справа № 2-2263/10          

             РІШЕННЯ

                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 cерпня 2010 року     м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді     Ковтуненка В.В.,

при секретарі     Педич Ю.С.,

з участю представника позивача     ОСОБА_1,

представника відповідача     Вічинюка М.А.,

представника 3-ї особи     Пшеничної Н.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Луцької міської ради, ЖКП № 3, третя особа сектор ВГІРФО Луцького МВ УМВС про визнання права на користування житлом та зобов’язати відповідачів вчинити реєстрацію по місцю проживання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що до 25 січня 1999 року він проживав та був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1. З 25 січня 1999 року по 25 січня 2001 року він перебував у Миколаївській виправній колонії Львівської області № 50. В цей час він був виписаний з квартири, в якій проживав і був відповідальним квартиронаймачем. Прибувши в 2001 році з Миколаївської виправної колонії Львівської області № 50 до місця проживання АДРЕСА_1, він не зміг зареєструватися, бо з невідомих йому причин втратив довідку про звільнення з виправної колонії, а допомоги йому, як інваліду, ніхто не надав. В 2009 році він звертався до паспортистів ЖКП № 3 та до начальника Луцького МВ УМВС з проханням здійснити реєстрацію по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1. Він являється відповідальним квартиронаймачем цієї квартири, оплачує житлово-комунальні послуги. Йому відмовили в реєстрації на тій підставі, що в квартирі прописана його колишня дружина з сином, яка згоди на його реєстрацію не дає, а також тому, що він втратив право на житло. Його колишня дружина  з сином майже 10 років в квартирі АДРЕСА_1 не живе, а проживає в селі з іншим чоловіком, про що протягом року були складені акти відповідними комісіями. Ніякого господарства він з нею не веде, за квартиру вона не платить. Просить суд визнати його право на користування житлом за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати паспортну службу ЖКП - 3 та ГІРФО Луцького МВ УМВС зареєструвати його по місцю його проживання за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та пояснив, що його довіритель звільнився з місць позбавлення волі, однак не прописався у квартирі з невідомих йому причин, проживає там постійно та сплачує комунальні послуги, звертався  до ЖКП № 3 з приводу реєстрації його по місцю проживання, однак в цьому йому було незаконно відмовлено, просить суд позов задовольнити.

Представник ЖКП № 3 в судовому  засіданні заявлений позов не визнав ти пояснив, що  за позивачем зберігалося право на житлове приміщенні на період його відбування покарання в місцях позбавлення волі, однак після звільнення з місць позбавлення волі, у визначений законодавством строк не зареєструвався за місцем його проживання до призначення та відбування покарання. Щоб здійснити реєстрацію то необхідна згода всіх повнолітніх членів сім’ї, які зареєстровані в  квартирі, однак всі члени сім’ї такої згоди не надають, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представник Луцької міської ради в судове засідання не з’явився про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи у його відсутності.

Представник  третьої особи вважає, що заявлений позов не підлягає до задоволення, так як квартира є комунальною власністю і потрібно отримати згоду виконавчого комітету Луцької міської ради, оскільки дружина зареєстрована але не проживає тривалий час, однак цього дотримано не було, як позивачем так і самим представником позивача, а вони звернулися до суду, при цьому право позивача не було порушено, оскільки міська рада не відмовила в проведенні такої реєстрації.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника ЖКП № 3, представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ст. 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає:

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

    Відповідно до ст. 14 ЖК України виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території області (міста республіканського підпорядкування):

1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30);

2) керують житловим господарством, підпорядкованими підприємствами, установами та організаціями цієї галузі, забезпечують комплексний розвиток житлового господарства;

3) здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18) і забезпечують його схоронність, правильну експлуатацію, капітальний і поточний ремонт;

4) здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду, вживають заходів до передачі його до відання місцевих Рад;

5) приймають рішення про переобладнання і знесення непридатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (частина друга статті 7);

6) здійснюють контроль на підприємствах, в установах організаціях за станом обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (стаття 41), а також за правильністю розподілу жилих приміщень;

7) здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків (стаття 138);

8) здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154).

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Виконавчі комітети міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів здійснюють також відповідні права і обов’язки, передбачені статтею 15 цього Кодексу.

виконавчі комітети обласних,  міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних  депутатів  у  межах  і  в  порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території області (міста республіканського підпорядкування): здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30).

 Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, належить до комунальної власності територіальної громади м. Луцька.

