Справа № 2-170/10

                                                                    Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М                                                                                         У К Р А Ї Н И    

11 серпня 2010  р.  Чорноморський  районний суд   Автономної Республіки Крим   у  складі:                       головуючого  судді                                                      Дядіченко С.В.

при   секретарі                                              Олевському О.В.

розглянувши  у  відкритому судовому  засіданні  цивільну  справу  за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Чорноморський РВ ГУ МВС України в АР Крим, служба по справах дітей Чорноморської райдержадміністрації про виселення, усунення перешкод в користуванні квартирою, скасування реєстрації і про вселення, за зустрічним позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 третя особа Державний нотаріус Чорноморського району, АР Крим Степанова ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і про його розірвання, про розірвання договору дарування та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_1, орган опіки та піклування Чорноморського району про усунення перешкод в користуванні квартирою та про виселення,  

                                                                  В С Т А Н О В И В  :

                    ОСОБА_1 пред'явила  позов   до   ОСОБА_2, треті особи - Чорноморський РВ ГУ МВС України в АР Крим, служба по справах дітей Чорноморської райдержадміністрації про виселення, усунення перешкод в користуванні квартирою, скасування реєстрації і про вселення, мотивуючи свої вимоги тим, що 29.10.2002 року за договором купівлі – продажу,  засвідченого Чорноморською державною нотаріальною конторою  рн НОМЕР_1 вона придбала у відповідачки квартиру АДРЕСА_1. У подальшому відповідачка залишилась проживати у вказаній квартирі,  та у свою чергу на гроші за продаж квартири по вул. Чапаєва, придбала  іншу квартиру АДРЕСА_2. Протягом п’яти років  відповідачка  безпідставно проживає у квартирі АДРЕСА_1,  зареєстрована там до теперішнього часу. На  прохання позивачки, яка є власником квартири, звільнити її, відповідачка відмовляється. Позивачка знаходиться в скрутному матеріальному становищі, виховує одна неповнолітнього сина, іншого житла у неї немає. Відповідачка не віддає ключі від квартири, квартиру здає в найм і літній період відпочиваючим. У зв’язку з тим, що відповідачка є тимчасовий жилець, позивачка просить виселити її із квартири без надання іншого житла, усунути перешкоди їй та її неповнолітньому сину в користуванні квартирою, зобов’язати відповідачку не чинить їй перешкоди в користуванні квартирою та вселити її в квартиру разом з дитиною, а також просить скасувати реєстрацію відповідачки у квартирі АДРЕСА_1, АР Крим.

              ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3, т/о - державний нотаріус Чорноморського району, АР Крим ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і про його розірвання, про розірвання договору дарування   мотивуючі свої вимоги тим, що у квартирі АДРЕСА_1, АР Крим вона проживає з 1970 року і по теперішній час. У 2002 році її родичі – дочка ОСОБА_6, онучка ОСОБА_1 та зять ОСОБА_3 умовили її, щоб вона оформила квартиру на онучку, оскільки вона людина похилого віку. За це вони пообіцяли її доглядати. Ніяких грошів за квартиру вона не отримала. Вона продовжувала після оформлення договору купівлі-продажу проживати в спірної квартирі, сплачувала самостійно всі комунальні послуги. Її родичі їй допомагали, привозили ліки, продукти харчування.  У 2008 році вона отримала телеграму від онучки з вимогою виселитися із квартири. Вважає, що договір був укладений нею внаслідок помилки, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, а не купівлі-продажу, у зв’язку з чим просить поновити строки позовної давності, оскільки про наслідки його укладення вона дізналася після отримання нею телеграми про виселення від 18.02.2008 року. Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.10.2002 року на підставі ст.56 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), а також на підставі ст.651 ЦК України, оскільки не були виконані істотні умови договору, а саме: не були передані гроші по правочину, у зв’язку з чим просить розірвати договір купівлі-продажу. Також ОСОБА_2 просить розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_1, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 31.10.2009 року, оскільки не були виконані істотні умови попереднього правочину.

ОСОБА_3 пред’явив позов до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_1, орган опіки та піклування Чорноморського району про усунення перешкод в користуванні квартирою та про виселення мотивуючі свої вимоги тим, що на підставі договору дарування від 31.10.2009 року йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Однак, в його квартирі без жодних підстав проживає відповідачка ОСОБА_2 , у зв’язку з чим він та члени його родини не мають можливості користуватися своєю власністю, тому позивач просить усунути йому перешкоди в користуванні квартирою та виселити відповідачку ОСОБА_2 із квартири, яка є його власністю.

 ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, позивачка надала вищевикладені пояснення, крім того зазначила, що в теперішній час вона має намір проживати разом зі своїм неповнолітнім сином у квартирі АДРЕСА_1, оскільки в теперішній час вона вимушена знімати квартиру, однак ОСОБА_2 чинить їм перешкоди, у позивачки нема навіть ключів від квартири. При укладення договору купівлі-продажу вона особисто передавала нотаріусу всі необхідні документи, свідка ОСОБА_7 у нотаріуса вона не бачила, побачила її вперше у суді. Мови про укладенні договору довічного утримання між сторонами не було. Гроші на квартиру позивачка мала після продажу своєї земельної ділянки. З ОСОБА_2 вона в повному обсязі розрахувалася за квартиру в розмірі 2,5 тисяч доларів США, в договорі зазначили суму правочину за оцінкою БТІ, також вона використовувала квартиру за договором застави. При підписанні договору у нотаріуса договір був оголошений вголос російською мовою. ОСОБА_2 та вони підтвердили, що гроші за квартиру передані в повному обсязі. Позивачеві відомо, що ОСОБА_2 має інше житло, а її квартиру здає відпочиваючим, у зв’язку з чим позивачка не має можливості навіть літом відпочити у своєї квартирі разом з дитиною. Крім того, позивачка в письмової заяві просила застосувати строки позовної давності, оскільки договір був укладений у 2002 році, а до суду ОСОБА_2 звернулася тільки у 2008 році, у зв’язку з чим просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, а позовні вимоги її та ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, позивачка надала вищевикладені пояснення, крім того зазначила, що в теперішній час їй 84 роки та вона мала намір поділити квартиру між дітьми. Її син зловживає алкогольними напоями, тому вона вирішила придбати квартиру для сина, щоб він проживав окремо. У 2002 році вона дійсно придбала квартиру по вул. Дімітрова  у смт. Чорноморське. Вона позичала гроші у ОСОБА_8 в розмірі 500 доларів США. Онучка ОСОБА_1 проживала разом з нею по вул. Чапаєва. Її дочка, зять та онучка запропонували  їй оформити договір купівлі-продажу, за що пообіцяли за нею доглядати до її смерті. Фактично договір був фіктивний, його істотні умови не були виконані. Нотаріус запропонувала зазначити в договорі суму за оцінкою БТІ.  Ніяких грошів вона за квартиру не отримала, розписок не писала. Документи по договору здавали секретарю нотаріуса вона, її дочка ОСОБА_3 та ОСОБА_1. Про те, що її ввили в оману вона дізналася тільки у 2008 році, коли отримала телеграму, у зв’язку з чим вона одразу звернулася до суду. ОСОБА_2 просила її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.  

ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав вищевикладені пояснення, крім того зазначив, що у 2002 році ОСОБА_2 вирішила придбати квартиру для свого сина, який зловживав алкогольними напоями. Після продажу квартири по вул. Чапаєва за 2,5 тисяч доларів США, вона придбала квартиру на вул. Дімітрова. У 2002 році квартири були дешеві, оскільки був дефолт. ОСОБА_2 працювала в БТІ тривалий час та їй добре відома процедура продажу нерухомості. У нотаріуса ОСОБА_2 перерахувала гроші. Всі документи на квартиру: домову книгу, технічний паспорт вона передала їм. Свідка ОСОБА_7 у нотаріуса він не бачив, побачив її вперше у суді. Згідно до відповіді Міністерства Юстиції, ОСОБА_7 не працювала секретарем нотаріуса, у штатному розпису посада секретаря нотаріуса не передбачена. Після того, як ОСОБА_2 продала квартиру, вона відмовлялася її звільнити з різних приводів. До квартири вона їх не допускає, квартиру здає відпочиваючим. В період з 2002 по 2008 рік вони пробували вирішити це питання мирно, однак ОСОБА_2 постійно відмовляється та вчиняє сварки,  у зв’язку з чим, вони вимушені були звернутися до суду. ОСОБА_2 має інше житло по вул. Дімітрова, а він має намір разом з дочкою та її сином переїхати до квартири по вул. Чапаєва, оскільки іншого житла у них немає. Дочка у 2009 році за договором дарування оформила квартиру на нього. Також позивач просив застосувати строки позовної давності та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, а його позовні вимоги та вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.  

Представник третій особи - служби по справах дітей Чорноморської райдержадміністрації в судовому засіданні надав пояснення, що нема підстав ставити під сумніви нотаріально посвідчений договір, крім того вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

          Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні надала пояснення, що вона працює державним нотаріусом в Чорноморському районі. В період з березня 2001 року по серпень 2005 року ОСОБА_7 працювала у неї в приміщенні як приватний підприємець. Договір з нею переукладався щорічно. ОСОБА_7 приймала громадян, надавала машинописні послуги та брала за її послуги гроші. Секретарем нотаріуса вона не працювала. Сторони по правочину купівлі-продажу квартири вона вже не пам’ятає. При укладенні правочинів вона, як нотаріус, в обов’язковому порядку перевіряє всі документи та несе персональну відповідальність за правильність і законність нотаріальних дій. ОСОБА_5 підтвердила ті пояснення, які були нею надані в судовому засіданні при попередньому розгляді справи, згідно до яких вона пояснювала, що договір купівлі-продажу квартири укладався між сторонами у відповідності з діючим на той час законодавством, ОСОБА_2 була ознайомлена з ним, та власноручно підписала його.

Представники третіх осіб - Чорноморського РВ ГУ МВС України в АР Крим, орган опіки та піклування Чорноморського району  в судове засідання не  з’явилися, про розгляд справи сповіщалися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Суд на підставі ст.169 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

    Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надала пояснення, що вона добре знає ОСОБА_2. У 2002 році вона працювала секретарем нотаріуса за договором, який був укладений з начальником Головного Управління Юстиції України в АР Крим ОСОБА_10. Договір з нею переукладався щомісячно. Відмітки у її трудової книжці про місце роботи не було зроблено, посадової інструкції також не було, все було зазначено в договорі. Вона займалася оформленням архіву, складала проекти документів, проводила прийом громадян, відповідала на телефоні дзвінки, надавала машинописні послуги.  В 20-х числах жовтня 2002 року вона приймала ОСОБА_2, яка бажала оформити договір дарування та прийшла разом з дочкою ОСОБА_6. Свідок запропонувала оформити договір довічного утримання. З початку ОСОБА_2 бажала оформити квартиру на дочку, але у останньої не було паспорту, тому вирішили оформити квартиру на онучку. Вона зателефонувала ОСОБА_2, потім ОСОБА_1, записала дані паспорту онучки та призначила час, коли сторони повинні були прийти до нотаріуса. Свідок порадила сказати, що гроші ОСОБА_2 не отримала за продаж квартири. При укладенні правочину були присутні ОСОБА_2 та ОСОБА_1,  ОСОБА_3 не був присутній. Свідку відомо, що договір, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, був фіктивний, однак нотаріуса про це вона не сповістила, що є її помилкою.

 Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надала пояснення, що вона добре знає ОСОБА_2 з 1984 року. Вони разом працювали в БТІ, ОСОБА_2 – бухгалтером, вона інженером. Хто запрошував витяги по квартирам по вул. Чапаєва та Дімітрова свідок не пам’ятає. У 2002 році вона позичала ОСОБА_2 500 доларів США на покупку квартири  по вул. Дімітрова. Оформляли договір позики розпискою, віддавала борг ОСОБА_2 частками. Такі пояснення про те, що вона позичала гроші ОСОБА_2 вона дає вперше, оскільки при попередньому розгляді її про це не питали.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надала пояснення, що ОСОБА_2 є її мати, а ОСОБА_1 – її дочка. Дочка у 2002 році продала земельну ділянку в Сімферопольському районі та мала намір переїхати до Чорноморського. ОСОБА_2 мала намір роз’їхатися з сином, який зловживав алкогольними напоями та вирішила продати квартиру по вул. Чапаєва. ОСОБА_2 на той момент працювала в БТІ та самостійно заказала там витяг. До нотаріуса вони приїхали разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Гроші передавали в купюрах по 100 доларів США в розмірі 2,5 тисяч доларів США, також в рахунок купівлі квартири вони пізніше  придбали будматеріали, у зв’язку з чим квартира коштувала їм суму 3800 доларів США. ОСОБА_2 у нотаріуса перерахувала гроші та убрала їх. Нотаріус їх спитала, чи передані гроші по правочину. Всі підтвердили передачу грошів за квартиру. Договір був оголошений вголос російською мовою. У нотаріуса ОСОБА_2 передала їм домову книгу. ОСОБА_7 вони не бачили у нотаріуса, була інша жінка. Після продажу квартири ОСОБА_2 залишилася там проживати і вони вимушені були знімати квартиру в літній період, оскільки ОСОБА_2 здавала квартиру відпочиваючим. У них відсутні ключі від квартири. Також свідку відомо про те, що у 2004 році її дочка ОСОБА_1 отримала кредит під заставу квартири по вул. Чапаєва, про що було також відомо і ОСОБА_2. Вони всі дуже добре відносилися до ОСОБА_2, купували їй ліки, продукти харчування, придбали для неї пральну машинку, доглядали та допомагали їй. Однак ОСОБА_2 дуже жадібна людина, яка проміняла добрі стосунки родичів на гроші. Вони бажали  врегулювати конфлікт мирним шляхом, однак, ОСОБА_2 відмовлялася залишити квартиру, у зв’язку з чим дочка була вимушена звернутися до суду.

  Суд, заслухав сторони, їх представників, та представників третіх осіб, допитав свідків та вивчивши матеріали справи, вважає,  що  всі заявлені позовні вимоги не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

           Судом   встановлено,  що 29.10.2002 року за договором купівлі – продажу,  засвідченого Чорноморською державною нотаріальною конторою  рн НОМЕР_1 ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7). Як вбачається з тексту вказаного договору купівлі-продажу,  оплата за продану квартиру отримана продавцем, тобто ОСОБА_9, до підписання  договору. Також нотаріусом роз’яснювались ОСОБА_2   вимоги ст. 58, 224, 225,229 ЦК України у редакції 1963 року,  що діяли на час укладання договору. Пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_6 про передачу за квартиру грошів в розмірі 2500 доларів США узгоджуються і з тим фактом, що після укладення першого правочину, ОСОБА_2 за вказану суму грошів через дев’ять днів придбала іншу квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.32).

          Суд вважає, що ОСОБА_2 не надано суду переконливих доказів стосовно  не отримання нею грошей по договору купівлі-продажу квартири та доказів стосовно укладення між нею та відповідачкою по справі договору довічного утримання, або омани  її з боку ОСОБА_1 стосовно укладення угоди.  Вказані доводи спростовуються  поясненнями державного нотаріуса Чорноморської державної нотаріальної контори, що посвідчувала договір купівлі - продажу квартири між сторонами. Суд не може взяти до уваги пояснення свідка ОСОБА_7 про те, що гроші по правочину ОСОБА_2 не передавалися, оскільки як пояснила нотаріус ОСОБА_5 ОСОБА_7 не працювала секретарем нотаріуса, що також підтверджено і договором від 01.07.2002 року (т.1 а с. 235). Крім того, при укладенні правочинів саме вона і тільки вона, як нотаріус, в обов’язковому порядку перевіряє всі документи та несе персональну відповідальність за правильність і законність нотаріальних дій. ОСОБА_5 підтвердила ті пояснення, які були нею надані в судовому засіданні при попередньому розгляді справи, згідно до яких,  вона роз’яснювала суть та правову природу угоди, яку уклали сторони, на що ОСОБА_2 дала свою згоду, а також засвідчила, що гроші отримані нею до підписання угоди. Договір купівлі-продажу квартири укладався між сторонами у відповідності з діючим на той час законодавством, ОСОБА_9 була ознайомлена з ним, та власноручно підписала його.

Суд також вважає, що доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про необхідність відмови в позові у зв’язку з тим, що ОСОБА_2 пропустила строки позовної давності, заслуговують уваги (т.2 а.с.125).

  Згідно до матеріалів справи, правочин був укладений 29.10.2002 року, а з позовом про визнання вказаної  угоди недійсною  ОСОБА_2 звернулась до суду  лише 16.04.2008 року, поважних причин пропуску строків позивачка не надала. Доводи ОСОБА_2 про те, що їй стало зрозумілим, що правочини був укладений внаслідок обману тільки після отримання телеграми у лютому 2008 року, суд вважає неспроможними.

           Згідно до ч.4 ст. 267 ЦК України - с плив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

                У зв’язку з тим, що суд не знаходить правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.10.2002 року, не існує підстав  для визнання недійсним і розірвання договору дарування квартири від 31.10.2009 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т.2 а.с.42).  

    Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою, скасування реєстрації і про вселення ОСОБА_2, то суд також не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки в ході розгляду вказаної справи було встановлено, що з липня 2010 року ОСОБА_2 знаходиться на стаціонарному лікуванні в Чорноморської ЦРЛ, що підтверджується заявою ОСОБА_2, її дорученням, довідкою з медичного закладу та не заперечується сторонами (т.2 а.с.138-142). Також ОСОБА_3 в суді надав пояснення, що в теперішній час він робить в квартирі ремонтні роботи.

             Виходячи із змісту положень ст.391 ЦК України – захист від таких порушень права власності здійснюється за допомогою негаторного позову. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння. Негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доки існує саме правопорушення. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об’єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

         Таким чином, оскільки в теперішній час ані  для ОСОБА_3, ані для ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина не існує обставин, які б перешкоджали зазначеним особам вселитися і проживати у квартирі АДРЕСА_1, то правових підстав для задоволення їх позовних вимог немає.

        Крім того, суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 підлягає виселенню як тимчасовий мешканець на підставі ст.98 ЖК України, суд вважає неспроможними, оскільки ОСОБА_2 проживала у квартирі з 1970 року та залишилася там проживати як член родини (т.2 а.с.63-64).

        Згідно до 116 ЖК України – підставами для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення є ті обставини, коли наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

        Згідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2   від 12.04.85р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»  із змінами від 10.03.89р.,від 25.12.92р., від 25.05.98р. - при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Таких доказів, які б підтверджували неможливість проживання з ОСОБА_2 ОСОБА_1 до суду не надала.

При таких обставинах суд вважає, що  підстав у задоволені позовів немає.

            На підставі ст.ст. 116 ЖК України, 257, ч.4 ст.267, 655-657,717-722 ЦК України та керуючись ст.ст. 10,11,60,169,209,212-215 ЦПК України,   суд

                                                          В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Чорноморський РВ ГУ МВС України в АР Крим, служба по справах дітей Чорноморської райдержадміністрації про виселення, усунення перешкод в користуванні квартирою, скасування реєстрації і про вселення відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 третя особа Державний нотаріус Чорноморського району, АР Крим Степанова ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і про його розірвання, про розірвання договору дарування відмовити.

  В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_1, орган опіки та піклування Чорноморського району про усунення перешкод в користуванні квартирою та про виселення   відмовити.

Рішення  може  бути  оскаржено  в  апеляційному  порядку   до  апеляційного  суду   АРК    через  Чорноморський районний  суд  АРК    шляхом  подачі  в  10-ти  денний  строк  з  дня   проголошення  рішення апеляційної скарги в порядку, передбаченому  ст.ст.294-296  ЦПК  України.

Суддя                                       Дядіченко С.В.