Справа № 2-1149/2010 року

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

19 серпня 2010 року           Канівський міськрайонний суд Черкаської області

 в складі: головуючого судді    Бурлаки О.В.

 з участю секретаря            Лозової Л.М.

 позивача ОСОБА_1 та  представника відповідача Білан В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Каневі, Черкаської області справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Канівського міськрайонного суду з позовом в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, зобов’язати відповідача здійснити нарахування та стягнути недоплачену щомісячну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 по 31.12.2009 р. в сумі 5132,10 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що має статус «дитини війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( далі – Закон № 2195 –ІV від 18.11.2004 року) і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України № 2195 – ІV, позивач зазначив, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказав, що дії відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії є протиправними та грубо порушують його законні права.

Під час розгляду справи в судовому засіданні позивач підтримав доводи викладені в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в м. Каневі – Білан В.А., діючий на підставі доручення від 04.01.2010 року, позовні вимоги не визнав повністю, та посилаючись на свої заперечення вказав, що статтею 111 ЗУ «Про Держаний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що в 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Разом з цим рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року положення п.12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» яким припинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України, але після цього законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог ЗУ «»Про соціальний захист дітей війни», не визначено, які органи повинні підвищувати пенсії, за рахунок яких коштів і джерел. Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. У зв’язку з викладеним просить суд відмовити в позові.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» № 1691- VI від 18.02.2010р., який набрав законної сили 10.03.2010р., ч.1 ст.15 ЦПК викладено в новій редакції, згідно положень якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 2) спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.

Таким чином суд приходить до висновку про розгляд справи за правилами Цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Каневі Черкаської області і отримує пенсію за віком, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням, має статус «Дитина війни» (а.с. 6-8)

Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону від 19 грудня 2006 р. № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі — Закон № 489-V) дію ст. 6 Закону № 2195-IV зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 цього Закону. Проте Конституційний Суд України Рішенням від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону № 489-V визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Водночас згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неналежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для «Дітей війни» є формою реалізації конституційного права громадян та соціального захисту, зокрема, соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону є дітьми війни.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни, створюється ситуація правової невизначеності держави стосовно джерела фінансування, з якого має виплачуватися зазначена надбавка.

Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на соціальних та чинних на час виконання спірних правовідносин нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відповідно до ст.6 Закону України № 2195 –ІV( в редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вже зазначалося вище, позивач має статус «Дитина війни» в розумінні Закону України № 2195 –ІV, що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України № 2195 –ІV, у тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на момент звернення позивача до суду нарахування доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком йому відповідачем не здійснювалося (а.с. 8 ).

Передбачені вказаним законом підвищення до пенсії дітям війни є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, таким чином звуження змісту та обсягу права, наданого Законом «Про соціальний захист дітей війни», є безпідставним.

В Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом регулювань інших законів України.

Зокрема, в частині 1 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено: «Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону».

В пункті 2 резолютивної частини Рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначено: «Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

Згідно з частиною 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 «Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».

З пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 вбачається, що “Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин”.

Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними».

Згідно з частиною 6 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 «Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними».

Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”.

Статтею 8 ЦПК України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

Також, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» від 23.02. 2006 р. рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8 – рп /2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його можливість, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь – яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Враховуючи викладене, в контексті положень ст..6 Закону України № 2195 –ІV (в редакції від 09.07.2007) та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до місячної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечать вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин, надбавка, передбачена ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( в редакції від 9 липня 2007 року), підлягає виплаті у період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, та (в редакції від 22.05.2008 року) підлягає виплаті у період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року.

Ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» із змінами та доповненнями установлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Установлено з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 701 гривня та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 632 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 776 гривень; працездатних осіб - 744 гривні; осіб, які втратили працездатність, - 573 гривні.

Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України , цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. ( доповнено частиною згідно із Законом N 1715-VI (1715-17) від 06.11.2009}  

Водночас, суд звертає увагу на те, що навіть після винесення Рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та Рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 відповідні виплати продовжувалися виплачуватися Позивачу всупереч вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та Рішенням Конституційного Суду України, які мають преюдиціальний характер.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про здійснення позивачу доплати до пенсії за період 2007 – 2008 рр. підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене дії управління ПФУ в Канівському районі Черкаської області щодо невиплати позивачам доплат до пенсії, передбачених ст.6 Закону України № 2195 –ІV, суд вважає протиправними.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача конкретної суми боргу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на доказах по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про розмір пенсії та доплати до пенсії, які позивач отримував в зазначеному вище періоді та про виплачені йому в цьому періоді доплати до пенсії.

Крім того, відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи наведене та спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, суд може визнати дії відповідачів законними чи незаконними та в разі незаконності їхніх дій - зобов'язати провести нарахування/перерахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» за № 7-93 від 21.01.1993 р. громадяни, віднесені до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 61, 209, 212, 214-215,294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Каневі Черкаської області щодо невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Каневі Черкаської області здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період 2007 року, починаючи з 12.07.2007 року по 31 грудня 2007 року, та за 2008 рік, починаючи з 22.05.2008 р. по 31.12.2008р., з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., з врахуванням раніше отриманих виплат.

Стягнути із відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Каневі витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 37,00 грн. на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

        Головуючий                                      О.В. Бурлака

З оригіналом згідно, який знаходиться

в матеріалах ц/справи № 2-1149/10                                              О.В. Бурлака