 Відповідно до вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

     Якщо наймач або члени його сім'ї  були  відсутні  з  поважних причин  понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього  може  бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

     Жиле приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

     1) призову  на  строкову  військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу,  а також призову  офіцерів  із запасу  на  військову  службу  на  строк до трьох років - протягом усього   періоду   проходження   зазначеної   військової   служби;
перебування   на   військовій   службі   прапорщиків,  мічманів  і  військовослужбовців надстрокової служби -  протягом  перших  п'яти  років перебування на дійсній військовій службі;

     2)  тимчасового  виїзду  з  постійного  місця  проживання  за умовами  і  характером  роботи  або  у  зв'язку з навчанням (учні, студенти,  стажисти,  аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

     3)  влаштування  дитини  (дітей)  на  виховання  до  родичів, опікуна  чи  піклувальника,  у  прийомну  сім'ю,  дитячий  будинок  сімейного  типу,  заклад  для  дітей-сиріт  та  дітей, позбавлених батьківського  піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів,  опікуна  чи  піклувальника,  прийомній  сім'ї,  дитячому будинку   сімейного   типу,  закладі  для  дітей-сиріт  та  дітей, позбавлених батьківського піклування.

     Якщо з будинку,  квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося,  це житло може бути надано  за договором   оренди   іншому   громадянину   до  закінчення  строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі  або  до  досягнення  нею  (ними)  повноліття  і  повернення  від  родичів,  опікуна  чи піклувальника,  в окремих випадках  -  до  закінчення  навчання  в загальноосвітніх  навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян,  які потребують соціальної допомоги  та соціальної  реабілітації,  а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення  строку  служби  у  Збройних Силах  України  та інших військових формуваннях;

     4)  виїзду  у  зв'язку  з  виконанням  обов'язків  опікуна чи піклувальника,  наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної  квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;

     5) влаштування    непрацездатних осіб,  у  тому числі дітей-інвалідів,  у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги  -  протягом  усього  часу  перебування  в них;

     6) виїзду  для   лікування  в  лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

     7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення  волі  на  певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом   усього  часу  перебування  під  вартою  або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися
проживати інші члени сім'ї.

      Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача,  це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому  громадянину до  звільнення  таких  осіб  з-під  варти  або  до  відбуття  ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Судом встановлено і цього не заперечувалося сторонами, що в період часу з 25.01.1999 року по 25.01.2001 року включно ОСОБА_4 відбував кримінальне покарання у Миколаївській виправній колонії № 50 УДДУ з ПВП у Львівській області на підставі вироку Луцького міського суду Волинської області, за вчинення злочину передбаченого ст. 102 КК України. 25.01.2001 року ОСОБА_4 звільнився з місця відбування покарання у зв’язку із закінченням терміну покарання та вибув за адресою АДРЕСА_1, однак у визначений законодавством термін він  не зареєструвався за вказаною адресою.

Також судом встановлено, що на протязі восьми років після відбування покарання ОСОБА_4 взагалі не звертався до компетентних органів для проведення його реєстрації в квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що разом з ОСОБА_4 до його засудження у квартирі проживали його дружина ОСОБА_5, донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_7, які зареєстровані у квартирі та мають право на цю житлову площу, як члени сім’ї квартиронаймача, при  цьому  набули рівного права користування жилим приміщенням. ОСОБА_5, як дружина та член сім’ї ОСОБА_4 згоди на його реєстрацію у житловому приміщенні квартири АДРЕСА_1 не надає (а.с. 8).

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що на період відбування покарання за ОСОБА_4 зберігалось жиле приміщення понад шість місяців у відповідності до ст. 71 ЖК України, однак після відбування покарання він не звертався, на той час до паспортного столу, з питанням проведення його прописки в житловому приміщенні квартири АДРЕСА_1, де він за твердженням представника позивача є основним квартиронаймачем. При цьому представник позивача не надав суду доказів на підтвердження того, що з 2001 року до 2009 року ОСОБА_4 проживав у квартирі та звертався до компетентних органів із метою його реєстрації у квартирі. Сплата ОСОБА_4 за житлово-комунальні послуги за листопад місяць 2008 року не може свідчити про його право користування квартирою АДРЕСА_1. Крім того, внесення плати за житлово-комунальні послуги на ім'я ОСОБА_4   не є підтвердженням того, що саме позивач перераховував кошти, оскільки особовий рахунок відкрито на його ім'я, а проводити оплату міг будь-хто із членів сім'ї. Оскільки після відбування покарання позивач не звертався до компетентних органів для проведення його реєстрації, а тому ЖКП-3 та ВГІРФО Луцького МВ УМВС України у Волинській області правомірно відмовляло ОСОБА_4 у проведенні його реєстрації за вказаною адресою, враховуючи, що для проведення реєстрації ОСОБА_4  в житловому приміщенні квартири АДРЕСА_1 потрібно письмову згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, однак його дружина ОСОБА_5 такої згоди не надає, а тому за таких обставин суд приходить до висновку, що заявлений позов є безпідставним і не підлягає до задоволення в повному об’ємі.

Керуючись ст.ст. 4, 14, 71 ЖК України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні його позову до Луцької міської ради, ЖКП № 3, третя особа сектор ВГІРФО Луцького МВ УМВС про визнання права на користування житлом та зобов’язати відповідачів вчинити реєстрацію по місцю проживання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                         В.В. Ковтуненко

Рішення складено в повному об’ємі

10 серпня 2010 року