Справа  №1-118/2010 р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2010 року Гусятинський районний суд Тернопільської області  

в складі : головуючого суду         Козяр Л.В.

при секретарі                 Рудніцькій О.П.

з участю прокурора             Плисюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Гусятин справу про обвинувачення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_1, приватного підприємця, раніше не судимого, громадянина України, за ст.172 ч.1 КК України, -

                        ВСТАНОВИВ:

    Підсудний ОСОБА_2 вчинив злочин при слідуючих обставинах: здійснюючи з метою отримання прибутку підприємницьку діяльність у вигляді виробництва та реалізації бетонних та залізобетонних виробів, в порушення п.6 ч.1 ст.24, ст. 48 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», п.2.14. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, використовував працю найманих працівників без укладення трудових договорів в письмовій формі, оформлення трудових книжок, ведення табелю робочого часу, - нарахування заробітної плати та обов'язкових державних платежів, передбачених трудовим законодавством України.

Зокрема, ОСОБА_2 із квітня 2010 року по даний час використовував працю ОСОБА_3, та із травня 2010 року по даний час працю ОСОБА_4, як робочих по виготовленню бруківки.

За виконану роботу ОСОБА_2, щомісячно виплачував заробітну плату ОСОБА_3 та ОСОБА_4 "в конвертах" не подаючи при цьому державні контролюючі органи звітності по цих працівниках та не перераховуючи внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, державне соціальне страхування на випадок безробіття, у фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, чим порушив соціальні права вказаних осіб.

Окрім цього, використовуючи працю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підприємець ОСОБА_2 грубо порушив вимоги ст.ст.43,45,46 Конституції України, якими передбачено право людини на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, оплачувану щорічну відпустку, право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, ст.ст.253-256 КЗпП України та ст.ст.11,14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно яких повинен сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб, працю яких використовує на умовах трудового договору, що є гарантією отримання працівником державного пенсійного забезпечення за віком.

    Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину в пред’явленому йому обвинуваченні визнає повністю і пояснив, що у квітні 2005 року він зареєструвався як фізична особа - підприємець і займається виробництвом та реалізацією бетонних та залізобетонних виробів, для чого використовує приміщення та обладнання, що розташовуються по АДРЕСА_1

Для здійснення виробництва, на даний час ним укладено трудові договори із 3 жителями смт. Гусятин та навколишніх сіл, які працюють кожного робочого дня, зміна триває 8 годин із перервою на обід. Щодо роботи в нього працівників без укладання із ними трудових договорів, то дійсно ним в квітні 2010 року був прийнятий на роботу ОСОБА_3 а в травні 2010 року - ОСОБА_4, останні працюють різноробочими по виготовленні бруківки.

За роботу він щомісячно платить їм заробітну плату залежно від виробітку, що в середньому складає біля 1000 грн. разом із тим офіційно трудові договори він із вказаними працівниками не укладав і в районному центрі зайнятості їх не реєстрував.

Із ОСОБА_4 в мене раніше була укладена трудова угода, але у зв'язку із порушенням останнім трудової дисципліни, він в лютому 2010 року розірвав із ОСОБА_4 трудову угоду, проте в травні 2010 року той знову попросився на роботу, він згодився його прийняти але договору із ним не укладав тому що вважав що той довго працювати не буде. Трудовий договір із ОСОБА_3 він не укладав, тому що також подумав що той не буде довго працювати, а тому вирішив спочатку прийняти його ніби як з іспитовим строком, і на даний час він ще не вирішив чи укладати із тим договір.

Крім того, більшої заробітної плати він вказаним працівникам платити не міг, тому що йому не дозволяє рентабельність виробництва, а при сплаті за них податків, зборів та внесків, йому б прийшлось їм платити значно меншу заробітну плату, за яку б ті не хотіли робити. Розкаюється у вчиненому. Просить суворо його не карати та обмежитись дослідженням лише його показів. Зміст ст.299 КПК України йому роз’яснено та зрозумілий.

    За згодою учасників судового розгляду суд прийшов до висновку за можливе обмежитись дослідженням лише показів підсудного, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і які правильно розуміє підсудний та інші учасники процесу.

    При таких обставинах суд прийшов до висновку, що злочинні дії підсудного слід кваліфікувати за ст.172 ч.1 КК України, так як він, будучи фізичною особою – підприємцем, умисно грубо порушив законодавство про працю.

    Підходячи до обрання покарання підсудному, суд враховує ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу підсудного, його характеристику, пом’якшуючі відповідальність обставини, що злочин вчинив вперше, розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, не знаходячи обтяжуючих відповідальність обставин і вважає, що для його виправлення і перевиховання слід обрати покарання  у вигляді штрафу.

    Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишити попередню – підписку про невиїд.

    На підставі наведеного та керуючись ст.ст.323, 324 КПК України,-

                        ЗАСУДИВ:

    ОСОБА_2 визнати винним за ст.172 ч.1 КК України і обрати йому покарання за цією статтею у вигляді 850 (вісімсот п’ятдесяти) гривень штрафу.

    Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишити попередню – підписку про невиїд.

    Вирок може бути оскаржений протягом 15 діб з моменту проголошення в апеляційний суд Тернопільської області  через Гусятинський райсуд.

Суддя – підпис

З оригіналом вірно:

В.о.голови Гусятинського районного суду             Л.В.Козяр