани потиличної ділянки , потиличної кістки в сукупності характеризують відкриту черепно-мозгову травму і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя. Забійні рани правої лобно-скроневої ділянки відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень , що потягли за собою короткочасний розлад здоров»я на строк не менше 6, але не більше 21 дня.
Судом було досліджено медичну документацію на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка знаходиться в матеріалах цивільної справи . Із історії хвороби на дитину вбачається, що в результаті ДТП вона отримала відкриту черепно-мозгову травму, в зв»язку з чим постійно проводить лікування внаслідок даної травми в умовах стаціонару ( а.с. 34-35 т.З, а.с. 245-260, 277-282). ОСОБА_9 стала інвалідом на має захворювання залишкові явища черепно-мозгової травми, післятравматичний дефект лівої скроневої кістки, цереброастенічний синдром .
Відповідно до висновку № 179/10 від 12 листопада 2001 року комплексної медико авто технічної експертизи , медичної документації на ОСОБА_7, внаслідок ДТП останньому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої стегнової кістки в середній третині, крововиливи та садна в лобній ділянці справа. Закритий перелом середньої третини лівої стегнової кістки не супроводжувався явищами небезпечними для життя, але для його загоювання необхідний строк більше ніж 21 день і за даною ознакою він відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Крововиливи і садна лобної ділянки справа відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров»я на строк не менше 6 днів.
Згідно історії хвороби на ОСОБА_7 останній проходив лікування з 13 вересня по 6 листопада 2001 року та виписаний на амбулаторне лікування .
Із висновку медичної судово-медико авто технічної експертизи № 181/12 на ОСОБА_10 вбачається, що при поступленні в стаціонар в останньої було виявлено рани в лобній ділянці зліва, які піддані первинній хірургічній обробці. Крім того, відмічались крововиливи повік лівого ока, клінічно визначались неврологічні симптоми , які свідчать про наявність у пацієнта струсу головного мозгу.
Рани в лобній ділянці зліва, струс головного мозгу відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров»я на строк не менше 6, але не більше 21 дня.
Таким чином, суд вважає, що неповнолітні діти позивача отримали моральну шкоду, оскільки зазнали моральних та фізичних страждань, психологічної травми, їх нормальні життєві устої було порушено, протягом тривалого часу вони вимушені були лікуватися , що додатково призводило до моральних та фізичних страждань. Крім того, в результаті ДТП діти отримали відповідно тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_9 стала інвалідом.
ОСОБА_7 зазнала не лише фізичних страждань внаслідок отриманих нею травм, але й моральних, оскільки в її присутності постраждали її малолітні діти, отримали тілесні ушкодження, страждали від фізичного болю, що призвело до істотного психотравмуючого фактору .
Зазнав моральних страждань і переживань і позивач ОСОБА_1, так як постраждала в ДТП не лише його дружина, але й двоє малолітніх дітей. Догляд за ними, необхідність постійного звернення до медичних установ призвело до істотних змін у його житті, вимагає додаткових зусиль для організації життя позивача, призводить до постійних переживань та стресів.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі грн., на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі грн., на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі та на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі.
Визначаючи розмір шкоди, суд виходив із засад розумності, справедливості та виваженості.
Підстав для стягнення моральної шкоди з ПП РБУ-2 суд не вбачає, оскільки автомобіль, яким керував під час ДТП ОСОБА_5 підприємству не належав, а тому покладати відповідальність за спричинену шкоду відповідно до ст.440-1, 450 ЦК України в редакції 1963 року саме на ПП РБУ-2 суд не має підстав.
Не вбачає суд підстав і для покладення обов»язків по відшкодуванню моральної шкоди на відповідача ОСОБА_6 як на власника джерела підвищеної небезпеки, оскільки моральна шкода була спричинена потерпілим неправомірними діями відповідача ОСОБА_5, а тому за спричинення такої шкоди відповідно до ст.. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, суд вважає, повинен відповідати саме винна особа, тобто відповідач ОСОБА_5
Доводи ОСОБА_9 стосовно того, що експертами була неправильно визначена тяжкість тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 на думку суду, є безпідставними, оскільки питання тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинені потерпілим встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2003 року по обвинуваченню ОСОБА_5 за ст.. 286 ч 2 КК України. Даний вирок в цій частині набрав законної сили.
Керуючись ст.. 440, 441-1, 450 ЦК України в редакції 1963 року, ст.. 10, 59, 60, 169, 212, 213, 215, 219 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 2096 грн 42 коп.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 40 000 грн, на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 40 000 грн.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів заяви про апеляційне оскарження та подання протягом 20 днів після подання заяви апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя