Справа № 22ц - 3160 Головуючий у 1 інст. – Косач І.А.
Доповідач – Хромець Н.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого – судді Хромець Н.С.
Суддів – Острянського В.І., Страшного М.М.
При секретарі – Вареник О.М.
З участю позивача ОСОБА_1, ї представника адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4, представників третьої особи ПАТ „Ерсте Банк” – Воронецької Н.А., Загриви В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 і ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним договору купівлі-продаж квартири та визнання права власності,
в с т а н о в и в:
У січні 2010 року ОСОБА_1 заявила позов про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Позивач неодноразово змінювала підстави позову. В останній заяві про уточнення позовних вимог від 31 травня 2010 р. позивач просила поновити строк позовної давності, визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири та визнати за нею право власності на 1/3 частину цієї квартири (а.с. 143). В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на вчинення правочину під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки вона погодилась на оформлення квартири на ім'я сина сплативши частково свої кошти, бо могла залишитись без житла у зв'язку з тенденцією до подорожчання його в той час.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2010 року позов задоволено, поновлено строк на звернення до суду з позовом, визнано частково недійсним договір купівлю-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 06.11.2006 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в частині покупця, визнане за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину зазначеної вище квартири.
В апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_3 і третьої особи ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову у позові з підстав недоведеності позову та невідповідності рішення суду вимогам закону. Апелянти посилаються на недоведеність позивачем її доводів про внесення нею своїх коштів за куплену квартиру, а також на те, що аргумент позивача про надання їй частини коштів представнику продавця не може розглядатись як підстава для визнання права власності, оскільки у договорі купівлі-продажу позивач не значиться покупцем. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилаються також на те, що у рішенні суду не зазначено на підставі якої правової норми договір купівлі-продажу визнаний частково недійсним. Крім того, апелянти вважають, що позивач не укладала правочин, а тому не може оспорювати його з підстав, встановлених ч.1 ст. 233 ЦК України. На думку апелянтів, судом безпідставно поновлено строк позовної давності.
Третя особа публічне акціонерне товариство „Ерсте Банк” у своїй апеляційній скарзі також просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт вважає, що судом безпідставно поновлений строк позовної давності. Крім того, апелянт звертає увагу на відсутність у рішення суду посилання на передбачену законом підставу для визнання правочину недійсним також на те, що позивач оспорюваний правочин не вчиняла, а тому для неї предмет оспорювання із заявлених підстав взагалі відсутній. На думку апелянта, не відповідає встановленим обставинам висновок суд про доведеність внесення позивачем коштів в рахунок оплати за договором купівлі-продажу. Крім того, апелянт звертає увагу, що за змістом рішення суду відповідач ОСОБА_3 взагалі позбавлений права власності. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції зобов’язаний був врахувати що квартира, придбана за оспорюваним правочином, перебуває в іпотеці і не вирішив одночасно питання щодо переведення на позивача відповідних зобов'язань за договором іпотеки.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця та визнання за нею права власності на 1/3 частину цієї квартири, суд послався на доведеність позивачкою того факту, що квартира придбана частково за її власні кошти. При цьому суд не зазначив у рішенні визначену законом підставу недійсності правочину, на що слушно вказують апелянти, а також визнав недійсним договір в частині покупця взагалі, визнавши в той же час за позивачем право власності лише на 1/3 частину квартири. Таке рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального права, встановленим по справі обставинам.
З матеріалів справи і пояснень позивача та її представника у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 підставою для визнання договору купівлі-продажу вказувала ч.1 ст. 233 ЦК України і посилалась на вчинення правочину під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах. Право чин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона скористалась. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Аналіз змісту ст. 233 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вимоги про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених цією нормою, може заявити лише сторона правочину, оскільки йдеться саме про вчинення особою правочину під впливом тяжкої для неї, тобто для особи, яка учиняє правочин, обставини і використання цього другою стороною правочину. У даному випадку позивач не є стороною правочину, який оспорюється з підстав, встановлених ст. 233 ЦК України, а тому відсутні підстави для задоволення такого позову. Договір купівлі-продажу квартири позивачем не учинявся і не створював для неї жодних наслідків, у тому числі і невигідних для неї, але вигідних для продавця умов.
Сам по собі факт внесення частини коштів як оплати за договором купівлі-продажу, навіть у випадку його доведеності належними і допустимими доказами, не є підставою для визнання цього договору в частині покупця недійсним. Як зазначалось вище, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309 п. 1, 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
в и р і ш и в:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 і публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” задовольнити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 червня 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частину квартири відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: